Вижити в часи пітьми: як артисти Луганської філармонії двічі стали переселенцями та продовжують гастролювати у Львові

Колишня директорка стала колаборанткою

У 2015 році переїзд був неорганізованим та навіть спонтанним. Багато проблем виникло через колишню директорку філармонії. Віра Гецій зараз залишається директоркою псевдофілармонії у так званій “лнр”. Тривалий час жінка обіцяла, що виїде на підконтрольну Україні територію, вивезе документацію, печатку і все потрібне. Однак, в результаті Гецій перейшла на бік окупантів і почала співпрацю з мінкультури росії.

Керівник Луганської обласної філармонії Ігор ШаповаловНовим директором філармонії запропонували бути Ігорю Шаповалову. Чоловік виїхав із Луганська ще в серпні 2014-го до Одеси. Починати шлях спочатку було важко, тому поєднував роботу в оркестрі Театру музичної комедії та таксі.

“Мені зателефонували з Луганської адміністрації, запропонували очолити філармонію, зайнятися переїздом і цими всіма справами. Таким чином, у березні я приїхав до Сєвєродонецька. А з 1 квітня ми почали приймати людей на роботу, оформили статут, я зробив печатку. Далі почали приймати людей на роботу і відновлювати роботу філармонії. Окрім того, до війни я працював асистентом диригента, тому в мене були контакти всіх в оркестрі”, – пояснює Ігор.

Першочерговим завданням було відновити роботу симфонічного оркестру

На той момент першочерговим завданням було відновити роботу симфонічного оркестру. Тоді з Луганська до Сєвєродонецька приїхало близько 40 людей. Інструменти мали лише ті, хто мав свої, тому інструментарій теж довелося шукати. Музикантів для повного складу оркестру не вистачало, тому добирали їх, організовували конкурси серед студентів музичного училища чи музичних шкіл в Сєвєродонецьку.

Ігор Шаповалов ділиться, що якби колишня директорка не годувала обіцянками та виїхала на підконтрольну територію, процес відновлення роботи був би не таким стресовим. “Якби колишня директорка виїхала і привезла хоча б щось, наприклад документи, тоді було б все набагато швидше. До того ж частина наших луганських артистів влаштувалася в інших містах на роботу і вже працювала. Через це не хотіли їхати у Сєвєродонецьк, бо на початку 2015-го року було незрозуміло що і як воно буде. У нас тоді не було взагалі нічого. Я приїхав у місто, у мене був свій ноутбук і декілька блокнотів”.

Окрім того, що Гецій залишилась в так званому “лнр”, один із колективів в 2014 році виїхав до Ростовської області. Зокрема, приблизно 30% виконавців залишилися в окупації. В основному, це були пенсіонери, які через вік не хотіли нікуди їхати. 

Музиканти потрапляли під обстріли, поки намагалися виїхати з Луганська

Пан Віктор, фаготист, який працював у філармонії ще з 1975 року, разом зі скрипалькою вибиралися з міста. Вони винайняли приватну машину, проте коли під’їжджали до лінії розмежування, почався сильний обстріл.

Тоді водій повідомив, що не зможе далі їхати і треба йти пішки. Він показав пасажирам дорогу, а сам вирішив, що буде прориватися іншим шляхом.Зустрітися всі мали вже за лінією розмежування. Музиканти мали з собою лише інструменти і невеликі торбинки з одягом.

Дорога пролягала через кладовище, тому в результаті музиканти буквально повзли з інструментами під обстрілами. Обоє вціліли та не постраждали.

У 2022 у всіх було передчуття “великого шухера”

Переїзд у 2022 році був іншим. Ігор Шаповалов ділиться, що тоді у всіх вже було відчуття “великого шухера”, адже медіа повідомляли, що росія скупчує війська на кордоні. 

“У зв’язку з цим основні документи, печатку та жорсткий диск з усією інформацією по філармонії, відділу кадрів, бухгалтерії, я кожного дня носив із собою на роботу. Тобто все було вже підготованим про всяк випадок. Окрім того, заздалегідь ми зідзвонювалися зі Львовом, керівниками Органного залу Тарасом Демком та Іваном Остаповичем. Вони були ініціаторами переїзду, казали, що до Львова дехто евакуювався і якщо щось трапиться, то запросили нас сюди”, – згадує Шаповалов.

Коли надали наказ на евакуацію, то директор Луганської філармонії та частина музикантів одразу вирушили до Львова. З часом їм дозволили вивозити обладнання, все, що з 2015 року купували собі в Сєвєродонецьку. 

“Коли почалася повномасштабна війна, ми спілкувалися з нашими колегами зі сходу, підтримували партнерські стосунки. Також мій колега Іван Остапович, який є диригентом, був неодноразово запрошений працювати з луганським колективом. Коли почалася російська агресія, ми розуміли, що справи будуть дуже кепські, якщо такі заклади будуть там залишатись. Ми почали думати, як допомогти їм якось переїхати. У нас було кілька процедур, які пов’язані з бюрократією, тобто зробили запрошення, подали відповідні документи. Насправді це було великою радістю, коли колектив релокувався до Львова, адже вони наші давні знайомі. Разом з тим, ми відразу почали думати, що можна робити спільно, чи можна придумати якісь проєкти, які будуть корисні для нашої країни, будуть наближати перемогу”, – ділиться керівник Львівського Органного залу Тарас Демко.

Репетиційна база виявилась замінованою

Цього разу для інструментарію вже замовляли машину, яка мала б евакуювати обладнання. Але, на жаль, все врятувати не вдалося. 

“У нас було два приміщення. В одному з них на першому поверсі проводили репетиції, а на другому в нас була адміністрація філармонії. Ця будівля виявилася замінованою. Пощастило, що частина інструментів ще знаходилася в музичному училищі, і звідси ми майже все вивезли.”

Пан Ігор ділиться, що коли автівка, яка мала вивозити інструменти під’їхала до замінованої будівлі, туди нікого не пустили. Далі одразу почався обстріл і авто було змушене швидше виїжджати, щоб хоча б те, що є привезти до Львова. Однак вивезти вдалося якраз все, що було необхідне для симфонічного оркестру, той інструментарій, завдяки якому зараз можуть повноцінно працювати. За словами Шаповалова, це якраз була дороговартісніша, професійна лінійка інструментів.

Ті, в кого були невеликі інструменти, філармонійні, самі вивозили їх, коли виїжджали. Загалом з Сєвєродонецька виїхало 30 людей, але зараз їх менше, 25. На жаль, “львівські ціни” на житло дали своє і дехто не зміг знайти домівки. Майже усі евакуювалися з родинами. Спочатку для музикантів домовилися про гуртожиток в академії, але, коли стало приїжджати все більше людей, місця на всіх не вистачало.

“Потім я домовлявся з гуртожитками від Політехніки. І тих музикантів, які пізніше приїжджали, поселяли у гуртожиток Львівської Політехніки. Але в липні виселили, бо починався новий навчальний рік, а студентам теж треба було десь жити. Наші музиканти почали шукати житло, винаймати житло, але, на жаль, ціни у Львові великі, тим більше зараз у воєнний час вони ще вищими стали. Музиканти не так багато заробляють. Тому хтось, хто мав родичів, знайомих в інших містах, то були змушені поїхати. Зараз серед тих, хто лишився, є люди, які знімають одну на двох квартиру одну, аби дешевше було. Так і скооперувалися”, – каже Ігор Шаповалов.

Серед музикантів філармонії, в основному молоді люди. Серед старших людей тільки концертмейстер і трубач, вони вже передпенсійного віку. Наймолодшому артисту 23, а найстаршому біля 60. Окрім того, серед музикантів є люди, які стали на захист держави. Диригент пішов у ТРО в Дніпрі, тепер там воює. Ще є чоловік, який зараз волонтерить у Червоному хресті. Ще в Сєвєродонецьку він вивозив людей, евакуював їх, зараз теж вивозить людей з гарячих точок.

Труднощі, з якими стикнувся Львівський Органний зал

Керівники Львівського Органного залу Тарас Демко та Іван Остапович“Львівський Органний зал знаходиться в унікальній пам’ятці архітектури 17 століття. Тут ми маємо дуже обмежений простір, і в нас справді мало місця. Концертний зал великий, але все інше маленьке. Тому треба було трохи потіснитися, для нас це також стало викликом», – розповів керівник Львівського Органного залу Тарас Демко.

За його словами, зараз вони  повинні трохи ретельніше планувати розклад в залі, репетиційні процеси.

«Крім Луганського філармонійного оркестру, ми співпрацюємо з великою кількістю інших організацій, солістів, тому однозначно, що цей ритм, в якому ми перебуваємо дуже насичений. Але хочу сказати, що жодного разу в нас не виникало навіть найменшого конфлікту».

Разом з тим, тут  зараз активно грають також солісти Київського органного залу, в яких рік тому згорів орган.

«Унас є стратегії мистецької мобільності. Тому можете уявити собі скільки у нас буває запрошених солістів.І який вир у нашому концертному залі. Але нам це дуже подобається і це також подобається нашим гостям”, – каже  Тарас Демко.

Про блекаути та адаптацію в новому місті

За словами директора філармонії Ігоря Шаповалова, адаптація у Львові тривала важко. Каже, що це нове місто, тут свої певні традиції, як і в інших регіонах. На шляху артистів весь час виникають нові перешкоди, але з ними поки вдало справляються. Так, в жовтні за кілька хвилин до прем'єри концерту “Маленький принц” вперше вимкнули світло. Зал вже був повний, люди чекали початку концерту, артисти якраз мали виходити на сцену.

“Ми дуже не хотіли все скасовувати, казати людям, аби йшли. Тоді хтось згадав, що у нас є підсвітка на пульти. Швиденько все встановили, і прем'єра таки відбулася. До речі, коли під час концерту світло увімкнули, багато людей навіть казали, що без нього було краще”, – сміється пан Ігор.

Реквієм за полеглими та гімн українського духу: спільний проєкт Органного залу та Луганської філармонії

Відомий український композитор Олександр Щетинський на замовлення Львівського Органного залу та Луганської філармонії створив твір. 

“Ми разом з нашим диригентом Іваном Остаповичем замовили музику та написання твору, який був би в контексті воєнних подій. Олександр Щетинський сам родом із Харкова, він живе в Києві, часто їздить додому в Харків і в перші дні війни у столиці під звуки обстрілів та ракет він писав музику. Твір називається “Лакримоза”. Унікальність композиції в тому, що набір інструментів солістів саме той, який переїхав до нас із Сєвєродонецька у перші дні війни. Тобто це особливий склад цього маленького оркестру”, – розповідає Тарас Демко.

“Лакримоза” передає увесь жаль за полеглими людьми, які пішли боротися за нашу країну. Виконує твір духовий ансамбль з артистів Луганської філармонії. Творці композиції означають її як гімн духу українського народу, якому довелося пережити багато випробувань і нині знову доводиться проливати кров за свою свободу, захищаючи власну культуру та боронячи своє існування загалом.

“Одним із перших концертів після відновлення діяльності Органного залу в березні, зробили прем’єру цього твору, тоді був великий резонанс. Ми зробили запис, він також доступний в ютубі, а сам твір став символом цих перших днів українського спротиву серед мистецького середовища, – каже Тарас Демко.