Фото: consent.yahoo.com
Дипломат, ексміністр закордонних справ Володимир Огризко: «Ставити цивілізований світ на одну дошку з росією — це навіть аморально» (Джерело: Espreso.TV)
Ця дискусія має суто схоластичний характер, тому що обговорюються тільки ідеї, не підписуються юридичні документи. Водночас навіть обговорювати те, що росія може бути гарантом безпеки на ряду з країнами, які уособлюють демократію — абсолютно нелогічно. Це вже нонсенс. Це вже те, що, як кажуть дипломати, ніколи не полетить. Маю сумнів, що ця ідея буде підтримана нашими західними партнерами.
Натомість в даному випадку, потрібно, щоб з одного боку якийсь потенційний документ підписують країни-члени Ради Безпеки ООН, інші цивілізовані країни, а із іншого — це має бути російська федерація, як країна, власне, проти якої вищеназвані країни об'єдналися, і яку оцінюють як загрозу. Ставити цивілізований світ на одну дошку з росією — це навіть аморально.
Так, згадаймо те, що вже понад 40 країн світу хочуть організувати трибунал, який би засудив путіна і його камарилью за злочини, які межують з ознаками геноциду. Тож, я не уявляю, навіщо ми повинні легалізовувати цього вбивцю тим, що сідатимемо з ним за один стіл і підписуватимемо з ним якісь мирні угоди. Тобто, виходить, ми пробачаємо йому, все, що він наробив, як говорять в росії: «так істарічєскі слажилась».
Так ось, так історично не може складатися: за злочини треба нести відповідальність.
Також я не побачив в наших пропозиціях такі пункти як зустрічні гарантії. Згадати, наприклад, про «консультації щодо військової допомоги країнами гарантами». Так, якщо рф буде накопичувати на кордоні свої війська, а ми будемо чекати при цьому згадані три чи скількись дні, щоб провести консультації з кимось про щось — це якась чергова маячня.
Тобто, в дипломатії, як і в житті, все має бути дзеркальним. Не може бути так, що одна країна має якісь переваги, а інша — ні.
І взагалі, я дуже поважаю пана Арахамію, але водночас сумніваюсь в його дипломатичних знаннях і досвіді. Хіба в Україні не знайшлося дипломатів.
Там, звісно, є один серед делегації дипломат — Олександр Чалий, але мені відома його позиція, яка на мій погляд, далека, від тієї, яка наближена до наших національних інтересів. Тому мені дуже дивно, що наша влада таким чином формує склад української делегації.
Там є порядні люди такі, як міністр оборони, перед яким я знімаю капелюха, також інші люди, але там немає справжніх дипломатів, крім вищезгаданого Олександра Чалого. Чи в нас немає міністерства закордонних справ, або людей з досвідом роботи в них?
Ну і давайте не забудемо: що таке 15 років перегорів по Криму? Як ми можемо у такий спосіб взагалі ставити питання? Ми обговорюємо свою територію з ворогом. А що означає, що два президенти вирішуватимуть питання про «д/лнр»? Ні, народ має вирішувати. Зеленський говорить, що ми не торгуємо, своєю територією, але те що ми чуємо на переговорах — інше. Тому, зараз ми просто можемо ці переговори залишити, як теоретичне наближення до того, що відбувається, не роблячи з цього якихось ґрунтовних висновків, не кричачи про перемогу чи зраду. Це просто один з етапів дуже довгого шляху.
Експерт-міжнародник Євген Добряк: «як майбутній „гарант безпеки“ росія в такому разі буде відповідати за скоєні на території України воєнні злочини проти людяності» (з відео «Україна 24»)
Довіряти росії категорично не можна. росія не виконує своїх домовленостей і не буде виконувати. Це факт, який доказаний історією. Що стосується пунктів повернення Криму та «л/днр», гадаю, путін не піде на перемовини щодо цього. Він про це заявляв неодноразово і говорив, що Крим — це закрите питання. Якщо перед так званим російським суспільством, після такої промивки мізків і після таких інформаційних атак проти України.
Тепер щодо питання нейтралітету та безпеки України. Воно звичайно, дуже гарна ідея, що ми отримаємо гарантії від членів Ради Безпеки ООН на додачу від інших країн, що можуть долучитися. Але питання в іншому — серед гарантів буде також рф.
Питання, як майбутній «гарант безпеки» росія в такому разі буде відповідати за скоєні на території України воєнні злочини проти людяності: зруйновані міста, загиблі цивільні та військові тощо? Хто в такому разі буде судити цих військових злочинців, якщо держава-агресор стане гарантом нашої безпеки? А з питанням репарацій, контрибуцій тоді як, які нині зашкалюють більш ніж на пів трильйони доларів?
Також, я вважаю, що крім ратифікації парламентами держав, що приєднаються до гарантій, має бути спеціальна резолюція ООН, яка закріпить ці гарантії безпеки, і яка імплементує їх через ООН.
Політолог, директор центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко: про два сценарії та головну перешкоду на шляху мирних переговорів росії та України (з інтерв'ю «НВ»)
У путіна ненависть не тільки до Зеленського, у нього ненависть до України. І саме ненависть путіна до України, намагання, як кажуть деякі російські пропагандисти, її знищити, і є головною перешкодою на шляху мирних переговорів. Зараз, на мій погляд, обидві сторони не готові до якихось компромісів із різних причин. росія, зокрема, все ще сподівається зламати Україну, досягти в тій чи іншій формі перемоги, або через знищення нашої країни змусити нас до поступок. Тому треба готуватися до того, що переговори, як і війна, можуть затягнутися.
Сьогодні позиція кожної за сторін визначається результатами бойових дій, і те, що росіяни пішли на певні поступки і вже не вимагають від нас прямої капітуляції, це наслідок того, що вони зрозуміли: перемогти Україну не вдалося. Тому вони вже готові на більш поміркований варіант, але все одно хочуть поступок з боку України, і поступок дуже значних, неприйнятних для нас.
З путіним є ще одна проблема: він не розуміє Україну. Він живе в світі спотвореної інформації, і саме це зумовлює ухвалення рішень, які є неадекватними. І тому він не очікував такого спротиву з боку української армії та українського народу. І він також не очікував консолідованої позиції Заходу, хоча б у вигляді санкцій, спрямованих проти агресора. У цьому сенсі, я думаю, стратегічно путін помилився, але для того, щоб він це визнав, для того, щоб він зрозумів, що подальша війна буде катастрофою для самої росії, потрібен ще певний час.
Немає однозначної відповіді на запитання, скільки саме, тому що тут справа в ресурсах. Проблема з ресурсами є нагальною як для росії, так і для нас, але у росії є власні ресурси, а також можливість щось отримувати через Китай або непрямо через деякі інші країни, тоді як ми, на жаль, в цьому сенсі більш залежні від наших західних партнерів. Як мінімум, потрібно декілька місяців. Сказати точніше зараз неможливо, тому що обидві сторони, і Україна, і росія, будуть найближчим часом перебудовуватися на ведення війни більш тривалий час, і хто краще зможе перебудуватися, у того й буде перевага. Якщо російське керівництво дійде до висновку, що війна руйнуватиме російську економіку, і головне, якщо будуть виникати прояви соціальної напруги, соціально-політичні, а не тільки економічні проблеми, тоді це може підштовхнути російське керівництво до якихось реальних переговорів.
Поки, як мінімум у найближчі місяць-два, росія спробує перемогти Україну на полі бою. Тому нам потрібно вистояти, і тоді через певний час росіяни підуть на поступки.
Ексміністр закордонних справ Павло Клімкін «Ми живемо у світі, де тільки сила та бойовий дух щось гарантують» (Джерело: Facebook-сторінка)
Гарантії безпеки, які обговорювались у Стамбулі, — це добре. Ще краще, коли вони «гарантовані». Ми живемо у світі, де тільки сила та бойовий дух щось гарантують. Українці єдині, хто це показав і довів. Хто вірить хоч в якісь гарантії від путінського режиму? Очевидно, ніхто. Навіть сам путін. Хто вірить у волю всього колективного Заходу піти на будь-які жертви заради України, включаючи ядерний конфлікт. Теж питання. Саме тому історія навколо гарантій Україні працюватиме лише, коли ми в рази зміцнимо наш безпековий потенціал: від людей до зброї. Росія може взяти паузу, але ніколи не відмовиться від знищення України.
Або ми сильні, або нам потрібна ядерна парасолька НАТО, або США, що насправді майже одне і теж. Тоді і розмова про зовнішні гарантії має сенс. І все одне: найкраща гарантія нашої безпеки — це українці, люди, якими надихається і від яких сходить з розуму: в гарному сенсі — світ.
Альона Гетьманчук Директорка Центру «Нова Європа» (New Europe Center): «відмова від НАТО під примусом — це не тільки про НАТО, це й про відмову від частки себе, свого суверенітету» (з публікації «УП»)
Відмова від НАТО під примусом — це не тільки про НАТО, це й про відмову від частки себе, свого суверенітету. Про неспроможність самим обирати своє майбутнє. Неважливо, чи це йдеться про військовий примус росії, чи про дипломатичний пресинг заради компромісу з боку країн-членів НАТО. А згідно з українськими пропозиціями ми навіть військові навчання повинні будемо проводити за згодою країн-гарантів!
Я поділяю застереження тих, хто резонно ставить питання, наскільки дійсно ці гарантії безпеки можуть бути надані Україні у такій формі, щоб їх варто було зафіксувати не на зворотній стороні Будапештського меморандуму, а на окремому папері. Олександр Чалий (один з делегатів від України), крім того що роками відстоював ідею нейтралітету для України, ще й брав участь у церемонії підписання Будапештського меморандуму, і міг би розповісти, що тоді українська сторона теж вважала, що підписує документ саме з юридично зобов'язуючими безпековими гарантіями, а не з політичними безпековими запевненнями, як потім виявилось.
Про той факт, що одним з гарантів нашої безпеки може стати країна, яка становить найбільшу для нас безпекову загрозу, краще взагалі промовчати. Проблема ж не у майбутньому статусі України, а в нинішньому статусі росії. Як агресора, для якого нейтралітет є лише однією з імперських хотілок на шляху до «окончательного решения украинского вопроса».