Я називаю відвідувачів «наші роднульки»: історія хенд-мейд кав’ярні зі Слов’янська, яка переїхала до Франківська

Кав’ярню «ПростоКава» Юлія Долгопольська відкрила ще 9 травня 2016 року у Слов’янську. Юлії завжди подобались креативні речі, вона власноруч шила іграшки, віддавала їх на продаж та брала активну участь у різноманітних ярмарках, повідомляє Вчасно.

З часом захоплення Юлії переросли у те, що вона вирішила відкрити власний шоурум із продажу хенд-мейд виробів.

На той момент вона познайомилась із багатьма майстринями, які робили вироби з дерева, в’язані іграшки. В планах було також на базі шоуруму поставити декілька столиків і маленьку кавову машинку, аби люди могли залишитись тут і відпочити.

Таким чином, коли жінка почала шукати приміщення, зрозуміла, що у цьому просторі, який знайшла в центрі міста, органічніше буде виглядати кав’ярня. Тоді довелося трохи змінити задум — створили кав’ярню, а на її базі шоурум із вироблення хенд-мейд виробів.

Адміністраторка кав’ярні Алла Мініна ділиться, що ідея хенд-мейд кав’ярні полягає у тому, щоб окрім звичайного місця, де можна випити кави, майстри та майстрині могли принести сюди свої вироби та продати їх тут. Юлія хотіла, аби люди мали платформу, де могли поділитися тим, що зробили. Багато хто створює красу та не може її продавати.

«У кав’ярню приносили багато іграшок, в’язані вироби, блокноти, сумки, ключниці. Це було дуже багато всього. Відвідувачі, своєю чергою, могли попити каву і придбати ці вироби. Ми продавали ці вироби і давали націнку приблизно 15%», — пояснює Алла.

Під кав’ярню облаштували велике приміщення з проектором, тут проводили різноманітні заходи, показували фільми, проводили кіновечори, конференції, дні народження. Однак, цей простір не пережив карантин, під час локдауну довелося його закрити.

Тоді залишилися маленькі заклади. Загалом, це була мережа, один заклад навіть був у Краматорську. Понад півтора року тому у кав’ярні відкрили пекарню-кондитерську, почали випікати власні десерти. Це робили не лише для власного закладу, але й на реалізацію для інших закладів Слов’янська. Попри те, на цьому випробування для «ПростоКави» не завершилися.

Коли почалась повномасштабна війна, продовжили працювати аж до квітня

Досвід війни у Слов’янську проживали вже в 2014 році, тому цього разу було легше і вже знали, що робити. 9 квітня команда виїхала з міста, однак до того продовжували роботу і навіть допомагали місцевій теробороні та військовим.

«Ми віддали теробороні матраци, зробили на базі кав’ярні мікропункт із приймання речей, адже до Слов’янська приїжджали переселенці із Волновахи, Бахмута та інших міст. Коли у квітні почалися активні обстріли і ставало все небезпечніше, ми вирішили, що важливіше за життя немає нічого. Жодна кав’ярня, жоден бізнес. Тому зібрали речі і спочатку виїхали до Кропивницького, там перебували до червня. Вирішили їхати туди, бо це було не так далеко від Слов’янська, тим більше наприклад, моя мама не може далеко їхати за станом здоров’я, бабуся нашої співробітниці теж не могла далеко їхати, тому зупинили свій вибір тут», — пояснює Алла.

У Кропивницькому команда пробула до червня, а потім їм випала нагода зробити мікроколаборацію з кількома підприємцями з Донеччини і вивезти пекарню. Однак, за Державною програмою релокації, обладнання можна було вивозити тільки на Захід України.

Алла розповідає, що розглядали для переїзду різні міста, зокрема Тернопіль чи Хмельницький. Врешті, зупинились на Івано-Франківську, бо зрозуміли, що тут найбільше оголошень з оренди комерційної нерухомості. В результаті, команда не пошкодувала жодного разу. Місто стало другим домом для «ПростоКави».

«Я виїжджала з мамою, двома співробітниками та їхніми родинами. Це було небагато людей, але вся наша команда виїхала. Ми нікого б не залишили, у нас дуже родинні стосунки в колективі. Я б не поїхала сама і когось залишила. Це ж небезпечно, це прильоти і явно не про „хочу чи не хочу“. У нас є співробітниця Настя, вона взагалі не хотіла виїжджати, казала „ні, залишусь, вас почекаю“, ми її ледь не силоміць вивозили. Зі всіма, хто з нами працює чи з ким працювали, ми в крутих відносинах. Ми любимо свою справу, тому любимо своїх хлопців та дівчат. Ми спілкуємось постійно, святкуємо разом усі свята, проводимо разом вихідні. Відповідно, тому і виїжджали всі разом», — ділиться адміністраторка кав’ярні.

Наразі у Франківську діє лише одна кав’ярня. До того, як почалися вимкнення світла, тут також власноруч випікали десерти. Також у приміщенні знову розмістили куточок із виробами хенд-мейду. Однак ці вироби належать ВПО. Команда не робить жодної націнки, як це робили у Слов’янську, кажуть, що таким чином хочуть допомогти переселенцям адаптуватись в тяжких умовах.

Як слов’янські відвідувачі приходять у гості

Кав’ярня у Слов’янську проіснувала понад 6 років. За цей час здобула хорошу репутацію, мала багато постійних відвідувачів.

«Я їх називаю «наші роднульки». Вони вже приходять, ми знаємо про них вже багато всього. Це стосунки не як відвідувач та бариста, наприклад, а як одна родина. Спілкуємось на рівні «як ваші справи, як дітки, що ви там одружились, не одружились, як там усе». У нас максимально дружні стосунки. Коли ми відкрилися у Франківську, 1 вересня, до нас приїхали наші слов’янські відвідувачі-переселенці з Дрогобича, Львова, Тернополя, аби підтримати нас. Це настільки було приємно! Коли ти розумієш, що у тебе така підтримка, ти не маєш права опускати руки. Не маєш права думати, що все погано, війна і так далі. Хоч, звісно, війни ніхто не скасовує.

Проте, ці люди дуже круті. Після того, як нас почали знімати сюжети, до нас прийшли місцеві і кажуть: «А ми вас бачили, хочемо замовити у вас каву, бо бажаємо підтримати». От тому я кажу, що Франківськ — це другий дім. Бо тут круті люди, дуже відверті, відкриті, тут тепло. У мене таке враження, що я вдома", — каже Алла.

Коли нема світла, працювати набагато важче

Вимкнення електроенергії ускладнюють роботу працівникам, адже іноді за день світло є по 4 години. Виходити із ситуації доводиться по-різному — розставляють свічки, ставлять акумулятор, прилаштовують лампочки в закладі, придбали газову грілку. Алла розповідає, що готують відвідувачам чай, глінтвейн та дріп-каву (мелена кава у паперовому пакетику. Заварюється в будь-яких умовах, де є гаряча вода завдяки особливостям пакування).

«ПростоКава» продовжує бути креативним та відкритим до своїх відвідувачів закладом, навіть попри важкі умови праці. У закладі проводять майстеркласи із ліплення з глини, нейрографіки (арттерапія), розписування пряників. Зібрані гроші намагалися віддавати ЗСУ. Зокрема, у кав’ярні також проводили літературні вечори. Відвідувачі мали можливість читати власні вірші та інших авторів.

Алла ділиться, що франківчани дуже тепло приймають переселенців і йдуть їм назустріч.

«Мені подобаються місцеві люди. Я мала ситуацію, коли сиділа у нас на вулиці Шевченка, розмовляла телефоном з мамою російською, бо мама у мене російськомовна. От я дивлюсь і кажу :"Мам, ты знаешь, тут такое красивое здание напротив. Интересно, что это за здание. Тут вообще архитектура классная.» І повз мене проходить жінка, дивиться на мене, зупиняється навпроти і я кажу: «Мам, я тобі передзвоню». Тоді я готувалась до лекції про мову окупанта. А ця жінка стоїть, посміхається і починає розповідати історію цього будинку. Це настільки приємно було, вона нічого мені не сказала ні про мову чи щось таке. Просто почула, що мені цікаво, що це за будівля. Це було надзвичайно круто. Я цю жінку буду пам’ятати все життя".

А нещодавно «ПростоКава» відновила роботу у Слов’янську. Тепер кав’ярня має два заклади. Працівники закладу раді новим відвідувачам, як і місцевим, так і переселенцям, які були змушені шукати собі новий дім.