«Готували суп із консервів і вмивались раз у три дні»: історія родини з Маріуполя, яка виживала під обстрілами

Суп із голубів варити не довелося, як іншим. Були супи з консервів

Журналістам «Вчасно» Оксана розповідає, що сумку склала за кілька хвилин. Однак у сховище ні вона, ні чоловік із дитиною не пішли — не хотіла, аби син бачив п’яних людей.

«У сховищі було дуже багато випивших людей. Не хотіла, щоб дитина це все бачила. А взагалі люди сприймали війну як якусь гру — всі думали, що це ненадовго, не надто серйозно», — каже жінка.

Серйозних проблем із їжею у родини не було лише завдяки сусідці — та володіла кількома продуктовими магазинами, і коли світло вимкнули — та відкрила магазини й почала роздавати їжу всім, хто за нею приходив.

«Єдина проблема була (хоча це й не проблема) — що щодня їли те саме, що й у попередній день. Але суп із голубів варити не довелося, як іншим. Були супи з консервів. На вогнищі готували його на шістьох осіб.

Були ще макарони. Сусід приніс одну упаковку. Але щось дістати було майже неможливо. Люди почали все грабувати, бо відчули вседозволеність. Військові теж багато магазинів відкривали й дозволяли людям брати там продукти чи ліки в аптеках. Щоправда, алкоголь брати забороняли", — пригадує Оксана Кубріна.

Вмивалися раз у три дні, щоб воду економити

З водою ситуація була гіршою. Доступу до питної не було — і врятувало те, що родина жила неподалік від моря.

«Навколо будинку ми викопали яму під фундамент, бо хотіли розширюватися. Коли був дощ і сніг, там збиралася вода. Плюс ми жили біля моря й у ями просочувалися грунтові води. З цієї ями ми брали воду для миття посуду і щоб умитися. Вмивалися раз у три дні, щоб воду економити, бо її було мало. А для того, щоб готувати щось гаряче, чоловік раз у три дні їздив до кринички. Там набирав питну воду.

Одного разу він поїхав і взяв із собою молодшого сина. І тоді, коли вони були біля криниці, поруч у море прилетіла міна. Добре, що обоє живі лишилися й не постраждали.

Сусіди лежали мертвими на вулиці кілька днів, поки їх не почали рвати собаки

А сусідам менше пощастило. Обоє вийшли за водою, прилетіла міна. Обох убило на місці. Без батьків лишилися двоє дітей. Це дуже страшно… Вони лежали на вулиці кілька днів, поки їх не почали рвати собаки. Тоді ми поховали їх у своєму дворі", — пригадує Оксана.

Так родина протрималася до 16 березня. Того дня чоловік її й молодшого сина вивіз із міста.

Сказав, що лише на кілька днів. Але повернувся через кілька днів з поламаними ребрами — його побили посеред вулиці через те, що він опинився «не в той час і не втому місці». Тоді ж він і сказав Оксані й сину: «В Маріуполь ми не повернемось».

Фінляндія попросила не лишатися у їхній країні — поїхали у Німеччину

2 квітня родина нарешті виїхала з-під окупації, провівши добу в черзі на фільтрацію.

«Фільтрація була дуже… Своєрідна. Відбитки пальців, фото в анфас і профіль робили. Говорили ні про що. На митниці оглядали абсолютно всю машину — навіть повітряний фільтр знімали. Хоча речі переглядали вибірково й поверхнево — бо коли побачили у сміттєвому пакеті сковорідку з приготованими макаронами, аж відшарахнулися. А ще в телефонах знаходили навіть давно видалені фото й переглядали їх», — пригадує мешканка Маріуполя.

В дорозі родина провела 10 днів. Спали та їли в машині, допоки їхали в Німеччину — Фінляндія попросила Кубріних не лишатися у їхній країні. Нині родина переїхала в Німеччину, де вони оформлені як біженці.

«Ми зареєстровані як біженці, отримуємо виплати від Німеччини, знайшли житло. Діти ходять у школу, продукти купуємо в соціальному магазині, речі — у секонд-хенді. Звісно, що не все було добре, не всі до нас ставляться добре. Колись і свинями називали ні за що, і сину в школі писали у перекладачі нецензурні слова… Але більшість — хороші, добрі люди», — каже переселенка.

Журналістам пані Оксана зізнається: не все у країні «солодко». Однак вона вдячна за прихисток для своєї родини й за те, що вона, її коханий і діти живі та в безпеці.