Ганна Поповиченко навесні 2022 року разом із сім'єю та подругою Мариною намагалися евакуюватися із Сєвєродонецька, на який наступали російські війська. Тут вони і потрапили під ворожий обстріл, під час якого батько Ганни та Марина загинули.
Скріншот з відео МІПЛ
11 березня минулого року Ганна з родиною виїхала з Сєвєродонецька. На той час ситуація в населеному пункті вже була плачевна — в їхній квартирі не було світла, води, опалення та газу. Температура в помешканні, де Поповиченко мешкала з батьками та дворічною донькою, опустилася до 8 градусів за Цельсієм, розповідає жінка для МІПЛ.
Друг родини день тому теж виїжджав, рухався через Кремінну, а тому сім'я теж обрала такий шлях. З собою взяли також подругу Марину із дворічною дитиною.
Спочатку Марині хотіли допомогти знайти бомбосховища, аби та могла залишитись, однак згодом вирішили виїжджати разом.
Ганна пригадує, як того дня проїхали багато українських блокпостів. Коли за Рубіжним наближалися до ще одного, були на відстані 200 метрів до нього, почався російський обстріл, снаряд прилетів у задню частину їхньої автівки.
«Батькові розбиває голову, батько помирає одразу. Осколки летять мені в праву ногу, подрузі прилітає кудись у стегно. Але ми однаково вискакуємо з машини, лягаємо на дітей і починаємо відповзати. Мама до батька каже: „Чого ти сидиш, виходь, треба виходити“. А я кричу мамі: „Його вже вбили, батько вже вбитий!“ Вона відповідає: „Я не можу його залишити, щоб він згорів у машині“. І вона його починає відстібати, в цей час машина горить і триває обстріл», — розповідає Ганна.
Тіло батька таки витягли з автівки. Вже пізніше їхній автомобіль вибухнув, а речі, які везли з собою, розлетілися довкола.
«Ми лежали на полі бою більше 2 годин. Був мороз страшенний, мінус 14 було, ми на дітях лежали, діти мовчали, була повна тиша, ми тільки перегукувалися поміж собою: «Живі? Живі!» — пригадує жінка.
Після того, як стало тихо, а стрілянина вщухла, Ганну помітив водій, який проїжджав повз: все завдяки червоній куртці, в яку була вбрана жінка і яку видно здалеку. По тому, що мама Ганни, яка постійно крутила головою, шофер зрозумів, що тут є живі. Мама з водієм кинулися забирати поранену подругу, яка вже не могла рухатися самостійно, доньку Марини забрали одразу в машину. І тут окупанти знову відкрили вогонь.
«Машина, я так розумію, була для них, як мішень. Прилітає десь близько, я чула, як по машині наче градом посипало. І водій каже: «Ми зараз їдемо, ті, хто є, інакше поляжемо тут усі». І ми залишаємо Марину, вона просить: «Тільки Сашку вивезіть, дочку», — пригадує жінка.
Разом із донькою Марини вони повернулися до Рубіжного, тут повідомили про поранену. Рятувальникам не вдалося поїхати до неї одразу — тривав обстріл. Марина загинула на тому полі, їй мало б виповнитися 35 років.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!