«Мою бразильську кров качає українське серце»: як священник з іншого континенту став солдатом ЗСУ та першим в Україні капеланом-іноземцем

Замість бразильського храму з вірянами — саморобні вівтарі посеред посіченого уламками саду. Такий шлях обрав бразилець Макарій Левіс, який на початку повномасштабного вторгнення вирішив їхати до України та служити там — або священником, або бойовим медиком. Рішення було ухвалене миттєво — водночас із просуванням колони танків, якими росія проривала кордон, та першими ударами ракет по українських домівках, у яких спали маленькі діти.

В інтерв'ю «Вчасно» Макарій визнає: інколи навіть досвідчені військові, які мали бойовий досвід в інших війнах, не готові до того, що чекає їх в Україні. Рівень жорстокості росіян та порушення Женевських конвенцій багатьох жахає. Усім іноземним новобранцям під час своїх служінь він пояснює: вони ухвалили важке рішення, і щоб довести справу честі до кінця — захищати Україну потрібно так, як би вони захищали від убивць власний будинок і свої родини.

«росіяни знають багато брехні й пропаганди, але не знають справжньої історії своєї країни»

Коли чоловіки в Україні вступали до лав тероборони й вчилися військової справи в бою — Левіс впевнено збирав речі у провінції Бразилії. Служба у війську його не лякала — батько Макарія був військовим, офіцером Бразилії, дід — сержантом в армії Британії у Другій світовій війні.

«Зброя — це традиція в нашій сім'ї. І батько, й дід, і інші чоловіки мого роду ставали на захист зі зброєю в руках. Я теж знав, що колись візьму зброю на захист, але буду не у бразильській формі», — зізнається капелан.

На сьогодні Макарій Левіс — єдиний в Україні капелан-іноземець. Чоловік народився на півдні Бразилії, у селищі, де була велика українська діаспора. Тому ріс в оточенні українців і знав і про сутички з росіянами, і про те, що коїв радянський союз, задовго до повномасштабного вторгнення. А тому не сумнівався, що врешті росія колись нападе на Україну — оскільки верхівка федерації завжди йшла до того й навіть не надто приховувала загарбницькі плани.

«У Бразилії завжди знали, що радянський союз для України нічого хорошого не зробив. Я добре знаю історію, можу розповісти її від хрещення Русі - і до сьогодні. Але щоб вивчити обидві сторони медалі - я вивчив і історію росії. Тож знаю: хоч росіяни думають, що українці пішли від них — насправді все навпаки: це українці створили росіян. І, на жаль, населення російської федерації знає надто багато брехні й пропаганди, але не знає справжньої історії своєї країни», — пригадує чоловік.

Мрією всього його життя було стати священником в українській церкві. Для цього довелося спершу поїхати зі своєї провінції у Канаду, щоб пройти навчання. Після того Макарій вимушено повернувся додому — літнім батькам потрібен був догляд та підтримка сина. Проте коли почалося повномасштабне вторгнення — бразилець зрозумів, що чекати більше не потрібно. Це — його час. Тому, взявши дозвіл у свого наставника з Америки, поїхав в Україну служити.

«Бразильців, які пішли захищати Україну, після повернення вітають із почестями»

Позиція Бразилії, звідки приїхав отець Макарій, на третій рік повномасштабного вторгнення лишається нейтральною. Попри попередні роки бойових дій, які росія почала ще у 2014, колишній президент країни Жаїр Болсонару зайняв проросійську позицію. Зокрема, у липні 2022 заявляв, що Україні слід змиритися «з гіркотою поразки» та завершити конфлікт так, як це зробила Аргентина у війні з Великобританією за Фолклендські острови 1982 року.

Натомість новий президент Бразилії - Луїз Інасіо Лула да Сілва, який обійняв посаду в січні 2023, — заявив: його країна залишиться «нейтральною» щодо вторгнення рф, хоч і засуджує його. Однак після розмови з володимиром путіним (той привітав Лупу з президентством) очільник країни оголосив: «Бразилія повернулася й прагне діалогу з усіма, а також миру у світі, без голоду».

Щоправда, уже у квітні 2023 він закликав Україну віддати Крим російській федерації, щоб припинити війну. А перед цією заявою — засудив країни-партнери, які постачали нашому війську зброю для оборони, назвавши такі дії «затягуванням війни». Крім того, глава МЗС Бразилії також зустрічався з російським міністром закордонних справ. І в розмові з тим розкритикував західні санкції щодо росії.

Нам отець Макарій пояснює: попри позицію влади Бразилії - її громадяни вважають захист України справою честі. Тому з цієї країни вистачає добровольців — і тих, хто вступив до лав ЗСУ у перші дні вторгнення, і тих, хто доєднався до українського війська нещодавно.

«Скоріше за все, мій вчинок служити в Україні влада Бразилії не зарахує як позитивний чи благородний. Але я на це не зважаю, тому що бразильці зустрічають із почестями тих, хто пішов захищати Україну. Так само як і тих, хто захищав світ під час Другої світової війни, коли Бразилія відправила 25 тисяч солдатів як експедиційну силу на війну. Бразильська дивізія воювала у складі армії США до повної капітуляції німецьких військ. Відтоді кожного року військових, які були у складі бразильської дивізії, вшановували та дякували за те, що вони зробили для всього світу. Тому зараз багато бразильців приїхали захищати свободу та мир — робити те саме, що й військові під час Другої світової», — каже капелан.

Отець Макарій додає: бути на війні в Україні - справа не для всіх, хто навіть має військовий досвід. Інколи хлопці приходять до нього після першого бою, або ж коли втратили побратимів, і зізнаються: вони шоковані тим, що їм довелося побачити чи пережити. Навіть бойовики з досвідом не готові до того ритму та жорстокості боїв, що відбуваються. Однак не боротися за Україну її населенню та представникам інших країн — означає покинути її на «дерибан» росії.

«Віддати українські землі, на яких була пролита кров українців та іноземців — означає те саме, що дати в руки російській федерації всі карти, аби вона захопила й решту земель. Ніби дозволити їй іти далі», — наголошує бразилець.

«Я пишаюся, що під формою капелана — однострій українського військового»

Ще у Бразилії Макарій Левіс не знав, чого очікувати та ким буде в Україні. Оскільки приїхав добровольцем — потрапив у навчальний центр разом з іншими новобранцями. Тоді ж і розповів, що хоче бути капеланом. І отримав — на той момент — категоричну відмову: іноземцям не можна було стати священнослужителями у Збройних Силах України. Мрія, здавалося, руйнувалася на очах. Проте від служби він не відмовився — вирішив бути бойовим медиком, оскільки мав відповідну освіту й навіть досвід. Останній здобув, працюючи медиком в одній із пожежних частин Бразилії. Хоча окрім медичної освіти — має ще й педагогічну, філологічну та психологічну.

«Я тоді сказав: „добре, я працюватиму воєнним медиком, а вільний час присвячуватиму служінню капеланом“. Тому щодня після навчань змінював військову форму на форму священника, об'єднував навколо себе добровольців і проводив для них служіння. Тоді навіть познайомився з кількома українськими офіцерами, коли один з них попросив благословіння», — пригадує священнослужитель.

Мрія стати священником для військових збулася у 2 Інтернаціональному Легіоні — саме тут ухвалили рішення: офіційно зробити Макарія Левіса, бразильця-добровольця, першим у Збройних Силах капеланом-іноземцем.

Згадуючи день та момент, коли йому вручили шеврон з написом «капелан», чоловік не стримує сліз: тоді збулася мрія всього його життя.

«Я тоді заплакав, як і зараз. І коли офіційно став капеланом — пообіцяв служити Богу, діві Марії, Україні й українському народу. Я обрав бік добра й буду йому завжди вірний… І я пригадую, як вперше зізнався мамі, що я поїхав на війну в Україну й служу тут. Через слова, які мені написала мама, я теж не стримав сліз — вона сказала, що пишається мною, моїм вчинком — і що я справжній чоловік», — каже бразилець.

Тепер отець Макарій не лише править службу для бійців 2ІЛ, а й допомагає усім, чим може: розвантажує та завантажує машини, подекуди допомагає побратимам із перекладом — коли їм потрібно щось перекласти з іспанської на англійську чи навпаки. Каже, що не цурається жодної роботи, і як би не було важко — не проміняв би службу у війську навіть на комфортну бразильську церкву.

«Служба капеланом — те, що наповнює моє життя. Щодня я прокидаюсь, застеляю ліжко й молюсь. Для мене — честь надягати форму військовослужбовця України. А коли я правлю службу — під моїм одягом священника завжди є воєнна форма ЗСУ. І молюсь я саме за мир та перемогу України. Тому хоч моя кров не українська, але качає її - українське серце, а наповнює - українська душа. І я найщасливіший священник у всьому Всесвіті, бо моя мрія стати капеланом здійснилася саме в Україні. Слава Україні», — каже Левіс.

«Навіть військовослужбовці з досвідом інколи не очікують того ритму та жорстокості боїв, що тут відбуваються»

Нині бразилець, окрім служб, проводить з новобранцями та легіонерами 2 Інтернаціонального освітні бесіди — розповідає історію України та росії, порівнює їх та пояснює, яким чином сусідня федерація насаджувала століттями свій вплив і пригнічувала українців. На його думку, такі розмови — обов’язкові для всіх іноземців, які приїжджають в нашу країну захищати її. Каже, що насамперед новобранці повинні розуміти, нащо вони тут.

«До українців росіяни століттями ставилися зневажливо та жорстоко. Крім того, з України насильно вивозили людей, а „звільнені“ від них території заселяли росіянами. Тому багато хто з населення має російське коріння. Звідси частково і йде ностальгія за росією чи радянським союзом. Хоча роль зіграв і Стокгольмський синдром, — коли жертва починає відчувати теплі емоції до кривдника. Це відбулося з частиною українців, на жаль. Тому інша сторона медалі в нападі росії - те, що, можливо, цей вчинок країни-ворога відкриє очі людям на те, що насправді коїть рф з ними, їх життями та їх домом», — каже отець Макарій.

Для Левіса досі найбільш незрозуміло — чому досі, після десятиріччя війни та на третьому році найбільш активної фази вторгнення, українці продовжують спілкуватися мовою ворога. Каже, що для нього це неприпустимо.

«Коли я чую, як українці співчувають росіянам або спілкуються російською, мовою ворога, мені щоразу стає дуже сумно. Наприклад, мої батьки — араби, і ніколи ніхто не почує, що ми розмовляємо івритом. То як українці можуть спілкуватися російською? Як в Україні може бути російська церква? Але через це й існують слова: „хто не хоче вчитися через любов — буде вчитися через біль“. Тому, можливо, саме такий шлях — шлях болю — в українців. Бо росії не вистачило пролитої крові під час Другої світової війни, тому вона почала проливати її знову в Україні. Це страшний гріх, за який росіянам доведеться молити прощення протягом усього життя», — каже військовослужбовець.

Отець Макарій наголошує: після війни ніхто не має дивитися на країну-агресорку як на «росію-матінку» й тим паче не має хотіти її тут, в Україні. У населення нашої країни має бути непохитна любов до власної країни, культури, історії та традицій.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Мівіни» й чашки кави не вистачить для ведення бою: колумбійський медик про порятунок життів на Донецькому напрямку