"Зброєю" слугували турнікети, бандажі та шприци: бойовий медик із Маріуполя про життя в облозі

Бойовий медик Владислав Романьков у інтерв'ю Інформатору розповів про життя Маріуполя в облозі. 

В ніч повномасштабного вторгнення, а саме о 3 годині бойовий медик та військовослужбовець Нацгвардії Владислав Романьков був готовий та зібраний. Напередодні наші бійці дивилися звернення путіна, тому сирена, яка пролунала о 4 ранку не стала ні для кого сюрпризом. 

Захисники отримали зброю, їм віддали команду також зібрати медикаменти. 

Турнікети, бандажі та шприци слугували “зброєю” медиків. Всюди з собою носили і автомат, хоч він не знадобився, адже прямого контакту з росіянами не було.

Так, від початку повномасштабної війни, Владислав працював на правому березі Маріуполя. На іншому боці, біля Азовсталі, мешкала бабуся. Зв’язатися із нею було неможливо від першого березня, доїхати до неї теж не було змоги. 

"Як вона і що я не знав. Завдяки свідкам я зміг вияснити, що бабусин дім розбили авіаударом. Вона разом з іншими пенсіонерами ховалася у сусідній будівлі у підвалі. У цей підвал також потрапила бомба, десь 14 березня. І підвал склався. Там бабуся, мабуть, і залишилась, але це не точно”, — ділиться Владислав. 

Тоді колаборантів у місті вистачало. Поки в Маріуполі був зв’язок, вони слідкували за пересуванням наших службовців та доповідали окупантам всю інформацію. 

Попри те, військові трималися разом та підтримували одне одного. Вони знали, що в них є ті, хто зможе забрати їх з поля бою у разі поранення та надати допомогу. Завдяки такій єдності та взаєморозумінню, Владиславу та його колегам вдавалося рятувати поранених. 

За словами бойового медика, після того, як до них потрапляв поранений, з ним відразу налагоджували словесний контакт. 

"Для того, щоб він був при свідомості. Дійсно, ми говорили, що все буде добре та везли до лікарні”, — говорить хлопець.

Ситуації були різні. Приміром, якось зранку по рації захисникам доповіли, що насувається двісті осіб піхоти мобілізованих ДНР. 

"Десь через 4 дні доповідають, — “Сектор зачищений”. Тобто попрацювали наші підрозділи, попрацювали підрозділи Азову. Так 200 людей піхоти не стало. В місто вони не зайшли. Намагались – не зайшли”, — розповідає військовослужбовець.  

З міста з начальником медпункту та медиком батальйону виходили пішки. Придумали спільну легенду хто вони і чому покидають місто. 

Перевдяглися у цивільний одяг та о 7 ранку вирушили в напрямку Бердянська. Йшли до глибокої ночі та оминули 12 російських блокпостів. 

“Я з собою ніс захований телефон з фотографіями з Маріуполя, тому що я не хотів це видаляти. Це злочини, доказова база до майбутнього суду. Тому телефон з фотокартками, те що я зміг там зафільмувати, я з собою виніс. Я сховав його  в труси – це місто, в яке навряд чи вони б залізли. Вони роздягали до гола, знімали верхній одяг, шукали татуювання, синці від бронежилета, автомату. У мене синці такі були, але вони були на ногах, на стегні. Благо туди вони не дивились”,  — поділився Владислав. 

Вже у Дніпрі на медика чекала вагітна дружина. В листопаді у пари народився хлопчик Степан.