«Захищати Україну треба так, ніби це твоя сестра чи брат»: як іноземці об'єдналися в Легіон, який боронить Донеччину та Луганщину

На сьогодні, розповідають журналістам «Вчасно», в Другому інтернаціональному Легіоні оборони України несуть службу представники понад 30 країн світу — це картвели (грузини), білоруси, колумбійці, поляки, бразильці, іспанці, німці, британці, громадяни інших країн.

27 лютого 2022 року президент України Володимир Зеленський звернувся до іноземців із закликом долучитися до захисту України та сформувати «Інтернаціональний Легіон». У відповідь на це міжнародна реакція урядів країн була різною. У Німеччині заявили, що федеральний уряд не буде перешкоджати своїм громадянам їхати в Україну для участі у війні. Нідерланди оголосили, що вступ до інтернаціонального легіону є законним. Також не були проти Латвія, Ізраїль, Данія, Еквадор, Сполучене Королівство, Франція, Чехія., Аргентина. Деякі країни намагалися застерегти своїх громадян від участі в російсько-українській війні. США не радили громадянам відвідувати Україну, натомість станом на 3 березня, більше ніж 3000 американців вже виявили бажання воювати за Україну.

«Наша порада всім австралійцям — не їздити в Україну…» — заявляв Прем'єр-міністр Австралії.

Бельгія відмовляла своїх ветеранів від участі у війні.

«Я не дозволю, щоб наші люди гинули в Україні», — наголошував прем'єр-міністр Камбоджі. Радили утриматися від поїздок в Україну і в Японії.

Але попри таку різну реакцію урядів та ризик для життя, багато іноземців стали пліч-о-пліч з українцями, щоб протистоять агресії російської імперії.

«Ким можуть бути іноземці, коли вирішують долучитися до нас?.. Ким захочуть і ким зможуть. Але в чому цінність нашого підрозділу — що тут є шанс втілити мрію в життя й реалізувати свої амбіції, якими б вони не були», — кажуть легіонери.

Як на Луганщині сформували Другий інтернаціональний легіон

У жовтні 2022 року почав активно формуватися Другий інтернаціональний Легіон оборони України. До цього був долучений, зокрема, полковник Руслан Мирошниченко з позивним «Санта», який згодом очолив підрозділ і був його командиром до листопада 2024 року. Основою командного складу батальйону стали представники колишньої Першої інтернаціональної роти спеціального 1 ОБРСПП ім. Івана Богуна Збройних сил України. На той момент рота складалася з українців, білорусів та грузинів (картвели) — представників народів, які мають столітній досвід боротьби проти загарбницької політики та військової агресії росії. Зокрема, значна частина Грузії була окупована рф з 2008 року, Білорусь перебуває під мовчазним контролем росії десятиліттями.

«Наші бійці приходять відразу в родину — в підрозділ, де люди об'єднані спільними цінностями. Тобто в Інтернаціональному Легіоні створене підгрунтя та умови для взаєморозуміння. Вони вже брати, апріорі», — розповідає полковник Руслан Мирошниченко з позивним «Санта» в інтерв'ю телеканалу «Віта».

Формування легіону відбувалося одночасно з виконанням бойових завдань. З квітня 2023 року підрозділи 2-го Інтернаціонального легіону приєдналися до Сил оборони на півночі України. Район відповідальності легіонерів охоплює частину російсько-українського кордону, що є районом відповідальності тактичної групи Легіону по теперішній час.

У червні 2023 року друга тактична група 2-го Інтернаціонального легіону вирушила на схід, де тримала оборону на ділянці довжиною понад кілометр в Серебрянському Лісництві біля Кремінної.

«25 червня ми потрапили у підпорядкування 95 десантно-штурмової бригади й отримали завдання підсилити штурмові дії на ділянці оборони 63-ї бригади. Потрібно було не дати прорвати лінію оборони. Разом з десантниками ми виконали завдання, просунулися вперед і закріпилися. Тоді ж понесли й втрати — двоє бійців загинули, 15 були поранені. Але завдання ми виконали», — розповідає «Санта».

На сьогодні, відбиваючи території, добровольці вже брали участь у боях за Лисичанськ, Григорівку, Сіверськ та Бахмут. Однією з найскладніших позицій для багатьох легіонерів став Серебрянський ліс — на тамтешніх позиціях Інтернаціональний Легіон рік тримав оборону довжиною кілометр. «Це історичний прецедент, якого не було ще», — з гордістю каже Руслан Мирошниченко.

Перший в Україні капелан-іноземець з Бразилії

Набір особового складу в Інтернаціональний Легіон — багатошаровий. Спершу добровольцям необхідно пройти співбесіду, аби пояснити мотивацію та продемонструвати, що вони розуміють усі воєнні виклики, які на них чекатимуть. Після того — подати документи та дочекатися їх розгляду й погодження, а насамкінець — продемонструвати фізичну силу та витривалість, оскільки саме ці критерії в багатьох аспектах служби стають визначальними для виконання бойових задач та збереження служби бійців. Проте коли усі перераховані моменти пройдені - інколи служба в ЗСУ може реалізовувати мрії. Зокрема, Макарій Левіс з Бразилії, став першим в Україні капеланом-іноземцем, про що завжди мріяв.

Усе життя він провів в оточенні військових — його батько був солдатом, перед тим — і дід. Тому, каже, зброя — це «традиція» у його родині. Від батьків певний час він приховував своє рішення стати добровольцем в Україні, в яку заїхав як волонтер. Перші місяці навіть не розповідав, де він — хвилювався, як це сприймуть батьки. Проте коли врешті його матір дізналася, що син пішов захищати Україну — не змогла стримати сліз. Зізналася, що пишається тим, як виховала Макарія.

«Я ріс у селищі, де була велика українська діаспора: українські школи, церкви, місця зустрічей. Тому про Україну та її проблеми я чув від них. Коли почув, що почалася повномасштабна війна — вирішив, що понад усе я хочу бути тут, служити Україні й для України. Але на початку, коли прибув у навчальний центр і сказав, що хочу бути капеланом — мені відмовили: на той момент це було неможливо. Тому вирішив бути бойовим медиком, а у вільний час — проводити служіння для побратимів, які того бажали. Почав ще у навчальному центрі — щоденно, після тренувань, я облаштовував вівтар своїми силами й спілкувався з бійцями», — розповідає іноземець.

Уже під час служби на солдата звернули увагу — побачивши, як до Макарія звертаються його побратими та скільки він робить для війська. Тож невдовзі доброволець став першим в Україні іноземцем-капеланом. Каже, що для нього це честь — бути не лише першим, а й служити для Господа та України. Проте зізнається: навіть якби цього не сталося, він би продовжував служити стрільцем та медиком, а за сумісництвом — перекладачем з іспанської на англійську. Насамперед тому, що ще з 2014 року, відколи росія напала на Україну, знав: його місце — тут.

Уже після того, як Макарій став до лав ЗСУ, його кликали повернутися, щоб призначити священником в одну з церков, де б він міг проводити служби. Макарій від цього впевнено відмовився.

«Моє місце — в Україні, і я його не проміняю навіть на служіння у комфортній церкві, в місці, де ріс і жив, — наголошує капелан. — Навіть попри ті умови, в яких доводиться жити інколи зараз».

Щоразу, коли надягає вранці українську форму — гордиться цим понад усе.

«Я кажу всім нашим хлопцям: любити й захищати Україну треба так, ніби це твоя сестра чи брат. Україна, яка нас прихистила, прийняла з відкритими обіймами, має бути захищена — так, ніби ми б'ємося за свій будинок чи квартиру. Тому я усвідомлюю, що можу загинути в цій боротьбі. Але в такому випадку нехай моя кров буде актом непримирення з загарбницькими вчинками росії», — наголошує капелан.

«Рекрутинг» у літаку з Аргентини та у мілітарному магазині Львова

Разом з тим рекрутинг в Інтернаціональний Легіон інколи відбувається іноді в абсолютно неочікуваних місцях — як, наприклад, у салоні літака. У ньому аргентинець Хуан Карлос, тоді ще доброволець без місця служби, летів в Україну, аби стати солдатом ЗСУ. Випадково в літаку зав’язалася розмова з іншим легіонером, який повертався в Україну від родичів. І вже наприкінці розмови про службу з літака виходили двоє легіонерів: один — досвідчений, інший — майбутній новобранець.

«Жодного разу я не пошкодував про те, що зробив таке рішення. Навіть коли в аеропортах усі речі переглядали. обшукували вкрай довго — виникало інколи бажання повернутися, аби просто не витрачати години на очікування. Але моє рішення служити в українській армії — непохитні, і це не змінилося навіть після першого бойового виходу, хоч він був досить нестандартним і дуже інтенсивним», — розповідає військовослужбовець.

Вже через пару днів після того, як аргентинець прибув у підрозділ на Донеччині, він пішов на бойове завдання. Вісім днів він провів під артилерійським обстрілом окупантів та цілодобовим полюванням дронів. Проте з посмішкою заявляє: це було дуже адреналіново, драйвово й навіть страшно. Проте якби була можливість повторити цей досвід або відмовитися від нього — він би без роздумів пішов на це завдання знову. І відповідаючи, що думає про Україну та Донеччину — без роздумів додає: він уже відчуває себе частиною регіону.

«Я вже відчуваю себе частиною того міста, де ми живемо зараз. І це дуже боляче — дивитися на те, що з ним робить росія та ворожа зброя, ракети й дрони. Від цього сумно, але я тут — і можу робити все від себе залежне, щоб допомогти боротися проти навали», — каже аргентинець.

Для Марека, легіонера-поляка, служба в ЗСУ стала справою його життя та справжнім викликом. До повномасштабного вторгнення чоловік чотири роки прослужив у Швеції. Каже, що долучитися до українського війська хотів завжди, проте його тривалий час відмовляла кохана. Та коли у 2023 році стосунки розірвали — вирішив: «український» час настав. Хоча до Інтернаціонального Легіону потрапив випадково — зайшовши у мілітарний магазин у Львові й почув розмову двох бійців англійською. Ті поділилися контактами підрозділу, де несли службу — і вже за кілька днів Марек був на навчанні.

«Спершу я пройшов підготовку, бо на тебе обов’язково мають подивитися, чого ти вартий. Є такі люди, що пишуть в анкеті, що вміють на танках літати, а, як потім виявляється, ці Рембо нічого не знають. Тому контракт ми підписали вже після тренувань», — розповідає доброволець.

Навесні 2023 року Марек отримав важке поранення — на полі бою, у складі протитанкової команди, на ворожій території він з побратимами потрапили на заміновану ділянку. На жаль, його командир підірвався. Після нього — і поляк. Пригадує, що це помітили окупанти й навіть приїхали на машині за легіонерами, щоб їх забрати у полон. Проте іноземним бійцям пощастило — і на захованих мінах підірвалися самі ж росіяни. Щоправда, навіть після цього Мареку довелося 30 годин чекати на евакуацію — через тривалий час порятунку його ступню врятувати не вдалося, а через запалення довелося ампутувати й коліно. Нині боєць ходить з протезом. І хоч друзі вмовляли його закінчити службу — рішуче відмовився й просто перейшов на іншу посаду.

«Я дуже хотів повернутися на фронт, тому у вільний час пройшов курси дроновода. У квітні 2024 вже опинився на Донбасі. Звісно, працювати після такого поранення значно складніше. Взимку сніг, ожеледиця — важко пересуватися на протезі. Інколи думаю, що краще купити санчата. Або болтики вкрутить у взуття», — сміється легіонер.

На сьогодні Марек навчає нових добровольців Легіону й сам продовжує вчитися новому. У вільний час після ротації їздить до інженерів і навчається програмування та пайці. Каже, допомога потрібна завжди, тому «зайвих» рук не буває.

«У Швеції я отримував за три тижні роботи, як тут за місяць бойових, але мені не подобалося. З 2018 року я в армії. Цивільна робота мені не до душі, рутина вбиває. А я вільний чоловік — роблю, що хочу. Мені дуже подобається таке життя. Подобається двохсотити московитів. Це прикольно. І Україна мені дуже подобається. Зокрема Донеччина — гори й озера. Тільки треба похапати та посадити тих чуваків-корупціонерів, яким завжди замало грошей», — зауважує Марек.

Легіон — це одна філософія, підходи, культура

На сьогодні бійці Другого інтернаціонального Легіону оборони України продовжують свою боротьбу у складі Сухопутних військ ЗСУ на Донеччині. До них приєднуються нові легіонери з багатьох країн світу, які хочуть допомогти українцям перемогти терористичну росію.

Для багатьох добровольців рішення служити в Україні — справа честі. А усвідомлення, що вони можуть загинути на полі бою — сакральне та благородне.

Нині, щоб зробити легіонерів в Україні ще більш потужними та успішними, досвідчені командири прагнуть змін відносно іноземців. Кажуть, що мотивація бійців — це добре, але людям потрібна можливість кар'єрного росту. Адже коли легіонер отримує, наприклад, сержантське звання — це для нього визнання з боку ЗСУ. Проте на сьогодні звання, які іноземці мали у себе в країнах, в Україні не визнаються — тобто досвідчений сержант армії іншої країни у нас починатиме шлях військового зі звання солдата. А отримати в Україні звання сержанта може лише після завершення певних курсів — так само, як і кожен українець.

І як зазначив полковник Руслан Мирошниченко в інтерв'ю телеканалу «Віта», усі інтернаціональні підрозділи, що сьогодні воюють у складі ЗСУ, слід об'єднати — це сприятиме тому, що у солдатів буде спільна філософія, що позначиться на веденні бойових дій.

«Легіон — це одна філософія, підходи, культура. І ним має бути або один полк, або одна бригада. Сьогодні це окремі підрозділи зі своїми культурами, традиціями, філософією. А має бути все єдине, відповідно до натівських стандартів. Це призведе до посилення оборони України», — каже Руслан Мирошниченко.