«Ворожі сили збільшувалися, а ми не отримували обіцяного підсилення»: 9-та річниця боїв за Іловайськ. Хронологія подій

20 серпня місто було на дві третини під контролем української армії. У сутичках за Іловайськ ворогові протистояли батальйони «Дніпро», «Донбас», «Азов», «Шахтарськ» за підтримки армійських частин 17-ї дніпропетровської танкової, 93-ї дніпропетровської механізованої та 51-ї волинської бригад. Того ж дня до бойовиків на підмогу прибули терористичні угруповання «Восток» та «Оплот».

23 серпня особовий склад батальйону «Прикарпаття», деморалізований постійними обстрілами, почав відступ від кордону. Після цього чисельність Сектору «Д» склала не більше 700 осіб.

«Кульмінація всіх атак — вечір 23 серпня, — розповідає ветеран АТО Ігор Михайлишин. — Ворог здійснив колосальний артилерійський наліт, знищивши майже увесь наш транспорт. Коли підійшло підкріплення, один із побратимів запитав: „Як у вас тут справи?“. Відповів: „Кепсько. Ви, хлопці, взяли квиток в один кінець“. Для багатьох це виявилося правдою».

24 серпня ватажок так званої «днр» Олександр Захарченко оголошує про масштабний наступ по всіх напрямках. Вступ російських регулярних військ у безпосередні бої був неочікуваним для керівництва АТО.

26 серпня внаслідок наступу «днр» в Іловайську були оточені батальйони «Донбас», «Дніпро-1», батальйони МВС «Херсон», «Світязь» та «Миротворець», а також зведена рота 93-ї та 17-ї бригад. Цього дня починаються перемовини про надання гарантії безпечних гуманітарних коридорів для виходу з оточення військовослужбовців. За результатами, російська сторона надала відповідні гарантії.

27 серпня командування АТО спробувало організувати прорив ззовні кільця. Втім, протягом ночі майже вся техніка була знищена артилерійськими обстрілами з мінометів.

28 серпня іловайське угрупування опинилося в оточенні. Українських бійців в Іловайську почали розстрілювати з «Градів» та «Ураганів».

29 серпня Путін звернувся до бойовиків із закликом відкрити гуманітарний коридор для українських військових. Але ввечері російське військове командування змінює умови. До Многопілля прибув російський офіцер і повідомив генералу Хомчаку, що вихід має відбуватися без зброї. Почали формуватися дві колони для виходу з Іловайська: північна з кодовою назвою «Булава» і південна — «Вітер».

Наші військові двома організованими колонами почали вихід з Іловайська. Спершу українські колони безперешкодно рухалися повз російські укріплені позиції. Але попри домовленості, російська сторона почала розстріл «гуманітарного коридору». В цей день Україна втратила найбільшу кількість армійців за весь час бойових дій.

30 серпня всі бійці, які не здалися в полон, зі зброєю і прапорами вийшли через спеціальний коридор до місця дислокації основних сил АТО.

Страшні події серпня 2014 року згадує доброволець батальйону «Донбас» Олексій Антипов. З 19 до 29 серпня бійці разом з місцевими були у підвалі Іловайської школи.

«У ніч з 23 на 24 серпня зайшли росіяни. Ми сиділи у школі. Навколо все палало — по нас застосували артилерію, міномети. Це так вони вітали нас з Днем Прапора, — згадує Олексій.

В ніч з 28 на 29 серпня їм повідомили про надання «зеленого» коридору для виходу з Іловайська. Між собою бійці називають його «коридором смерті».

«У мене було розчарування, я сподівався, що ми звільнимо Іловайськ, а тут наказ про вихід. Пізніше я дізнався, що до нас йшла допомога — але 92 бригаду розбили під Новокатеринівкою, там же загинули хлопці ще з одного армійського підрозділу. Решту завернули на Маріуполь, бо була загроза з того боку. Як шахіст я розумію, що ми тоді стали пішаками, бо треба було виграти партію».

30 серпня 2014 року під час бою в Червоносільському Олексій потрапив у полон. 119 днів фізичних і моральних знущань були для нього вічністю — спочатку в Донецьку, потім його перевезли до Іловайська. 26 грудня 2014 року під час обміну полонених Олексія повернувся додому.

Бої за Іловайськ згадує й Людмила Калініна, яка теж воювала в добровольчому батальйоні «Донбас». Там вона зазнала важкого поранення і два дні була в полоні.

«29 серпня пам’ятаю до поранення. Наш розвідвзвод стояв під Іловайськом і контролював виїзд з міста в напрямку на Тополі, — згадує Людмила. — Команди не було, але о четвертій ранку почався рух колон. Близько сьомої ранку прибули в Многопілля. Потім зупинилися у Червоносільському. Там були командири звідної роти „Апіс“, Аліна, „Масяня“, „Шептур“ і я. Раптом в'їхав танк росіян із білим прапором і вистрілив. „Шептур“ загинув. Решта поранені. Основну масу уламків узяв на себе „Апіс“. Якби не він, я б залишилася назавжди там. Уламки влучили в ноги, шию, один пробив череп і залишився на глибині 2 см».

Іловайський котел став однією з найстрашніших битв для української армії у війні на Донбасі.

З моменту запеклих боїв за Іловайськ пройшло 9 років. Українці згадують і вшановують пам’ять тих, хто боровся за незалежність держави. Символом Дня пам’яті стала квітка соняха. Адже саме у соняшникових полях під Іловайськом були цинічно розстріляні сотні наших захисників.

До сьогодні боротьба продовжується. Найкращі сини і доньки України продовжують її ціною життів.

Схиляємо голови перед близькими та рідними кожного захисника і захисниці, в пошані до кожного нашого Героя!