Людей вбивали прямо у чергах, - журналіст з Маріуполя розповів, як рф знищувала місто
Максим Грабовський/фото з соцмереж
Люди перебували в інформаційному вакуумі
Максим Грабовський народився і виріс у Маріуполі. У місті біля моря він працював журналістом на місцевому телеканалі. Максим згадує, що перші дні повномасштабного вторгнення медійники працювали у режимі нон-стоп, намагалися оперативно інформувати людей. Але згодом, телевежа у місті перестала працювати, а слідом за неї зник зв`язок і світло. Тоді чоловік спрямував свою роботу на волонтерські центри.
«Спершу я приходив туди, як волонтер, а потім виявилось, що ми з командою однодумців можемо там робити інформаційні листівки для людей, які перебувають в інформаційному вакуумі, не розуміють, що відбувається у Маріуполі: хто – де, чи захоплений Маріуполь, взагалі. Тому що людина в одному кварталі просто не знала, що відбувається в іншому, який поруч. Щоб дізнатися, що там відбувається, треба було туди йти, але ж були обстріли, і це вже було небезпечно», — розповідає чоловік.
У цьому волонтерському центрі вони робили листівки з різною інформацією, сортували їх по пакунках і розвозили по найбільших бомбосховищах.Таким чином вдавалося інформувати людей.
Ті, хто фільмував те, що відбувалося навкруги, розуміли — відео і фото обстрілів стануть доказами злочинів російської федерації.
По мирних прилітало постійно
Маріуполець зазначає, що авіанальоти росіян на драматичний театр, лікарню, пологовий будинок, які так сколихнули міжнародну спільноту, були не вийнятковими. Російські війська цілодобово рівняли місто з землею.
Фото зі сторінки Макса Грабовського«Всі ці обстріли тривали цілодобово, стріляли просто по житлових кварталах. Коли ти йдеш і бачиш: прилітає в житловий будинок, тут горить, тут люди на вулиці мертві лежать. І ти розумієш, що в тому будинку, в який прилетіло, залишились живі люди, їх просто під будинком поховало. Я бачив дуже багато таких моментів», — каже Максим.
Багато хто помирав від холоду у напівзруйнованих будинках, а інші — у чергах, по яких прицільно стріляли російські війська.
«У нас був супермаркет «Дзеркальний», це був останній супермаркет, в якому людям намагались продавати їжу. Знаючи, що люди там збираються у великі черги, якісь місцеві привозили рибу, курей, влаштовували такий стихійний ринок. Там дуже багато купчилось людей, дуже великі черги були. І це місце почали обстрілювати. Ти бачиш, що літає ворожий безпілотник, а потім в чергу прилітає. Ми з другом бачили, як відбувався обстріл, люди вибігали. Там багато людей померло. Потім ця будівля згоріла вщент», — згадує чоловік.
Були обстріли й тих місць, де люди ловили зв’язок. Коли росіяни з’ясували, що там є скупчення людей – туди прилітало. Прилітало у скупчення машин.
«Люди казали, що якщо у вас на подвір’ї біля будинку стоять машини, то не ставте їх п’ять поруч, тому що з безпілотників фіксують скупчення і, знову ж таки, прилітає».
«ДНРівці» заздрили розвитку Маріуполя
Вибратися із палаючого міста Максиму разом з мамою вдалось пішки 20-го березня. Напередодні, у волонтерський центр «Халабуда», в якому вони волонтерили прилетіла велика авіабомба. Центр рознесло вщент, однак росіяни продовжили спрямовувати у нього свої снаряди.
Росіяни знищували Маріуполь/фото зі сторінки Макса Грабовського«Ворог розумів, куди він б’є, нащо він б’є, тому що у цьому центрі допомагали не лише цивільним, але й військовим. І 18-го вранці, коли ми вилізли, то зрозуміли, що все розбите вщент. Там лежали і залишки касетних снарядів, туди били з артилерії, й авіаційні бомби прилітали. Я зрозумів, що в Маріуполі, напевно, я вже навряд чи зможу комусь чимось допомогти, потрібно вибиратись звідти», — каже Максим.
Пішою колоною у складі з 18 людей, серед яких були й жінки, Максим під обстрілами вирушив у бік Мангуша.
На блокпосту окупантів на маріупольців чекав ретельний «шмон», який став знущанням на кшталт: «О, а що це ви так багато речей вивозите?» Або у мене є татуювання, воно нейтральне, там єгипетський символ «Око Гора», він означає оновлення і все таке. І коли він там запитував: «Що він означає?» – я відповів: «Оновлення». А він: «Ну, що, оновилися?» З таким підколом, що, мовляв, вони все знищили, ми маємо виходити. Нас лишили осель, взагалі, нормального життя, а вони ще знущаються. Ми розуміли, що це якась помста. На блок-пості стояли «ДНРівці», не росіяни, не буряти, а саме «ДНРівіці». Ми розуміли, що вони, дійсно, заздрять, тому що за 8 років Донецьк просто деградував, а Маріуполь за 8 років перетворився на якийсь там культурний соціальний центр, вітрину Донбасу, можна так сказати».
«Рюкзак перевірили, флешки не знайшли, на щастя, телефон я просто вщент розрядив, а коли мене просили показати телефон, то я спеціально взяв із собою розбитий, який не працював, і казав, що ось це є мій телефон, він під обстрілами зламався от і все, що є. Дійшли до Мангуша, там переночували, ну, а потім, нам пощастило. Уранці почались ось ці всі фільтраційні штуки, але ми прийшли доволі пізно, переночували у дитячому садку і рано-вранці, о 6-ій ми пішли на автовокзал. Там вдалось знайти бус, який довіз нас до Бердянська. Тобто якось ми добре потрапили, що нас ніхто не примусив проходити цю саму, фільтрацію. Бердянськ теж був вже окупований, але місцевий волонтерський центр працював ще під українським прапором. Ми там зареєструвались на евакуаційні автобуси, і наступного дня вдалось виїхати вже на Запоріжжя. В ніч з 22-го на 23-є березня ми вже були у Запоріжжі».
Зараз Максим у безпеці, вірить у перемогу і мріє повернутися у звільнений Маріуполь.
«Багато із моїх знайомих кажуть, що їм важко повертатись у Маріуполь, тому що вони там бачать велике кладовище. Там на їхніх очах, як і на моїх теж, помирали люди, горіли будинки, руйнувалися життя, і їм там психологічно буде важко. Але я хочу туди повернутись. Я хочу взяти участь у відновленні Маріуполя, аби нам було комфортно жити. Хоча б привести його до такого стану, який був до війни. Ми бачимо ці пропагандистські, фейкові фішки, які там кажуть про відновлення Маріуполя, що нібито Росія підіймає Маріуполь з колін. Але люди, які про це кажуть, – саме росіяни, «ДНРівіці», вони не були в Маріуполі до війни, вони не знають, як він виглядав до того, як вони його знищили… Це було реально настільки потужне європейське місто! Якби ці люди знали, яким воно було до війни і – яким стало зараз… Ці спроби його якось там відновити, запустити 1-2 автобуси – це, взагалі, якийсь недолугий популізм».