«Віримо в армію та продовжуємо працювати» — історії медиків з Донеччини

«Є надія, що штурму міста не буде, що війська росії просто до нас не підпустять близько» — медсестра зі Слов’янська

Кузьменко Катерина працює медсестрою в хірургії міської клінічної лікарні вже майже 8 років.

Ми вирішили дізнатись, яка обстановка наразі на робочому місці та чи багато працівників поїхало.

«Роботи додалося значно, тому що зараз з'єднали кілька відділень разом», — розповідає Катерина. Дівчина повідомляє, що наразі більшість працівників з міста поїхала, а на робочому місці залишилось приблизно 20−30% персоналу.

«В колективі, що залишився, є надія, що штурму міста не буде, що війська росії просто до нас не підпустять близько. Віримо в ЗСУ», — розповідаючи про настрої серед колег Катерина каже, що у разі підступу ворога ближче до міста, буде вимушена евакуюватись.

Позитивних моментів на роботі зараз особливо і не помічаєш, а негатив відчуваєш. Проте у завершені розмови каже, що треба берегти себе і не забувати допомагати тим, хто цього зараз потребує:

«Будь це покинута собака, літні люди чи армія. Кожен повинен зробити хоч одну маленьку добру справу».

«Важче стало працювати психологічно» — лікарка із Соледара

Волкова Дар’я Михайлівна працює сімейним лікарем у Соледарській лікарні з 2017 року. Попередньо працювала заступником головного лікаря з медичного обслуговування населення.

Ми розпитали лікарку, чи багато працівників залишилось у Соледарі:

«Із міста я не поїхала. Таких як я — небагато. На первинці залишилось всього 3 лікарі, а багато працівників поїхало. Хоча кадровий дефіцит був ще до повномасштабного вторгнення. Це відчувалось, коли було багато хворих на Covid-19. Лікарі банально випали з прийому, і ми були вимушені були працювати за двох. Вже з 24 числа медики потихеньку, помаленьку почали від’їжджати. Наразі важко»

Розпитуючи, з якими саме проблемами Дар’я зараз, стає зрозумілим, що мова йде не про фізичне навантаження, а про моральне. Певна кількість пацієнтів покинули громаду і самих прийомів стало менше:

«Важче стало працювати психологічно. На психіку давить, так би мовити, істерія, що необхідно евакуюватися. Про це кажуть майже всі цивільні і не тільки вони, а і посадові особи. Серед позитивного можу підкреслити надбавки за роботу, дякую керівництву, яке за нас не забуває», — каже лікарка.

Про настрої колег нічого особливого пані Дар’я розказати не може, бо зазвичай на ці теми вони не спілкуються. По факту виходить так, що весь медичний персонал живе одним днем, а в кінці робочого дня каже один одному сакральне «До завтра». Про штурм міста працівники намагаються не думати, вірять у силу військових, проте у критичній ситуації будуть вимушені покидати місто. Окремо лікарка ділиться своїми особистими спостереженнями:

«Тривалий час певні працівники мали симпатії до „республік“. Але наразі настрої сильно змінилися, докорінно. Ніхто не хоче так званого звільнення від України. Нам потрібна наша країна».

Війна об’єднала багатьох, і пані Дар’я хотіла би відзначити звичайних жителів громади, її пацієнтів, які відгукнулись на її прохання поділитися незатребуваними ліками. Це було зроблено через її лікарський чат і таким чином було зібрано не мало ліків. Потім їх роздали потребуючим. В тому числі і біженцям з Попасної, Сєвєродонецька та пересічним мешканцям.

Надалі «закрутилась» волонтерська діяльність, а допомагала у цьому завуч місцевої школи № 13 Наталія Тищук і її команда. Завдяки спільній роботі у цьому напрямку почали надходити посилки з необхідними ліками, засобами догляду для немовляти і дитячого харчування. Пізніше телефон лікарки потрапив безпосередньо до волонтерів, які доставляли необхідне аж до лікарні.

«Нещодавно сама поїхала до Краматорська і забрала великий вантаж. Це був незабутній день. Близько 30 км ніхто не зустрічався по дорозі, де раніше рух транспорту був дуже жвавим. Військові у Краматорську поділилися своїми ліками, які вкрай були необхідні. Тепер розподіляємо ці ліки між людьми, яким це вкрай потрібно, до сел змогли завезти і на територіальну оборону вистачило», — ділиться враженням Дар’я.

У завершені розмови лікарка звернулася до українців: «Люди, українці ви прекрасні, я вас люблю, я вас всіх обіймаю, все буде Україна. Разом до перемоги!»