День Гідності і Свободи відзначається щороку 21 листопада на честь початку Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року. Сім років тому в Україні сотні молодих людей вийшли на Майдан Незалежності з мирним протестом проти призупинення курсу на євроінтеграцію, протести були підтримані у багатьох містах України, у тому числі і на Донбасі.

Євромайдан у Донецьку / Фото: Катерина Жемчужникова
Євромайдан у Донецьку / Фото: Катерина Жемчужникова

Євромайдан у Донецьку почався майже водночас з київським. Він проходив поруч з пам'ятником Тарасу Шевченку біля будівлі Донецької ОДА, розповіла «Вчасно» громадська активістка та журналістка Катерина Жемчужникова, яка приймала активну участь у донецькому Євромайдані.

Катерина Жемчужникова на Євромайдані у Донецьку / Фото з соцмереж
За її словами, у Донецьку мирна акція почалась у той же день, коли у Києві сотні молодих людей вийшли на Майдан Незалежності з мирним протестом проти призупинення курсу на євроінтеграцію.

«21 листопада я з соцмереж дізналась про те, що у Києві люди виходять на Майдан Незалежності, щоб висловити свою незгоду з різким зміном курсу та тим, що це рішення було прийняте без врахування думки суспільства, — згадує Катерина Жемчужникова. — Люди виходили с тезою, що не можна щось робити за нас без нас, що влада повинна зважати на думку громадськості. Я бачила, що тоді на Майдан виходили відомі журналісти, культурні діячи, викладачі вишів і думала, як прикро, що у Донецьку немає такої кількості людей, які підтримали би цю подію. Але ввечері побачила у Фейсбуці пост про те, що біля пам'ятника Шевченку у Донецьку люди збираються на підтримку київської акції. Це було фото, на якому було всього дві людини. І я вирішила, що якщо у моєму місті люди виходять на акцію, мені треба до них залучитися».

Перші учасники донецького Євромайдану / Фото з соцмереж

Катерина Жемчужникова згадує, що коли вона приїхала до пам'ятника Шевченку, там було вже 4 людини. У той вечір вони разом пили кофе і чай та говорили — про те, якою вони бачать Україну, що б хотіли змінити, що покращити. І у той вечір вирішили, що якщо у Донецьку є люди, які поділяють їх позицію, то Євромайдан у Донецьку може стати тією точкою, де можна збиратися, говорити про власну позицію та про те, що влада не має права нічого вирішувати «за нас без нас».

У той вечір вони зробили подію на Фейсбук та запросили мешканців Донецька приєднуватися до них. Вже найближчим часом донецький Євромайдан збирав до 150 людей за день.

«Це була повністю мирна акція, — розповідає активістка. — Наш Євромайдан стояв щодня, ми збиралися о 18 годині. Часто говорять, що на Майдані були переважно студенти, але у Донецьку це були цілком різні люди, різного віку, різного соціального стану. Це були і люди похилого віку, і середнього, і ті, хто виховувався у Радянському Союзі і ті, хто виріс вже в незалежній Україні. Ми всі говорили про те, що хочемо, щоб наша країна змінювалась на краще».

Чергування на донецькому Євромайдані / Фото з соцмереж

Катерина Жемчужникова згадує, що мітинги стали системними та в якийсь період донецький Євромайдан навіть став цілодобовим — на ніч біля пам’ятника залишалися чергувати 2−3 людини. Це було дуже символічне чергування, мета якого полягала у тому, щоб заявити про те, що акція не зникає, що люди там завжди присутні.

Коли у Києві почались активні протистояння, частина донецьких євромайданівців поїхала до столиці, щоб підтримати протестувальників.

Також учасники акції збирали речи для києвських протестувальників.

Фото з соцмереж

«Пізніше з’явився культурний елемент, — розповідає активістка. — Ми намагалися спілкуватися не тільки між собою, а намагалися розповідати про свої погляди іншим, у нас читали лекції представники Відкритого університету Майдана, проходили фотовиставки, виступали гурти „Гайдамаки“ та „Жадан і Собаки“. Це була цілком мирна акція солідарності з людьми, що вийшли на протест у Києві, це була наша реакція на відмову влади від європейського шляху розвитку та на побиття студентів. І це була наша протидія тому тоталітарному режиму. У нас не було ніяких закликів щось штурмувати чи діяти якимось силовим шляхом, не було агітації до насильства. Ми говорили просто, що ми — громадяни, ми маємо свою точку зору і ми про неї заявляємо».

Сергій Жадан на Євромайдані у Донецьку / Фото з соцмереж
Концерт гурту "Гайдамаки" на донецькому Євромайдані 12 січня / Фото з соцмереж

Катерина Жемчужникова згадує, що спочатку місцева влада повністю ігнорувала сам факт існування донецького Євромайдану. Але після того, як в Києві почали загострюватися події, змінилося відношення і до протестувальників у Донецьку.

«Спочатку місцева влада нас просто не помічала, немов нас і немає, — згадує активістка. — Про нас не писали провласні ЗМІ, нас не знімали та про нас не говорили. Але по мірі того, як розвивалися події у Києві, вони почали реагувати на нас. Але це були заяви про те, що ми не важливі. Потім нас намагалися витіснити з нашого місця біля пам'ятника — тоді представники „Партії регіонів“ подавали заявку на проведення мітингу на цьому місці, вони привозили під ДонОДА людей зі всієї області на автобусах на свою акцію. Були ще якісь такі акції з метою витіснити нас. Але коли у Києві почалося відкрите протистояння, на нас почались напади. До нас приходили тітушки, почались загрози та навіть побиття».

Катерина Жемчужникова говорить, що тією зимою на активістів донецького Євромайдану постійно відбуваліся напади, їх залякували та били.

«Ми багато разів зверталися до поліції, — розповіла Катерина Жемчужникова. — Це були напади і побиття як на місці акції, так і після того, як люди розходилися. Їх ловили десь по дворах, залякували та били. Був і страшенний моральний та інформаційний пресинг, коли у мережу викладали наші паспортні данні та адреси, нам телефонували із загрозами. На День Соборності ми намагалися провести мітинг, але на нього прийшли декілька сотень тітушок, які нападали на активістів та навіть журналістів, обливали зеленкою та били. Нам було тривожно, але ми уявити тоді не могли, що наші нападники можуть зайти далі, ніж декілька ударів».

У січні на захист євромайданівців вийшли донецькі ультрас.

На початку лютого активісти припинили акцію.

«У лютому ми зрозуміли, що далі виходити на наш Євромайдан небезпечно, — говорить активістка. — У нас було багато людей похилого віку, а ми не мали достатньо сил, щоб захистити їх».

Катерина Жемчужникова говорить, що підтримка донеччанами Євромайдану повністю спростовує заяви російської пропаганди про те, що Донецьк нібито є «руським містом».

«Це був дуже важливий історичний етап, — говорить активістка. — З одного боку це дозволило Донецьку не випасти з загальноукраїнського контексту, і завдяки цьому не можна стверджувати, що Донецьк не підтримував Євромайдан. З іншого — завдяки тим подіям російська пропаганда не може говорити, що Донецьк — це російське місто та частина „руського миру“, яка повністю не підтримувала протести у Києві. Наш Євромайдан був, і це вже не можна викреслити з історії, як би цього деяким людям не хотілося. Але тоді не це було нашою метою, тоді ми виходили за те, щоб сказати, що кожна людина має права, що життя людини є цінністю, за європейські цінності.»

За словами громадського активіста з Донецька Віталія Овчаренка, який також приймав участь у донецькому Євромайдані, місцеві мешканці не ставилися до акції ворожо.

Віталій Овчаренко на Євромайдані у Києві / Фото з соцмереж

«У Донецьку багато людей підтримували Євромайдан, — говорить активіст. — Але це було не так масово, як, наприклад, у Києві чи Львові, тому що більшість людей тут підтримували його пасивно, заочно. Більшість людей просто боялася — через багаторічний тиск „Партії регіонів“, через те, що можна було за це лишитися роботи, через те, що неприємності могли трапитися не тільки з ними, але і з їх близькими. Суспільство було зажате, і підтримувати Євромайдан, наприклад, у Львові, було набагато простіше, ніж у Донецьку. Тому ті люди, які відкрито вийшли на акцію, зробили акт сміливості, вони змогли показати, що в Донецьку може бути свій Євромайдан. І як влада не намагалася його за всяку ціну прибрати, вона так і не змогла цього зробити».

Віталій Овчаренко згадує, що під час акції у Донецьку він не бачив агресивну поведінку мешканців по відношенню до учасників Євромайдану.

«Євромайдан у Донецьку підтримували не тільки активісти, не тільки громадський сектор, але й прості мешканці, вони приходили — хтось на годину, хтось на дві, щось приносили, — каже активіст. — Зі сторони мешканців, простих прохожих я не бачив якоїсь ворожнечі, агресії. Одного разу тільки якась жінка років 70, яка проходила мимо, стала сперечатися, лаятися, але взагалі люди реагували нормально. Важливо розуміти, що на той час „Партію регіонів“ у Донецьку теж не обожнювали, до того ж багато людей там на той час розуміли, що Європа для них актуальніше, ніж Росія. У Донецьку тоді зарплати були не гірше, ніж у Києві, і влада вела проєвропейську політику, людям розказували, що крім Європи ми не маємо альтернативи. Тому коли влада в один день відмовилася від цього шляху, подив був у всіх».

Віталій Овчаренко говорить, що багато мешканців Донбасу приймали участь у київському Євромайдані.

«Я вважав, що на той час доля країни вирішувалася у Києві, тому я їздив до столиці, на Майдані я зустрічав земляків, там було дуже багато людей з Донецька, з Донбасу, — згадує активіст. — Це було дуже неочікувано, але дуже класно. Ці люди не афішували своїх поглядів, не виставляли свою участь у акції у соцмережах. На Майдані були намети маріупольців, луганчан, був донецькій намет, він згорів при штурмі. Я пам’ятаю, що також приїжджали та приймали участь там і футбольні фанати з Донецька. Ультрас у Донецьку тоді через соцмережі закликали фанатів не ставати тітушками. Важливо розуміти, що ці люди шли у Донецьку та Луганську проти системи, і це заслуговує на повагу».

Активіст зазначив, що донецький Євромайдан закінчився, коли у Донецьк прийшла «руська весна» і почались мітинги за Україну. І вже тоді активність мешканців була в рази більше. Потім проукраїнскі мітинги завершилися «Молитовним марафоном», який став останньою проукраїнською акцією, та тривав у вже повністю захопленому бойовиками місті.

«Факт існування донецького Євромайдану говорить про те, що Донецьк йшов у загальній протестній канві разом зі всією Україною, — говорить Віталій Овчаренко. — І те, що люди виходили, незважаючи на тиск влади, на атмосферу страху, яку створювали та підігрівали тітушки, заяви донецької еліти та дії міліції, те, що вони стояли до останнього — це приклад громадянського подвигу. Він відбувався по всій Україні, але найбільш цінний був саме на Сході України. Саме там він вимагав особливої мужності».

У Києві пік Революції Гідності відбувся 18−20 лютого, коли відбулися криваві сутички в центрі Києва, підпалення Будинку профспілок і розстріл багатьох євромайданівців, які стали Героями Небесної сотні. Революція призвела до численних людських жертв і закінчилася поваленням режиму Януковича і втечею експрезидента.

Росія, користуючись ослабленням влади у Києві та в порушення Будапештського меморандуму, анексувала Крим і розв'язала війну на Донбасі, яка триває до сьогодні.

Донбас, Євромайдан, Донецьк

Додати коментар