Прогнозоване окупантами покращення в потрощеному місті за понад пів року так і не настало. Вцілілих будинків у місті – зо два десятки, а тих, у яких можна безпечно жити – одиниці. Однак і цю “дефіцитну нерухомість” рашисти почали привласнювати.

Маріуполець Василь Сарбаш наприкінці весни разом із дружиною вирвалися з окупованого міста, пройшовши всі кола рашистської фільтрації. Зізнається, що під час цього процесу людей наскільки “топчуть” морально, що навіть невинні відчувають незрозуміле відчуття провини, а дрібні неточності й “телефонні помилки” можуть погано закінчитися навіть для членів родини цієї людини. 

Напад російських фашистів на Україну застав маленького Іллю в Маріуполі, де він жив з мамою та вітчимом. З першого дня війни тоді ще шестирічна дитина чула всі вибухи, крики жаху та розпачу людей, які жили поруч. На жаль, один з воєнних днів забрав у нього найріднішу та найкоханішу людину — маму. А потім — і вітчима, який був йому за батька. Попри пережитий біль і страждання, через кілька місяців Ілля знову став сином — уже для Марії та Володимира Безпалих. Молода пара не побоялася стати батьками для дитини, яка вже знає, як це боляче — втратити найрідніших.

Дар’я Бурлуцька — дружина військовополоненого Юрія, який проходив службу у 58-й окремій мотопіхотній бригаді. Перед повномасштабним вторгненням родина з Лимана мріяла нарешті відпочити — у чоловіка невдовзі мав закінчитися контракт, тож у планах була відпустка наодинці. Однак ранок 24 лютого зруйнував усі плани та змінив усі наступні місяці.

Вісім машин швидкої допомоги «Лікарів без кордонів» на сьогодні працюють на Cході України. Вони перевозять людей із лікарень поблизу лінії фронту до медзакладів у безпечніших місцях. Багато пацієнтів — люди похилого віку або ті, які зазнали травм внаслідок війни — як фізичних, так і психологічних.

Для родини Оксани Кубріної ранок 24 лютого розпочався з війни. Перше, що почула жінка, коли її розбудив чоловік, були слова: “Оксана, прокидайся, це війна”. Перші ж хвилини пробудження супроводжувались звуками вибухів і пострілів.

Війна починається ще з перших кілометрів Донецької області. Звуки “прильотів”, дим, зруйновані будинки, розтрощене життя тисяч сімей під завалами. Біда, яку принесла росія в Україну, не обійшла й фронтову Красногорівку, яка ще з 2014 регулярно страждає через “прильоти” ворожих снарядів. Багато з них забрали людські життя.

26-річний мешканець Маріуполя намагався вижити в окупованому місті до середини квітня без води, світла, газу та якихось новин. Але те, що стало з ним потім довело, що завжди може бути гірше, ніж зараз.

Настя у свої 19 знає, як це — пережити пекло на землі. Вона тікала від російських куль, ховалася в підвалах від ворожих снарядів, які зрівняли з землею її будинок. А ще — сподівається, що вже пережила трьох росіян, які познущалися з неї, шантажуючи маленькою сестрою.

Громадський діяч, керівник Краматорського осередку пластунів, засновник соціального бізнесу «Трава UA» Максим Потапчук, якого знають не лише на Донеччині, а й в Україні та за кордоном, сьогодні на захисті країни.