Як «Білий Янгол» відвойовує людей у смерті на прифронтовій Донеччині

Перед спільним виїздом на чергову евакуацію правоохоронці групи «Білий Янгол» наголошують журналістам «Вчасно: може бути небезпечно. Селище Велика Новосілка Волноваського району, куди екіпаж їде забрати жінку з двома дітьми, межує з «сірою» зоною та постійно потрапляє під обстріли.

«Люди кинуті напризволяще, але не хочуть їхати. Живуть з дітьми в підвалах»

Поліцейський Василь Піпа, з яким ми їдемо на евакуацію, вже досвідчений рятівник, тому спокійний та зусереджений. Він вивозив людей з-під обстрілів з Красногорівки, Мар'їнки, Великої Новосілки, Бахмуту та інших міст та сіл. Для евакуації правоохоронці обладнали броньоване авто. Їдемо швидко, щоб проскочити між можливими обстрілами.

Дороги прифронтової Донеччини/ фото: Вчасно

Дорогою Василь розповідає, що найтяжче перед евакуацію — вмовити людей на неї, тому що більшість вперто сидить на прострілюваних територіях, думаючи, що їх не зачепить ворожий снаряд. Часто не допомагають ні умовляння, ні прохання, ні маніпуляції, тому що навіть попід ракетами над головою люди обирають квадратні метри, а не життя.

«Медиків „екстренки“ у Великій Новосілці уже немає, вони туди навіть не доїжджають — бо зовсім поруч „сіра“ зона. Тому ми надаємо і першу домедичну допомогу, а якщо є поранені внаслідок обстрілів — веземо їх на своєму авто в лікарні, — розповідає правоохоронець. — Це одне з наших завдань — бути там разом із людьми, берегти їхні життя, навіть якщо вони свідомо лишаються у прифронтових зонах. Коли їхній будинок частково зруйнований, але вціліли якісь кімнати — вони все одно там продовжують жити».

Діти — саме за них найбільше вболіває Василь, адже сам батько. Свою родину правоохоронець був вимушений відвезти за десятки кілометрів — туди, де умовно безпечніше. Журналістам зізнається: якби не його дружина Тетяна, її підтримка та любов, щоденні розмови, і двоє їхніх дітей — не зробив би й половини того, що робить кожного дня. І саме завдяки їй вдається зберігати спокій, бо знає: вдома його чекають кохані. Проте правоохоронця й досі обурюють родини, які зараз лишаються у небезпечних зонах, поруч з якими — бойові дії.

Василь Піпа - правоохоронець з групи

«Білий Янгол» відвойовує людей у смерті

Дорогою до Великої Новосілки в бронемобіль сідає начальник відділення поліції № 1 Волноваського Р В Володимир Сарайли. Він приєднується до рятувальної місії після того, як відвіз з «сірої» зони до лікарні людину з інсультом. Рятувальних виїздів може бути по кілька на день. І кожного разу треба бути готовим до будь-якого розвитку подій. Наприклад, «Білі Янголи» одного разу вже посадили людей у своє авто, і почався обстріл — броньовану техніку було пошкоджено, а правоохоронці поранені. Але поліцейські вивезли людей та поранені дотягнули до лікарні. Тому для них так важливо, щоб люди усвідомлювали ситуацію та не сиділи до останнього у небезпеці.

«Найтяжче в нашій роботі - це випадки, коли є поранені діти або поранені батьки, — розповідають правоохоронці. — Дуже важкий випадок евакуації був у травні, коли ми евакуйовували з Мар'їнки родину з дітьми. Вчасно вони не встигли виїхати з міста, а коли вже в ньому почали точитися бої - дуже злякалися. Батьки були настільки налякані обстрілами, що зі страху лишалися жити кілька місяців у підвалі. І нам лише на якийсь раз вдалося їх вмовити на евакуацію, пообіцявши, що ми зробимо усе для того, щоб вони живі й неушкоджені потрапили в безпечне місце. Доводилося майже маніпулювати — казати, що вони лишають дітей напризволяще, лишаючись під бомбами, не довіряючи нам. Коли ми їх привезла в Курахове, вони були у зимовому одязі: зимових ботинках, у шапках, обличчя було сірого кольору — бо діти жодного разу за ті три місяці не виходили на вулицю».

Доводилося «Білим Янголам» вивозити людей і з «сірої» зони, коли тривали бої, й поліцейські навіть не могли зрозуміти, де вже наші, а де — рашисти. Тоді з’ясувалося, що за дорогою від місця евакуації вже були окупанти. Евакуація тоді тривала під мінометним обстрілом. І цього можна було б уникнути й не наражати людей на ризик, якби мешканці не «дотягнути» до часу, коли вже буде пізно виїжджати безпечно.

Начальник відділення поліції №1 Волноваського РВ Володимир Сарайли / фото: Вчасно

«У нас нещодавно був випадок — надійшла інформація про дитину, яка була у прифронтовій зоні сама, без матері - та випивала, була незрозуміло де, а вже в сусідньому селі точилися бойові дії, — згадують правоохоронці-рятівники. —  Ми приїхали. З’ясувалося, що дитина кілька останніх днів провела в знайомої матері, яка теж зловживає спиртним. Поруч матері не було. А у дитини останні кілька днів температура висока — до 40 градусів. Дитина не розмовляє, потребує медичного догляду, бо досі користується памперсом у п’ятирічному віці… Довелося розшукувати матір і її разом з цією дитиною везти в лікарню. Зараз їй знайшли тимчасове житло, але чи не повернеться вона назад?».

Поблизу «сірих» зон особливо ретельно намагаються вмовляти саме родини з дітьми. З іншими ж — самотніми людьми, пенсіонерами тощо — інколи навіть немає сенсу розмовляти. Вони не виїдуть навіть тоді, якщо ракета прилетить усього за кілька метрів від їхнього будинку.

Інколи евакуація — не найтяжче

Треба розуміти, що люди, які сидять до самого останнього моменту під обстрілами, можуть бути зовсім різних поглядів. Є такі, яким все одно під якою владою жити, є такі, кого сьогодні називають «ждуни». Але, коли мова йде про рятування життя людей, поліцейські вивозять всіх. В деяких випадках евакуація стає не найтяжчим випробуванням. Емоційно важко, коли доводиться евакуйовувати населення с сумнівними поглядами. Тоді поліція вимушена не лише вмовляти їх зберегти своє життя, а й вислуховувати тиради про «російський мир».

«Ми намагаємось боротися за кожного, не залишити там жодну людину, яких би поглядів вона не була. Морально це тяжко дається, але ми розуміємо: на них діє російська пропаганда по телебаченню й радіо, яку вони чують. Вони просто не мають альтернативи… Таке трапляється навіть коли ми щодня спілкуємося з людьми, то пояснюємо їм це. Намагаємось достукатись. Здебільшого ж це люди похилого віку, які не розуміють ситуацію, а не молодь. Вдається „витягнути“ не всіх, але ми стараємось», — кажуть правоохоронці.

Волноваський район/ фото: Вчасно

Врятовані діти після місяця умовлянь та попри погрози

У Великій Новосілці Волноваського району з 6300 місцевих мешканців залишилося приблизно 200. Всі, хто дбає про свою безпеку та безпеку своїх родин, вже виїхали.

«Там вже давно немає світла, газу. Це зона постійної небезпеки, — розказує Василь Піпа. — І ця родина, яку ми їдемо забирати, нарешті зголосилася виїхати — щоб ми їх забрали й перевезли до родичів в інше село. Але це тривало кілька місяців, спершу вони були дуже проти й відмовлялися. І це ще добре, що зараз погодилися й ми можемо їх звідти забрати».

Евакуація, Волноваський район / фото: Вчасно

Цього разу евакуаційний екіпаж трохи затримався через те, що зранку відвозили у лікарню людину з інсультом. «Білі Янголи» заїжджають у селище між обстрілами й виходячи з машини намагаються швидко забрати родину, але потрапляють під хвилю ворожого обурення місцевих. Люди, яких понад місяць вмовляли виїхати, почали сварити правоохоронців за запізнення. Вибачення та пояснення, що довелося везти людину до лікарні, на «героїв» рятівної операції не діяли. Взагалі, ми не побачили у людей великого бажання евакуюватися, але у них була маленька 4-річна дівчинка та 15-хлопець, які стали заручниками ситуації.

Поки дорослі виказували своє незадоволення і навіть погрожували правоохоронцям, поліцейські незворушно заносили сумки у машину. Між тим дідусь дітей вимагав всі дані поліцейських, записуючи їх на якійсь серветці, й постійно повторював: «Ждіть, буду жалуваться, ждіть!». Поліцейські мовчки кивають головами — мовляв, все добре, не треба реагувати різко. Лише після того, як дідусь нарешті отримав всі дані правоохоронців, екіпаж зміг поїхати.

Евакуація, Волноваський район/ фото: Вчасно

Вже коли виїхали з селища матір дітей нарешті заспокоїлася і з нею вдалося поговорити.

«Поїхали з нашої вулиці десь 100 людей, а що далі - не знаю. І нічого не працює, всі дружно, ще в березні, виїхали — бо тут вже нічого немає», — розповідає вона.

Коли запитуємо, куди жінка ховалася під час обстрілів — знизує плечима.

«В підвалі. Поки ми вдома були — у нас в підвалі було облаштоване місце, звідки я все прибрала, там матрац поклала. Але це перший місяць, ми там ні разу не спали. А потім ходили у великий підвал — нас там було багато: хтось з навчання приїхав, хтось жив поруч, а ми ходили туди спати. Пізно вночі приходили, а вдень — ні. А зараз діти, коли чують прильоти, нормально реагують. Мала не ховається, підходить до мене. Якщо я скажу, що треба кудись сховатися чи що — то вона робить», — каже жінка. Вона розказує про це спокійно і схоже зовсім не усвідомлює навіщо їх було евакуювати. Але місцевий поліцейський понад місяць вмовляв подумати перш за все про дітей та виїхати з селища.

У рятувальному авто діти їдуть та тихо сидять поруч. Хлопець-підліток мовчки тримає свої речи. Менша, чотирирічна дівчинка — тримає у руках улюблену м’яку іграшку та притискається до матусі. В її оченятах немає страху, лише настороженість та нерозуміння того, що відбувається. Щоб врятувати цих дітей «Білі янголи» витримали б що завгодно, тому задоволені вивезли родину на безпечну територію, де живуть родичі сім'ї.

Успішне завершення евакуації групою

ВІДЕО: