«Мрію повернутися додому»: історія переселенки з Костянтинівки, яка створює бізнес в умовах війни

Підприємиця Олена Хатмулліна — переселенка з Костянтинівки. До війни мала кілька виробництв. Нині у місті залишилася пошкоджена перепелина ферма, яка продовжує працювати. Ще одне виробництво вдалося вивезти до Дніпра. Попри всі труднощі жінка намагається відновити те, що залишилося, ба більше, відкрила нове підприємство на Тернопільщині.

Олена Хатмулліна/фото з особистого архіву

Через війну в Україні люди вимушено покидають свої домівки та шукають життя в інших містах або за кордоном. Через збройний конфлікт постраждало багато підприємств, які релокувалися на безпечні території або взагалі припинили свою діяльність. Ці проблеми торкнулися й переселенки з Костянтинівки, підприємиці Олени Хатмулліної з якими жінка поділи

До війни жінка мала кілька виробництв: хімічні розчини, миючі засоби, санітарно-гігієнічна продукція, мікрозелень і перепелину ферму. Нині намагається підтримувати, те що залишилося та вже створила нове виробництво харчової промисловості, розповідає Олена журналістам «Вчасно».

«Костянтинівку я покинула не одразу. Залишалася до останнього, — каже Олена. — Потім виїхала з мамою, тіткою та сестрою. Рідний брат з перших днів воює на фронті. У нас тверда позиція за Україну, тому після 24 лютого він на війну, а я залишилася тут працювати, аби заробляти гроші і допомагати».

«У Костянтинівці працювали до останнього»

Після 24 лютого Олена залишалися у Костянтинівці.

«Працювали до останнього, — каже жінка. — Коли стало зовсім небезпечно, я звернулася до державної програми релокації, і ми частково виїхали до Дніпра. Вивезли обладнання і готову продукцію, яка у нас була на той час».

У Дніпро жінка перевезла санітарно-гігієнічне виробництво. Зараз має там склад і намагається відновити бізнес.

«Є проблеми зі складами — вони не придатні, — говорить Олена. — От у нас санітарно-гігієнічна продукція, це туалетний папір. Треба сухе приміщення для цього, а його немає»,

Разом з цим, у Костянтинівці залишилося ще одне підприємство — перепелина ферма.

«Воно пошкоджене від прильотів, але працює. Дві людини опікуються перепілками. Тушки, яйця ми здаємо на магазин. Це харчові продукти для тих людей, які залишилися там», — додає переселенка.


Новий бізнес на новому місці

Олена виїхала у місто Шумськ, що на Тернопільщині. За словами жінки, створити нове виробництво на новому місті дуже важко.

«Тут немає приміщень, тебе ніхто не знає, — каже Олена. — Постійно сидиш на валізах, бо якщо щось не вийде, треба буде переїжджати в інше місце. Дуже важко відкривати бізнес з нуля тут. У Костянтинівці було все: приміщення, територія, комунікації»,

Попри всі труднощі Олена відкрила харчове виробництво — створення сублімованої їжі. Ідея бізнесу виникла взимку, коли був енергетичний блекаут.

«Коли вимикали електроенергію, я вирішила спробувати виробляти сублімовану їжу в пакетах швидкого приготування, — розповідає переселенка. — Це як домашня їжа. За кілька хвилин можеш приготувати кілька страв. Достатньо все залити водою».

Що таке сублімація?

За словами Олени, їжу оброблюють у два способи — дегідрація і сублімація. Дегідрація — це сушіння їжі на повітрі чи в спеціальних сушарках. З овочів чи фруктів випаровується волога, їжа втрачає об'єм, стає зморшкувата та суха.

«Сублімація — це інноваційні технології, вакуумна сушка, — пояснює підприємиця. — Є спеціальне обладнання, в яке поміщається готова страва або овочі чи фрукти. Спочатку заморожується до -40С. Потім повільно у вакуумні розморожується до +40 або +60 градусів. При такій сушці, їжа в об'ємі залишається та ж сама, вона тільки втрачає вагу».

Жінка пояснює, що дегідрована їжа втрачає поживні речовини, а сублімована залишає 95% поживності та не втрачає смакові якості.

«У нас є вже 20 готових страв: супи з локшини, гречаний, гороховий, український борщ з м’ясом та веганський, супи-пюре, кус-кус, омлет тощо. Вже розроблені технологічні карти та чекаю на реєстрацію торгової марки», — каже підприємиця.

«Готую і для військових. Раніше безкоштовно, зараз по собівартості»

Олена готує сублімовану їжу для військових. Раніше робила це безкоштовно, зараз великі затрати, тому віддає по собівартості.

«Після Нового Року люди приносили мені цибулю і моркву, — каже Олена. — Я їх висушувала і потім передавала хлопцям. Для них це зручно — залив і готово. Тоді я своїм коштом робила упаковування, платила за електроенергію. Зараз безкоштовно не можу, бо великі затрати. Хлопцям продаю по 50 грн за порцію».

Загалом пакет їжі коштує 75 грн, це 300−350 грам — повноцінна тарілка. Олена каже, що націнка невелика у конкурентів ціна вища.

«Наприклад, борщ коштує 75 грн, а у конкурентів, які я моніторю, то від 150 грн. \ Ціна доступна, бо ми ще працюємо із благодійними фондами та громадськими організаціями, які опікуються біженцями. Безкоштовно віддавати не можу, бо і зарплатня людям треба і сировину купити теж. У мене зараз працюють переселенці і їм треба за щось жити».

Жінка прагне стати корисною для суспільства. Хоче аби її продукт допомагав у період блекауту і не тільки.

«Це корисно та актуально, особливо при блекауті. Людям немає чого поїсти, купили пакет, залили водою і готово. Тому хочу аби мій продукт спробували, побачили, дізналися. Страви готую самостійно, готувати вмію, тому все смачно. Вірю, що бізнес буде працювати».

Від Костянтинівки залишилася ферма та батьківська хата

Жінка періодично повертається додому у Костянтинівку. Її квартира зруйнована, лишилася лише батьківська хата.

«Тут дуже гучно. Моя квартира була зруйнована, ще у липні минулого року, — каже Олена. — Був прильот біля дому, вирвало всі вікна, двері. Зараз якось позабивали вікна і стоїть. Другу квартиру я готувала під магазин екотоварів. Там все зруйновано, навіть внутрішні перестінки повибивало. Теж позабивали, стоїть так. Лишилася лише батьківська хата. Ось приїхала на кілька днів, то страшно, хоч і звикла вже. Нещодавно за два перевулки від нас був приліт, 6 хат немає. Тут кожен день так. Є загиблі та поранені».

Перепелина ферма теж пошкоджена, побитий дах. Але намагаються ремонтувати і працювати далі наскільки це можливо.

«Приїжджаю сюди на підприємство. Привожу корм і їду назад. Маю ще надію, що все буде добре, — додає жінка. — Взимку я ще сподівалася, що ближче до літа ми повернемося додому. У травні зруйнували наш магазин, то я зрозуміла, що це буде не скоро. Мрію повернутися додому. Я була у Києві, Дніпрі, Тернополі, Івано-Франківську, але краще дому нічого немає. Ти тут, як риба у воді».

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!

2024 © Інформаційне агентство «Вчасно» — новини Донбасу.
2024 © ГО "Медіа-Погляд".

Права на всі матеріали належать ГО "Медіа-Погляд" (якщо не вказано інше) та охороняються Законом України «Про авторське право і суміжні права». Усі текстові матеріали поширюються відповідно до ліцензії CC BY-NC-ND 4.0.

Сайт створено за підтримки DW Akademie

Розроблено iDev