«Максимізувати шанси майбутнього контрнаступу на успіх»: експерти про роль битви за Бахмут

«Вже багато місяців українські та російські війська ведуть кровопролитну боротьбу за, що на перший погляд, може здатися найнезначнішим місцем. На крихітних клаптиках землі навколо невеликих міст на Донбасі, таких як Авдіївка, Вугледар і, найвідоміше, Бахмут, бої були настільки інтенсивними, що багато західних коментаторів і ЗМІ сумнівалися та критикували наполягання українського уряду продовжувати бойові дій на цих територіях. Згідно з документами з нещодавнього витоку в Discord, представники розвідки США місяцями попереджали Київ про необхідність відходу з Бахмута. На думку скептиків, українцям набагато краще вийти з міста і зайняти нові, легші для оборони позиції в полях, залишивши росіян — які, здається, готові кинути у бій величезну кількість солдатів і техніки — лише невеликі здобутки, які не несуть значної військової цінності. Деякі оглядачі навіть стверджують, що, утримуючи Бахмут, українці можуть поставити під загрозу свій очікуваний контрнаступ, частково через використання такої кількості боєприпасів для захисту міста.

Але Україна не може дозволити собі розкоші вибирати, де їй воювати, саме тому, що вона готує контрнаступ. Оскільки вона прагне відкинути російські війська, які просунулися далі на українську територію під час минулорічної битви на Донбасі, Україні потрібен деякий час, щоб освоїти широкий спектр нової техніки, наданої європейськими союзниками та Сполученими Штатами, водночас виснажуючи російські війська і техніку.

Рішення України воювати за Бахмут, Авдіївку та Вугледар — у тому, що ми називаємо Другою битвою за Донбас — не було безглуздо руйнівним, а було, як і більшість рішень українських військових у цій війні, засноване на твердому стратегічному розумінні. План полягав у тому, щоб використати переваги оборони для накопичення та підготовки сил для контрнаступу. Насправді замість того, щоб зашкодити будь-якому контрнаступу, українське рішення продовжити бойові дії в цих містах, швидше за все, було невід'ємною частиною максимізації шансів на успіх.

Збройні сили України ведуть бій із противником з кількісною перевагою. Російська армія, особливо після спішно підготовленої мобілізації, яка розпочалася у вересні минулого року, залучила велику кількість нових солдатів — хоча й екіпірованих, через попередні втрати росії на полі бою, старішою і гірше обслугованою технікою, ніж на попередніх етапах війни. Цій розширеній, але недосконалій армії потрібен був час для навчання. Росія краще послужила б власним інтересам, дозволивши новим військам покращувати свої навички на захищених оборонних позиціях і дозволивши більш досвідченим солдатам відпочити, готуючись до української атаки. Якщо Україна хоче повернути територію, яку Росія захопила минулого чи 2014 року, їй доведеться змусити окупантів відступити. І якщо нинішня війна щось прояснила, так це те, що спроби наступати проти сучасної вогневої потужності - небезпечна справа, як самі українці неодноразово демонстрували російським загарбникам у поточній війні.

Проте навіть після того, як російська кампанія 2022 року виявила серйозні недоліки в лідерстві та ефективності сил, московські військові стратеги, здавалося, були одержимі ідеєю захопити невеликі громади, за які зараз точаться бої на Донбасі. Тож Росія знову пішла в наступ, не спробувавши вирішити свої численні проблеми. Зусилля росіян у Бахмуті були особливо інтенсивними, тому що громада стала мішенню сумнозвісної «Групи Вагнер», приватної військової компанії, заснованої Євгеном Пригожиним, колишнім постачальником послуг харчування для Кремля, якого іноді називають «кухарем Путіна» і який став одним із стовпів його режиму. Тим часом російська армія поклала око на Куп’янськ, Лиман, Авдіївку та Вугледар і направила значні ресурси на їх захоплення. Таким чином росіяни розв’язали смертоносну конкуренцію всередині своєї сторони, оскільки армія та «Вагнер», здавалося, йшли на все більше й більше, щоб перевершити один одного в політичних цілях.

Бої у Вугледарі стали однією з найнезвичайніших подій війни. На початку лютого росіяни, відчайдушно прагнучи взяти місто, наказали колоні танків просуватися по дорозі без засобів для розмінування. Українці знищили всю колону, розмістивши міни попереду та позаду — це призвело до настільки катастрофічних втрат, що російського командира було звільнено. Так само російські формування не змогли обійти й оточити Авдіївку, не зуміли захопити Куп’янськ, зробили незліченні безуспішні спроби послабити український тиск на Кремінну та не змогли відкинути українські формування назад до Лиману (який Росія окупувала до того, як Україна звільнила його на початку жовтня). Кожна з цих невдалих операцій дорого коштувала росіянам.

Бахмут був ще жахливішим прикладом готовності росіян пожертвувати своїми солдатами. Група «Вагнер» прийняла особливо збочену форму ведення війни. «Сирі», недосвідчені загони засуджених відправляються атакувати українські позиції майже без надії вижити. Їхня роль полягає лише в тому, щоб бути мішенями — змусити українців викрити власні позиції, відкривши вогонь. Очевидною є надія на те, що російська артилерія та наступні штурмові хвилі зможуть просунутися повз тіла загиблих товаришів. Застосовуючи цю надзвичайно дорогу тактику «людських хвиль», «Вагнер» повторює практику Червоної армії часів Другої світової війни, яку сьогоднішні західні шанувальники радянського оперативного мистецтва зазвичай не згадують.

Однак навіть ця форма саморуйнівної війни принесла лише невеликі територіальні здобутки, а втрати російських солдатів, особливо під Бахмутом, були шокуючими. Наприкінці березня офіційний представник НАТО сказав The Guardian, що росіяни зазнають від 1200 до 1500 втрат на день у Другій битві за Донбас, причому більшість із них у Бахмуті та навколо нього.

Україна також зазнала реальних втрат. У грудні, коли президент Володимир Зеленський здійснив свій знаменитий візит до Вашингтона, одна із найбільш емоційних частин його звернення до Конгресу була присвячена бойовим діям у Бахмуті. «Кожен дюйм цієї землі просякнутий кров’ю; гуркіт гармат лунає щогодини», — сказав він, додавши: «Бій за Бахмут змінить трагічну історію нашої війни за незалежність і свободу». У березні, коли Зеленський відвідав бахмутський фронт, він подякував воїнам за героїчні зусилля, а також наголосив, що боротьба має тривати до перемоги України. Він наполягав на тому, що якщо Бахмут впаде, то Путін відчує слабкість і використає перемогу Росії для здійснення міжнародного тиску проти українських інтересів.

Друга битва за Донбас показала жахливий стратегічний вибір, який сучасна війна нав’язує учасникам бойових дій. Рішення Зеленського затягнути та посилити значення битви може здатися бездушним, але воно є частиною зваженої спроби зменшити українські втрати в майбутньому та підготуватися до контрнаступу. Набагато краще для українських сил протистояти великій, некваліфікованій російській армії, коли вона атакує та зазнає великих втрат. Якщо російське керівництво продовжує намагатися просуватися вперед за цих обставин, українці повинні продовжувати користуватися цим".