Веслі Кларк заликає надати Україні все необхідне озброєння, включаючи зброю великої дальності та винищувачі. Бо завершити війну можна лише переконавши путіна в тому, що він програє.
Колаж з фото Reuters, Atlantic Council та з відкритих джерел
Довідка: Веслі Кларк — чотиризірковий генерал армії США, колишній верховний головнокомандувач об'єднаних сил НАТО в Європі
«Вчасно» публікує переклад виступу Кларка під час онлайн-заходу «What does Ukraine need to win in 2023?» в Atlantic Council.
«По-перше, з цією битвою ми знаходимося у переломній точці світової історії. Незалежно від того, як це вирішиться — чи Україні вдасться витіснити росію зі своїх територій, чи Україна зазнає невдачі і стане «rump state» (дослівний переклад «держава-обрубок» — колись набагато більша держава, що залишилася з меншою територією внаслідок відділення, анексії, окупації — ред.), чи Захід триматиметься воєдино, чи Захід буде розрізненим. Рух уперед буде іншим, незалежно від того, як це закінчиться, це дуже важливий момент у світовій історії. І справа не в тому, щоб пережити наступні вибори, або уникнути політичних суперечок вдома, це еквівалентно розгортанню Другої світової війни та чомусь ще страшнішому через наявність ядерної зброї та Китаю.
По-друге, неможливо вибрати: зіткнемося ми з росією чи з Китаєм? Сполучені Штати та Захід протистоять як росії, так і Китаю. Обидві держави не погоджуються з тим, як сьогодні влаштований світ. Обидві держави хочуть його поділити. Вони хочуть повернутися до більш ранньої ери силової політики 19 століття. Кожна країна має свою сферу впливу, і великі держави змагатимуться, сперечатимуться та воюватимуть на кордонах.
Ми старанно працювали під час двох світових війн, Холодної війни та періоду після Холодної війни, щоб створити систему, у якій заохочуємо мирне вирішення суперечок. У нас є міжнародне право ООН. Усьому цьому кидають виклик росія та Китай. Тож ідея, мовляв «ми можемо це стабілізувати, просто покінчимо з цим в Україні, зупинимо все там, тому що втрати дуже великі, і давайте просто сидіти спостерігати за Китаєм» не є успішною політикою. Адже все пов’язано.
Успіх у допомозі Україні в захисті і відновленні своєї територіальної цілісності призведе до стримування Китаю. Невдача в Україні дасть Китаю можливість розширити свої територіальні прагнення в Азії. Все дуже просто. Але зараз цю думку дуже важко передати, а ще важче втілити в політику. Отже, як би це можна було б зробити?
Тут переходимо до пункту три. Війну можна виграти, застосувавши «рішучу силу» (decisive force) проти «центру тяжіння» противника. Генерал Петреус (ексголова ЦРУ — ред.) був частиною блискучої операції, коли він командував третьою додатковою дивізією під час вторгнення коаліційних сил в Ірак у 2003 році. І ми справді завдали удару по «центру тяжіння» Іраку, його збройним силам, і розгромили їх рішучою силою.
Довідка: військова операція в Іраку почалася у 2003 році. Її організували США, Великобританія і країни-союзники по коаліції. У результаті було повалено президента Іраку Саддама Хусейна. Його звинуватили у злочинах проти людяності, після чого у 2006 році стратили. Оскільки вторгнення розпочалось без офіційного схвалення Ради Безпеки ООН, деякі правознавці вважають його порушенням Статуту ООН.
Американські війська були офіційно виведені з Іраку у грудні 2011 року, однак після початку громадянської війни у Сирії й територіальної експансії ІДІЛу адміністрація президента Барака Обами прийняла рішення про повернення американських військ до Іраку у 2014 році.
Операція в Іраку / фото: Радіо Свобода
Можна виграти іншим шляхом, який ми називаємо «ескалаційне домінування» (escalation dominance). У 1999 році НАТО досягло домінування над сербською армією Слободана Мілошевича, яка проводила етнічні чистки в Косово, через ескалаційну кампанію авіаударів. Ми переконали Мілошевича, що він не може перемогти. І останній удар для Мілошевича був, коли його звинуватили у військових злочинах і він знав, що ми готуємо або обговорюємо підготовку наземного вторгнення в Косово з метою фізичного вилучення. У цей момент Мілошевич здався.
Мілошевич у залі суду / фото: DW
Довідка: відмова президента Слободана Мілошевича відкликати армію, яка брала участь в етнічних чистках в Косово, привела до початку операції НАТО «Союзна сила» — бомбардування воєнних та стратегічних об'єктів на території Сербії, здійснені з березня по червень 1999 року, дали можливість завершити Косовську війну і взяти регіон під контроль НАТО та міжнародних організацій.
27 грудня того ж року він був звинувачений ООН у воєнних злочинах, порушенні ряду Женевських конвенцій та геноциді. Трибунал тривав понад чотири роки, переривався 22 рази через слабке здоров’я Мілошевича й так і не завершився вироком через його несподівану смерть 11 березня 2006 року від інфаркту в слідчому ізоляторі.
Що ж, ми не зможемо досягти успіху з есклаційним домінуванням у цьому випадку, тому що вже, принаймні на перший погляд, відкинули таку ідею. Ми сказали, що будемо реагувати на поле бою. Що хочемо бути обережними, аби не почати Третю світову війну. Що ми поважаємо червоні лінії путіна. Європейські нації хиткі. Вони стурбовані. Німеччина боїться. Франція стурбована. Країни Східної Європи розуміють, яку загрозу це становить.
Ескалаційне домінування можна було б застосувати на початку. Та ми цього не зробили.
Отже, який «центр тяжіння» ворога, проти якого ми працюємо? Це думки пана путіна. Коли він повірить, що не зможе досягти успіху, тоді ця війна закінчиться. І це все. Це «центр тяжіння». Не десятки тисяч загиблих російських військових. Тепер щодо України. Якщо Україна зазнає «прориву», він підірве підтримку та рішення Заходу. Тому Україна не може дозволити собі провалу на полі бою. росія може дозволити собі багато втрат на полі бою та зазнати невдач, якщо путін вірить, що врешті-решт зможе досягти успіху.
Що виходить? З боку Заходу, незважаючи на всю велику роботу, спрямовану на те, щоб утримати НАТО разом, незважаючи на досягнення консенсусу, незважаючи на мільярди доларів військової допомоги для надання її Україні, те, що виникло, насправді є політикою прагнення домогтися «м'якої поразки». З боку обох учасників бойових дій.
«росія не змогла досягти успіху, не змогла просунутися вперед. Це притупило її силу. Україна стікає кров’ю. Вона хотіла б повернути Крим, але не має на це сили. Тому давайте сідати за стіл переговорів» — це політика, яка навряд чи принесе тривалий успіх.
Причина в тому, що путін налаштований захопити Україну. Він цього хоче. Він хоче цього, тому що боїться Китаю в довгостроковій перспективі, а без України росія — це «держава-обрубок». Українці просто не можуть політично, морально відмовитися від своєї території та поступитися агресії. І подібна політика є недалекоглядною, оскільки вона свідчить про те, що агресія винагороджується.
Реагувати на полі бою, але бути на два кроки позаду того, що потрібно для просування України вперед, це програшна політика. Ми повинні рухатися далі.
Четвертий пункт — ми повинні виступати проти путіна з усіх боків. Це не тільки війна. Це не тільки військовий фронт. Це всі напрямки. Економічний — потрібно посилити санкції. Дипломатичний — ми маємо допомагати зрозуміти країнами, які досі відсиджуються, що поставлено на карту. Юридичний — ми повинні готуватися та висувати звинувачення путіну у військових злочинах.Політичний — в тому сенсі, що наші лідери повинні прийти до своїх громадян і пояснити, що саме поставлено на карту, і чому підтримка України у відновленні її територіальної цілісності є нашим життєво важливим інтересом. І, нарешті, військовий. Ми повинні надати українцям необхідну допомогу. Це зброя великої дальності, більше артилерії, більше боєприпасів, винищувачі, безпілотні літальні апарати дальньої дії, і ми повинні мобілізувати наші промислові бази".
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!