Родина Букрей із Бахмута. З 2007 року у них власний бізнес — лампи-нічники різної форми, зроблені із солі. Після початку повномасштабної війни життя цих людей перевернулося на 180 градусів — довелося переїжджати в інше місто, а також відновлювати бізнес, фактично, від початку.
«Соляний бізнес» розпочався для родини Букрей ще 16 років тому. Тоді такі лампи були чимось новим в Україні, а тому продукція одразу сподобалася та знайшла своїх клієнтів.
«Це була ідея мого чоловіка Антона, ми ще не були одружені, тільки зустрічалися. Тоді соляні лампи в країні виробляла тільки Артемсіль і те небагато. Антон почав самостійно налагоджувати роботу, створювати сайт, адже він програміст, і з цього все почалося», — розповідає Альона Букрей.
Спочатку Антон та Альона купували лампи на Артемсолі, а потім перепродували. Вже згодом, майже за рік, подружжя відкрило власне невелике виробництво. Покупців спочатку було мало, але згодом сайт почали знаходити оптові замовники: соляні кімнати, крамниці подарунків та аптеки.
З часом бізнес почав набувати успіху та розвиватись. До 2023 року у підприємців був широкий спектр замовлень та клієнти з усієї країни.
Останній робочий день у Бахмуті був для сім'ї Букрей 23 лютого. Тоді вирішували звичні питання, пакували лампи постійним замовникам. Вже наступного дня, 24 лютого, ніхто не вийшов на роботу. Виробництво одразу зупинили, сіль вирішили теж не закуповувати, хоч Артемсіль працювала ще весь березень.
Перший час після початку повномасштабної війни, чоловік Альони вирішив допомагати людям, проводив евакуацію з Сіверська, Соледара та найближчих сіл.
«З Бахмуту я виїхала з дітьми 9 березня поїздом на Західну Україну. Антон залишився вдома, бо думав, що все буде гаразд і скоро все закінчиться.
Місяць ми прожили у селі Добросин Львівської області та потім ще місяць у Виноградові на Закарпатті. 1 травня ми приїхали до Дніпра, тому що чоловік почав їздити сюди.
Антон виїхав з Бахмуту у середині жовтня, він там залишався зі своєю мамою, яка навідріз відмовлялася покидати місто. Але потім, в середині листопада, ми забрали і її. Рішення про виїзд із дому, звичайно, було дуже важким, тому що покидати свій дім, на який працював багато років, і який дуже любиш, це важке випробування".
Евакуюватися вирішили саме до Дніпра, адже це недалеко від рідного міста, зокрема, тут Антон та Альона мали клієнтів та знайомих, які допомогли з переїздом і надали безкоштовну квартиру. До міста підприємцям вдалося вивезти лише частину обладнання. Альона розповідає, що станки з обробки солі дуже габаритні, тому їх всіх переправити не було можливості.
В період відключень світла у Дніпрі працювати було особливо важко, доводилося сидіти в цеху майже 24 години на добу. Були дні, коли на виробництві за 5 днів світло було лише 4 години. Труднощі також виникають із сіллю.
Цехи Артемсолі згоріли, обладнання повністю знищене, Зараз чи не єдиним виходом із ситуації є закупівля гімалайської солі, яку везуть із Пакистану. Вона дорожча за нашу в 11 разів.
Таким чином, соляні лампи тепер для підприємців це швидше хобі. Довелося звільнити працівників виробництва, бо замовлень стало дуже мало.
«Це ж не товар першої необхідності, який потрібен українцям. Раніше „сезон“ був у вересні-квітні. Ми працювали до ночі, в суботу та неділю, виробництво було завантажене. До повномасштабної війни ми все продавали оптом, наприклад аптекам. А якщо зараз клієнти не купують ламп в аптеці, то відповідно, вона і не робить замовлення в нас. І це велика проблема», — зазначає Букрей.
Попри те, сім'я продовжує займатися улюбленою справою. Альона відповідає за продажі, пошук клієнтів, фотосесії та ідеї, бухгалтерію. Чоловік організовує виробництво та закупівлю обладнання.
В інтернеті вони купили маленьку упаковку кам’яної солі - тієї самої, з Соледара, на згадку про рідне місце.
Підприємці не опускають руки, ведуть соцмережі, втілюють у життя нові ідеї, та загадково кажуть — про нові задуми можна вже буде казати, коли їх нарешті вийде втілити.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!