Дзвонити — лише з даху, але й це небезпечно: лисичани вже понад рік живуть у критичних умовах

Електрики у місті досі немає, вона доступна лише для 2−3 тисяч абонентів. З газом ситуація трохи краща, його мають 5 тисяч користувачів, розповідає голова Лисичанської міської військової адміністрації Валерій Шибіко в ефірі телемарафону.

Магазини наразі працюють, однак ціни високі та в кілька разів вищі за ті, які є в Луганську — не кажучи про ціни на території підконтрольній Україні.

Разом з тим, води також немає, технічну можна набрати лише на подвір'ях — централізовану систему подачі в квартири окупанти навіть не розпочали лагодити. Як і лінії електропередачі.

Нещодавно очільник Луганської ОВА Артем Лисогор також зазначив, що через те, що місто розташоване на височині, подекуди можна знайти мобільне покриття.

В деяких районах лише на дахах, в інших — навіть на верхніх поверхах. Дахи також відслідковують колаборанти.

Загалом за рік з міста виїхало приблизно 43−45 тис. мешканців. Так у Лисичанську зараз залишились лише старші люди і так звані «ждуни». Зокрема, попри те, що ці люди вірили, що росіяни їх «авсабадят», а росія допоможе, їхня віра починає згасати. Річ у тім, що Татарстан — куратор з рф, який раніше опікувався містом, перестає надавати гуманітарну допомогу, зокрема у місті є великі труднощі з меддопомогою та аптеками. Відтак, це відбивається на настроях населення.

У вцілілих багатоповерхівках розташовуються російські військові, а тому вільно пересуватися містом та жити у власних домівках теж стає неможливо. Враховуючи, що Лисичанськ — це база військових, у місті створюють окремі квартали для окупантів, де ті базують своїх людей та техніку, цивільних звідти відмежовують.

Разом з тим, для внутрішніх переселенців з Лисичанська намагаються зробити комфортнішими умови перебування. Так по цілій країні створили 6 гуманітарних штабів. Тут лисичани можуть отримати гуманітарну допомогу, а також на базі цих штабів створюють центри допомоги і ЦНАПи.