«Втома, моральне виснаження та розлука з рідними»: історія психологині з Мирнограда, яка працює з військовими та їх переживаннями на війні

Юлія Скрипюк — офіцер-психолог, яка проводить психологічні консультації з військовими. Для них душевна рівновага — дуже важлива. Адже війна сильно впливає не тільки на фізичний стан, а й на ментальне здоров’я захисників.

Юлія Скрипюк - офіцер-психолог, яка проводить психологічні консультації та заняття з військовими/ Фото: Юлія Скрипюк

Війна, з якою прийшли російські окупанти, поділила життя кожного українця на «до» та «після». На плечі цивільних та військових випало багато горя та болю, якого завдають загарбники. Особливо жаху зазнають військові на фронті - смерті, втрати, розлука. Щоб морально витримати таке навантаження треба психологічна підтримка. Саме цим займається Юлія Скрипюк з Мирнограда. Вона — офіцер-психолог групи психологічного супроводу та відновлення у 109 окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ. Проводить психологічні консультації та заняття з військовослужбовцями.

«Для захисників найбільш психологічним питанням є втома, моральне виснаження та розлука з рідними», — розповідає психологиня журналістам «Вчасно».


Від держслужбовиці до військової

До повномасштабного вторгнення Юлія працювала у Виконавчому комітеті Мирноградської міської ради, головним спеціалістом служби у справах дітей. Займалась соціальним захистом дітей, відстоювала їх інтереси в суді. Також займалася розвитком патронату в місті, що своєю чергою допомагало залишати дітей в родині, не відправляючи до інтернатних закладів. Ще тоді, не бувши військовою, жінка відчувала, що війна вже прийшла у їх дім.

«На той час ми жили розміряним життям, нам хотілося перемоги, щоб цей безлад закінчився, наші території були вільними, — каже Юлія. — Щоб ми могли вільно їздити до Донецька, як раніше, бо я там навчалася. Донецьк для мене — це місто в якому пройшли мої студентські роки. А коли все розділилося, було дуже складно прийняти».

Проте мир, про який тоді мріяла Юлія, так і не настав, ситуація загострилася ще більше із початком повномасштабного вторгнення. Тоді вона з двома маленькими дітьми виїхала в Німеччину. Проте прожили там недовго й через чотири місяці повернулися додому.

«Нас гарно зустріли, мали там хороше житло, — каже жінка. — Постійно виходили на мітинги, там була активна українська діаспора. Проте в емоційному плані було дуже важко жити. Я не могла себе реалізувати, це була чужа країна для мене і мова, дуже сумували за Україною. Знала, що вдома я потрібніша, ніж тут, що там я принесу користь своєю працею».

Повернувшись додому Юлія одразу звільнилася із виконкому. Далі її почало хвилювати питання самореалізації.

«Я не могла знайти для себе важливу роботу, бо завжди займалася більш соціальною сферою й отримувала задоволення від того, що корисна. Я знала, що захист прав та інтересів дітей це питання важливе на рівні держави, бо діти — це наше майбутнє. Я бачила результати своєю роботи», — каже Юлія.

Фото: Юлія Скрипюк

Тому коли жінка дізналася, що у Донецькому ТрО потрібні фахівці, вона не вагаючись пішла на службу. Це був кінець 2022 року.

«Спочатку я служила у відділі цивільно-військового співробітництва. Працювала з сім`ями, чиї рідні перебувають у полоні, — каже Юлія. — Був випадок, коли у моєї посестри, трагічно загинув чоловік. Він служив у нашій бригаді й так склалися обставини, що мені довелося сказати їй про це. Це був один із важких періодів, коли я не знала як себе поводити. Не знала що робити, як їй допомогти. Тоді я задумалася і зрозуміла, що мені потрібно повернутися до основної своєї кваліфікації. Тому почала знову навчатися та підвищувати свої знання з військової психології».

«Хлопцям потрібна емоційна підтримка»

Юлія зізнається, що ніколи не бачила свою самореалізацію, як практикуючий психолог, хоча добре навчалася на психолога й знала різні напрямки по роботі з клієнтом. Така база знань та досвід роботи з сім'ями не лякали психологиню при перших зустрічах з людьми, які пережили полон чи інші складні випадки.

«У мене не було стресу, коли я зустрілася з військовослужбовцями, які пережили полон. Я бачила у своїй минулій роботі доволі складні випадки стосовно людських стосунків та доль, тому для мене це було більш звичне явище, — каже Юлія. — Пригадую, як був випадок, коли ми пішли до військових, які повернулися з полону. Один із хлопців мав психічне захворювання, важкий діагноз йому поставили. Він очікував направлення на лікування. Він перебував в дуже емоційному стані та мав явні прояви психічної хвороби. Я не злякалася його, навпаки намагалася з ним поговорити й мені вдалося. Під час розмови він мені сказав, що я не психолог — „Ви леді“. Після цих слів „Леді“ став моїм позивним».

Крім цього Юлія займається з військовими у центрі, де вони проходять реабілітацію. Зізнається, що до них Юлія дещо боялася виходити, бо вони пережили дуже складний період.

«Проте я знаходила їх ресурси й працювала з їхньої історією, — каже жінка. — Сідаю з ними в коло і починаю розмовляти на ті питання, які хвилюють. Потім по одному. І я розумію, що хлопцям потрібна наша підтримка, емоційна, їм треба виговоритися. Крім цього ми виїжджаємо на передову. Спілкуємося там з хлопцями, які йдуть перед позиціями, або після виходу із зони бойових дій. Різні питання. Головне знаю точно, що наші хлопці вмотивовані й знають за що вони воюють».

Фото: Юлія Скрипюк

Що болить військовим?

За словами Юлії, військових найбільше хвилює питання соціалізації та збереження емоційного та фізичного стану. Вона допомагає їм зрозуміти, що необхідно дбати про своє ментальне здоровʼя.

«Хлопці дуже хвилюються за рідних, які залишилися у Маріуполі, наприклад. У нас багато військових саме з Маріуполя, — розповідає психологиня. — З цим теж допомагає психологічна підтримка, яка необхідна на фронті. Та й взагалі душевна рівновага — це дуже важливо».

За словами Юлії на моральний стан військових також впливає й затяжна війна.

«На них сприяє і їх оточення. Важливо, аби були внутрішні розмови в колективі, багато що залежить від командирів. Коли військовослужбовці стають однією родиною — це дуже добре. Бо людині потрібен ресурс, кожен черпає його із різних джерел. Хтось із родини, хтось із фізичних вправ, а хтось зі спілкування з побратимами», — каже психологиня.

Фото: Юлія Скрипюк

Фото: Юлія Скрипюк

«Війна змусила переглянути погляди на життя»

Юлія Скрипюк розповідає, що пішла до військкомату за покликом серця — заради миру та перемоги країни. Зміна професії та війна змусила жінку переосмислити свої погляди на життя.

«Досі живу з цією думкою: чому я стала військовослужбовицею? Тому, що я хочу, щоб мої діти ходили до школи, щоб вони мали дитинство й пишалися тим, що вони українці, — каже Юлія. — Авжеж, війна змінила і мене, я почала більше цінувати свій час, проведений з родиною, життя рідних, що все може змінитися у кожну секунду. Стала менш звертати увагу на невдоволення, сперечання. Змінилося те, що можна отримати підтримку від побратимів та посестер. Люди об'єдналися, щоб здолати ворога, вони стали моєю родиною. Наш дух незламний, він відчувається й мотивує не здаватися».

Юлія впевнена, щоб швидше закінчилась війна, треба всім працювати на перемогу, яка буде лише тоді, коли кожен військовослужбовець повернеться додому, а в Донецьку та Криму замайорить український прапор.

Фото: Юлія Скрипюк

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!

2024 © Інформаційне агентство «Вчасно» — новини Донбасу.
2024 © ГО "Медіа-Погляд".

Права на всі матеріали належать ГО "Медіа-Погляд" (якщо не вказано інше) та охороняються Законом України «Про авторське право і суміжні права». Усі текстові матеріали поширюються відповідно до ліцензії CC BY-NC-ND 4.0.

Сайт створено за підтримки DW Akademie

Розроблено iDev