Врятував побратима, але сам потрапив у російський полон: історія «азовця» Дениса Мишалова

Єлизавета Федченкова, дівчина Дениса, розповідає журналістам «Вчасно»: за півтора року знайомства він завжди був добрим та чуйним. Обожнював тварин, особливо котів — завжди приносив їх додому з вулиці, аби врятувати від голоду та холоду. До останнього відстоював справедливість, через що й пішов захищати Україну.

«Денис дуже любив спорт: футбол, бокс і баскетбол. Їздив на змагання та отримував нагороди. Після закінчення школи вступив до Смілянського технікуму харчових технологій, здобув професію, але у 2019 році пройшов навчальний курс підготовки десятників «Школи молодших командирів імені Аксьона й Хоми». Захоплювався скандинавською міфологією, але ще зі школи мріяв про кар'єру військового, дуже хотів служити в «Азові» — знав, що там найкращі воїни.

Цю мрію він втілив у серпні 2020 року, пройшовши КМБ й вступивши до лав полку «Азов» Маріупольського гарнізону, де був гранатометником. Після того він завжди казав, що «Азов» — це його друга родина", — каже Єлизавета.

«Я боялася запитати, як він, бо знала, що відбувалося в Маріуполі»

Востаннє Єлизавета з Денисом бачилися 18 лютого, після чого юнак увесь час проводив на базі «Азову». Ранок 24 лютого, який почався з обстрілів, він зустрів у Маріуполі зі зброєю.

Востаннє Єлизавета з Денисом бачилися 18 лютого

«Вночі 18−19 лютого ми прокинулися від дальніх пострілів. Я — мешканка Маріуполя, тому застала все, що було у 2014 році, але тієї ночі ми дуже злякалися — тому що відвикли від цього. Тим паче за тривалий час обстріли знову почалися… Денис мене, звісно, заспокоював, але готував до того, що буде війна. Мені він сказав це орієнтовно за тиждень або два. Постійно казав: «Їдь до батьків, виїжджай». А вони живуть на виїзді з Маріуполя, моя квартира ж розташована на лівому березі, де все й почалося.

24 лютого я знову прокинулася від дальніх пострілів орієнтовно о третій ночі. Після них я вже не змогла заснути, й десь о пів на п’яту ранку стався приліт недалеко від мого будинку. Я розуміла, що треба збирати речі, відразу почала збирати тривожну сумку. І тоді ж мені написав Денис. Запитав, чи все зі мною добре, накричав, що не поїхала до батьків — він дуже хвилювався", — пригадує Єлизавета.

Після того спілкування постійно зменшувалося — хлопець віддавав увесь час захисту України, вільного часу фактично не лишалося.

«Потім Денис ще кілька разів мені дзвонив, на початку війни, коли ми могли зловити хоча б якийсь зв’язок. Потім я поїхала у Німеччину. Денис місяць не виходив на зв’язок, і лише 27 березня він з’явився на зв’язку. Я була шокована, тому що після стільки пролитих сліз та переживань він нарешті написав. Розповів, що він у госпіталі — його посікло осколками. Попросив поїхати до його мами, тому я наважилась, купила квитки й приїхала назад в Україну. Потім він вийшов на зв’язок 13 квітня — і, знаєте, я навіть боялась щось запитати, бо розуміла, як там все у Маріуполі. Тому ми більше розмовляли на якісь хороші теми — жартували, планували майбутнє, він писав практично кожні два дні. І потім написав 20 квітня вночі орієнтовно о другій ночі. Тоді останнє, що він сказав мені: «Я тебе люблю дуже сильно, люблю. Все, я пішов», — пригадує Єлизавета Федченкова.

Крайній раз Денис вийшов на зв'язок 20 квітня

Дні поміж новинами про смерть і полон

Ще під час вуличних боїв, які тривали на початку повномасштабного вторгнення, Денис Мишалов врятував свого побратима. Того поранило й хлопець, ризикнувши собою, допоміг товаришу — витяг його з-під шквального вогню, а потім допоміг евакуюватися, оскільки поранення було складне. Тепер військовий впевнений: саме допомога Дениса того дня його врятувала від смерті, завдяки чому він зміг повернутися на службу й продовжити боротися за Україну.

Проте вже за кілька тижнів рідні Дениса отримають трагічну звістку: патронатна служба «Азову» повідомить, що хлопець загинув під час виконання бойового завдання.

«25 квітня патронатна служба повідомила, що 20 квітня Денис загинув. нам це розповіли „зі слів побратима“. Ми вирішили, що це дуже двояка інформація, оскільки тіла не було, доказів теж. Потім ми сконтактували з командиром Дениса й він підтвердив, що цього не може стверджувати на 100% — що Денис загинув. Сказав, що є ймовірність, що зараз він у полоні», — пригадує Єлизавета Федченкова.

Місяці очікування на звістки від Дениса не дали результатів — і вперше хоча б якусь інформацію вдалося отримати 24 вересня, коли відбувся найбільший обмін полоненими.

«Я написала хлопцю, який вийшов з полону, з приводу Дениса. Він його особисто не знав, але я йому надіслала фотографії Дениса, його тату — і він відповів, що впевнений у тому, що бачив Дениса в полоні. Потім ми зателефонували в НІБ і подали запит, аби статус коханого змінили з „безвісти зниклого“ на „полоненого“. Зараз, на щастя, статус нарешті змінено», — каже дівчина.

Парні тату та родина в очікуванні

Відтоді, як родина втратила зв’язок із Денисом, а Ліза приїхала до родини коханого, вони чекають на повернення військового разом. Навіть зробили спільні тату з фотографією Дениса, яку ту зробив під час захисту Маріуполя.

Рідні набили тату з фотографією Дениса, яку ту зробив під час захисту Маріуполя

«Денис завжди з нами — зі мною й мамою Дениса. Я спершу думала зробити лише собі це фото, але мамі дуже сподобався ескіз. Тому він тепер на наших руках. Ще одне тату, яке зробила — воно теж присвячене коханому. Слова «І навіть коли ти далеко, я завжди поруч».

Родина Дениса стала для мене рідною — мої батьки лишилися в Маріуполі й довгий час не виходили на зв’язок. Я навіть змирилася з тим, що вже не отримаю від них відповіді, але потім вони написали мені… З його побратимами ми теж у хороших відносинах. Вони дуже круті хлопці, а що важливо — розумні. Вони знали, для чого вони пішли в «Азов», за що вони боряться і що вони захищають. Ці хлопці справді міцніші сталі. Їх дух не зламати, вони завжди були й будуть впевнені, що перемога за нами, довели це ділом. Вони життя поклали за наш спокійний сон у наших же домівках. І кожна родина «азовців» та інших захисників України міцніша сталі, адже, щоб це витримати, теж потрібні сталеві нерви, сила та холодний розум", — каже Єлизавета.

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!