Терапевт за освітою, бойовий медик і побратим за призванням — це все про Густава, якого війна у 2014 році застала в Донецьку, а повномасштабну він уже сам пішов зустрічати на полі бою.
Фото: 109 ОБр ТрО
Антон Губарєв на початку вторгнення рф в Україну був студентом Донецького національного медуніверситету. Коли місто захопили окупанти, він продовжив здобувати освіту — категорично відмовившись від будь-яких російських чи «республіканських» документів, вже тоді пішовши у спротив росіянам при владі. Згодом він із дружиною виїхав з ОРДЛО в Україну. А коли почалося повномасштабне вторгнення, добровольцем (і паралельно — студентом 5 курсу) «Густав» пішов служити — рятувати своїх від пошесті з рф, повідомляє пресслужба 109 ОБр ТрО.
«У 2014 році я нічого не зробив і сильно за це себе карав. А коли почалася повномасштабка — я 25 лютого сказав коханій, що поїхав до друзів… і поїхав», — каже військовий.
У війську Антон Губарєв став бойовим медиком поруч із побратимами. Пригадує, коли з усієї штурмової групи їх лишилося лише четверо — і він з побратимами отримав наказ займати кругову оборону. Це тривало недовго, каже Густав — з 9 вечора до шостої ранку, коли підійшло підкріплення. Однак зізнається, що ці години у посадці відчувалися значно триваліше.
«Я пам’ятаю своїх перших пацієнтів. Це було під час штурму Лимана — хлопців накрили з „Градів“, це були наші суміжники. Їх почали виносити до точки евакуації, але там не було медика. Я тоді прибіг, але, на жаль, одного хлопця врятувати не вдалося — пішов набряк легень, а щоб врятувати людину з таким симптомом — потрібна повноцінна швидка з препаратами. У другого була частково ампутована нога. Я по інструкції все зробив, почав його капати. Але евакуація була на старенькій „Ниві“, тому крапельниця постійно випадала… Але він вижив. Лишився без ноги, але живий. Фактично він був моїм першим пацієнтом», — пригадує Густав.
Найкращою своєю роботою у війську Антон вважає евакуацію бійців — ті емоції та результат, які він отримує, коли вивозить людину з пекла та стабілізує. Каже, найбільше подобається працювати руками, а не з папірцями у медпункті. Особливо — під час евакуацій, коли думки лише про те, що можна зробити вже зараз, аби врятувати пацієнта.
23 серпня 2024 року Густав врятував життя двом важкопораненим бійцям, які без його допомоги навряд чи вижили. Тоді у селищі Олександропіль Очеретинської громади під час авіаобстрілу двоє солдатів отримали важкі поранення — з відривом кінцівки, множинними вогнепальними уламковими пораненнями грудної клітини, відкритими переламами кісток, зі скальпованими ранами. Тоді хлопців, які перебували в шоковому стані між життям та смертю, стабілізовував Антон Губарєв. Завдяки його холодному розуму та внутрішньокістковому доступу він зміг «витягнути» поранених фактично з того світу.
«Коли нам привезли одного з хлопців — я подумав, що це вже труп. Але ми вирішили надавати допомогу навіть йому. Використали внутрішньокістковий доступ, при чому на грудну клітину йому не можна було давити, бо був відкритий перелом ключиці - кістка пробила шкіру. Тому ми дихали за нього, вливали кров, — робили все, що могли, аби він жив. Поки доїхали — він уже почав подавати признаки життя: намагався махати руками, рухатися… Йому було дуже важко. Але коли ми його забирали — він був майже трупом, а привезли живу людину. Зараз хлопець в інвалідному візку, — на жаль, частково паралізований. Але живий», — пояснює Антон Губарєв.
Медик з посмішкою додає: інколи йому телефонують колишні пацієнти — ті, чиє життя він врятував. Цим дзвінкам він завжди радий — особливо чути голоси тих, кому він не дав померти. У 109 бригаді ОБр ТрО додають: завдяки професійним навичкам евакуаційних груп та сержанта Антона Губарєва, не було жодного летального випадку.
«Я навіть після війни хотів би або лишитися в армії, або піти в ДСНС. Так само рятувати життя руками», — каже Густав.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!