В окупованому Сєвєродонецьку катастрофічно не вистачає медикаментів
На вагу золота — будь-які ліки, які навіть у прифронтових містах можна придбати за невисоку ціну. Однак у Сєвєродонецьку купити їх не можуть — просто ніде.
Окупанти не завозять “простим смертним” навіть знеболювальні препарати, про ліки проти застуди чи проти розладу шлунку немає й мови. Єдиний варіант отримати медикаменти — спробувати домовитися з тими, хто їде з території росії чи інших тимчасово окупованих територій у Сєвєродонецьк.
Валентина, яка кілька місяців тому виїхала з Сєвєродонецька, залишила в місті своїх батьків. Ті відмовилися виїжджати попри вмовляння доньки й постійні обстріли — вирішили, що їм буде краще з новою владою. Хоч жінка з цим не погодилась, однак виїхала з чоловіком на підконтрольну Україні територію.
А тепер слухає у рідкісних розмовах, як тяжко жити в окупації.
“Мати моя, Катерина, живе з вітчимом у старій хаті. Вона дивом не розвалилася від тих прильотів, які лягали поруч, вистояла. Але вона вже стара — набагато старша за мене, це їй років під 70. То ще та “мазанка”, яка з усіх боків продувається. Шматку даху немає — його зірвало ще у квітні, тому одна кімната геть захаращена, в ній не живуть. Вона вже як льох для матері. В іншій кімнаті, спальні, грибок. Вікна теж були вибиті — думаю, що й зараз там “гуляє” вітер. І в усьому цьому, звісно, дощі, вітер — це все призвело до того, що мама захворіла. Ліки знайти нереально — їх просто немає. Якщо якісь і були, то віддавали дітям малим, бо ті хворіють часто”, - розповідає Валентина.
Вдалося знайти смоктальні пігулки та один пакетик жарознижувального порошку за дві пари сережок. Валентина невесело сміється — каже, що про такі торги пам’ятає з розповідей бабусі про пережиті голодомори. І ніколи не уявляла, що це відбуватиметься у 21 столітті.
“Та ж як це сталося — мама пішла по сусідах, питала, чи немає у когось ліків. Одна сусідка сказала, що є, але не може віддать просто так. Мама запропонувала їй щось на заміну (бо грошей же теж немає, звідки вони візьмуться у пенсіонерки?). “Зійшлися” на двох парах золотих сережок. Ліки, до речі, були протерміновані на рік чи більше, але сподіваємося, що чимось допомогло. А на зв’язок ні мати, ні вітчим не виходять уже два тижні. Вони дзвонили від сусідки по вайберу, бо в неї з’явилася російська сімка. А зараз ніхто ні пише, ні дзвонить”, - каже Валентина.
Існує й інший варіант отримати ліки — замовити їх у тих, хто їздить з окупованого міста на територію росії чи в такі ж окуповані міста. Однак гарантій, що їх довезуть, немає.
Схожий інцидент трапився в одному з проросійських телеграм-каналів. Там мешканці Сєвєродонецька перерахували кошти за продукти та ліки псевдоволонтерці, яка мала приїхати з росії й привести все, що просили люди. Однак жінка зникла — разом із грошима й списком того, що треба. Як зауважив сам модератор каналу, він не очікував такої “підстави” і, як і інші, теж перерахував жінці гроші.
Валентина додає: вона могла б купити ліки в Україні й відвезти їх на окуповану територію. Можливо, вона б так і зробила, якби була впевнена, що її випустять назад в Україну.
“Я не звір якийсь, але мені ніхто не дає гарантій, що мене потім випустять окупанти. Проходити фільтрацію. перевірки якісь — воно мені не треба. Тому зараз теж шукаю по телеграмах якихось людей, у кого можна замовить ліки й хто дасть мені поговорить із мамою, коли довезе все їй. Але як із цим телеграмом сталося — а раптом теж якимось шахраям перекажу гроші? Я переселенка, в мене їх теж немає. Не знаю, що робить, але щось шукаю”, - каже жінка.