Офіцери Нацгвардії пройшли найпекельніші бої на Луганщині. Про оборону на Сході, та відхід українських сил з Луганщини — читайте далі.

Бійці НГУ Кирило та Олексій/фоо Нацгвардія України
Бійці НГУ Кирило та Олексій/фоо Нацгвардія України

Кирило з позивним Маестро і Олексій на псевдо Мілан — нацгвардійці. Майже відпочатку повномасштабного вторгнення бійці боронили Луганську та Донецьку область.

Олексій та Кирило/фото НГУ

У складі батальйонної групи гвардійці прибули у Бахмут, де мали замінити особовий склад на цьому напрямку. Ситуація була вкрай важкою, позиції змінилися, оскільки блокпости бригади на той час вже були на території підконтрольній російським військам.

Перші бої та перші втрати

«Основною задачею було утримання населеного пункту Золоте, ми туди виїхали двома ротними групами. Тримали оборону на контрольно-пропускному пункті. Перші дні одразу почалися з бойових сутичок та прямих контактів з ворогом, бо їх позиції були в 300-400 метрах від нас. Противник запустив 17 ПТУРів по нашій позиції, був перший «трьохсотий» якого успішно евакуювали. Через день у нас вже були перші втрати, по нас почали працювати сильніше – міномети, гради, танки. Там був і прямий стрілецький бій, і артилерійські обстріли, перший 200-ий – офіцер, його не встигли врятувати й він помер прямо на позиції», – розповідає Маестро.

Через два тижні командування Збройних Сил дало команду ротній групі перебазуватися в населений пункт Комишуваха, щоб там тримати позиції й агресор не взяв в кільце Золоте зі сторони Попасної. Позиції там не були підготовлені, гвардійців відправили на рекогносцирування місцевості й вже вночі вони провели операцію по заміні особового складу і почали окопуватися.

«Коли ми виставили людей на позиції й поверталися на КСП до Комишувахи за радіостанціями та іншим необхідним приладдям, почався артилерійський обстріл. Над нами зависла «птичка» і спочатку ми подумали, що треба трохи заховатися та перечекати, знайшли місце де думали, що зможемо заховатися від уламків, там ми пролежали мінімум годину. Потім ми зрозуміли, що наше укриття не зовсім безпечне і побачили болотяний рів поблизу, спустилися нижче до нього і провели там ще годину. В цей момент я дуже переживав, що нас ще фосфором «накриють», а приховатися від нього не було де. Коли обстріл закінчився ми пішли далі», – згадує Олексій.

«Два ворожих БПЛА нас помітили, далі по нас вже працювали касетними боєприпасами й посипали «градами». Ми трішки відійшли в «зеленку», бо «Орлани» вели розвідку місцевості та наступної ночі знову почали окопуватися. Потім зайшла бронетехніка противника і ми мали відійти трішки нижче на позиції. Поступила команда від Збройних Сил «зачистити» дві ділянки вище від населеного пункту Комишуваха. Я пішов на «зачистку» місцевості з двома офіцерами й групою до 15 осіб, ми успішно виконали завдання і взяли в полон чотирьох росіян, скоріше за все розвідників, у них були мапи наших і ворожих позицій і радіостанції», – ділиться нацгвардієць Кирило.

Олексій також розповів про один з найстрашніших моментів, коли хлопці мало не втратили побратима та найкращого друга.

«Ми відправили Владислава на позицію, він був на посаді заступника командира роти по роботі з особовим складом. Поступає доповідь по радіостанції – «у нас сім 300-их та двоє 200-их». Я намагаюся дізнатися, що трапилося і мені пояснюють, що був «приліт» в КСП. Намагаємося організувати евакуацію, а з КСП повідомляють – «нас оточили й ми не можемо вийти». І тільки завдяки героїчним вчинкам нашого особового складу хлопців вдалося врятувати, а один із 200-их все-таки був дуже важким 300-им і його змогли привести до тями. Тобто в один день, з однієї позиції – вісім 300-их, в тому числі та наш друг Владислав, та один 200-ий. Ворог передав координати та почався обстріл з мінометів та артилерії й нашого друга «зачепило» – йому роздробило кістку ноги уламками. Зараз він знаходиться на реабілітації», – розповідає Олексій.

На Луганщині бійці мало не попали в оточення

Батальйонна група працювала разом з 24-ю окремою механізованою бригадою Збройних Сил України. Гвардійці виконували бойові завдання в населених пунктах: Золоте, Комишуваха, Верхньокаменка та Гірське. В Гірському здійснювали оборону міста і деяких рубежів. Після цього противник прорвався через Нову Тошківку і перекрив основну дорогу – Гірське-Лисичанськ, тоді гвардійці опинилися в напівкільці.

«Через Тошківку окупанти пішли в Мирну Долину, туди прорвався танковий батальйон – заїхало дев’ятнадцять танків. Наше КСП знаходилося в метрах 600-800 до позицій ворога. Була ситуація коли у наших сусідів – 24-ї бригади ЗСУ був 300-ий і вони почали робити евакуацію по цим запасним дорогам через населений пункт Лоскутівка, там вже були дві БМП і танк, грубо кажучи кільце вже замкнулося. Після цього було прийнято рішення командуванням ЗСУ відійти на дальній рубіж, а саме нафтобазу у Лисичанську. Ми це зробили трохи запізно і багато військовослужбовців Збройних Сил зникло безвісти, наша група відійшла на другий рубіж без втрат особового складу», – розповідає Маестро.

З кінця червня в Лисичанську тривали важкі бої за Лисичанський нафтопереробний завод. Бої відбувалися за контроль над селами і трасою. Українські оборонці тримали об’єкт декілька днів, проте через кратну перевагу російських окупантів у живій силі та техніці, а також загрозу бути взятими в кільце, наші військові були змушені відійти із займаних позицій і рубежів. 3 липня Генштаб офіційно повідомив про вихід українських військ з Лисичанська. Нацгвардійці відійшли на більш укріплені позиції на другому рубежі без втрат особового складу.

«Найголовніше, що у нас були злагоджені дії серед особового складу, на позиціях були старшими звичайні солдати, які відмінно себе показали. Мало хто боявся, люди які раніше не тримали автомат, вже через місяць воювали, як справжні спецпризначенці – на війні навчаються дуже швидко. Люди в нас вмотивовані, вони знають за що воюють, на відміну від росіян. Не можна залишатися осторонь при такій критичній ситуації в країні, не можна сидіти десь в глибокому тилу, коли інші воюють чи роблять щось інше для захисту країни, не можна допустити окупаційну владу в державі», – доповнює Олексій.

Джерело: Національна гвардія України

Нацгвардія, ЗСУ, армія, Луганщина, Лисичанськ, Донбас