“Ми співали пісні під уцілілу гітару”: як сім’я Смирнових з Маріуполя переживала початок повномасштабного вторгнення

Донецькій краєзнавчий музей поділився історією родини з Маріуполя, яка намагалася вижити у жахливих умовах війни, розповідає «Вчасно». 

24 лютого Наталія Смирнова з сестрою прокинулася від вибухів. Весь день читали новини, намагалися зрозуміти, чи залишатися в місті. В 2014 році у Маріуполі було безпечно, тому й цього разу була надія, що для життя не буде загрози.

Наступного дня вона востаннє пішла на роботу до сусіднього селища Сартана. Каже, що вже там було чутно звуки відльотів, які були за 500 метрів від роботи жінки.

Поспішаючи, забула перевзутися з капців у тепле взуття

“Дуже злякалася, зателефонувала начальству, сказала, що не можу працювати далі, адже це небезпечно для життя. Закрила своє місце роботи, забрала важливі документи, речі, які можуть знадобитися, якщо місце роботи згорить, та поїхала додому. Досить “веселий” момент був: уже коли їхала в трамваї, то відчула, що ногам холодно, подивилася на них і виявила, що в капцях. Поспішаючи, – коли я злякано прибирала місце роботи, збирала речі, документи, – забула перевзутися з капців у тепле взуття. Я поїхала додому в капцях, а теплі черевики так і залишилися на роботі”, – говорить жінка.

За кілька днів стало зрозуміло, що з міста виїжджати небезпечно, а людей в авто розстрілюють на виїзді з міста. Тоді почали знімати гроші в банкоматах, чули звуки перших прильотів. Наталія ділиться, що пізніше її сім’я навчилася відрізняти звуки відльотів від звуків прильотів, адже спершу вони здавалися однаковими. З часом в будинку, де жила жінка, почало зникати світло, вода та газ. 28 лютого її мікрорайон почали бомбардувати.

“Був перший приліт поряд із моїм будинком. Я пішла з дітьми до бомбосховища, обладнаного в сусідньому будинку. Звідти ми чули звуки стрілянини з автоматних чи кулеметних знарядь.

Бігли ми до сусіднього будинку перебіжками. У підвалі цього будинку вже було близько 30 людей. Спершу нас навіть не хотіли пускати. Я закричала, що з дітьми, і тоді нас пустили. Знайшли якісь картонки, дерев’яні піддони. Хто був із чоловіками, тобто хто прийшов у повному складі сім’ї, вони знайшли дуже важкі двері, ставили їх на лавки і так робили собі постіль. Я залишила дітей у бомбосховищі, сходила додому, узяла теплі речі, ковдри та збудувала постіль. Ми сиділи весь вечір та частину ночі в бомбосховищі. Потім стало тихіше.”

Маріупольці вивчили “графік обстрілів”

Приліт у будинок Смирнових стався 2 березня. Тоді постраждали дві квартири, одна з яких належала друзям Наталії. Люди не постраждали, але усі речі згоріли, включно із сейфом із заощадженою готівкою.

Відтоді обстріли міста стали постійними та інтенсивними. Наталія іронічно згадує, що маріупольці вивчили “графік обстрілів”.

Все починалося о 4-5 ранку, потім бомбардування тривали кілька годин, а за ними була перерва. Тоді мешканці міста жартували, що така пауза через ранній обід або пізній сніданок. Далі знову починалися бомбардування, за ними йшла ще одна перерва на 3-4 години і знову вечірні прильоти. Вночі було тихіше.

З часом у дах дому потрапив снаряд, тоді почали лягати спати вдягнутими, дуже мерзли ночами. 5 березня в місті зник інтернет та мобільний зв’язок.

«Нам здавалося, що ось-ось почнуться переговори,  і все це закінчиться»

“Я не мала можливості зв’язатися з близькими, з моєю сім’єю. Наша з сестрою мати не була в Маріуполі в цей момент, ми знали, що вона просто божеволіє від хвилювання, але не могли подати знаків про те, що з нами все гаразд. Не знали жодних новин: прийде хтось чужий у двір, ми його розпитуємо, він розповідає, що бачив, що знає.

У цій ізоляції було дуже важко жити, тобто ти не розумієш, хто має рацію, хто ні, що взагалі відбувається. Ми весь час чекали на мирний договір, нам здавалося, що ось-ось почнуться переговори, що буде укладено мирний договір і все це закінчиться. Буквально відраховували кожен день”, – згадує Наталія.

«Я так багато із сусідами ніколи не спілкувалася, як під час війни»

Лівий берег, де перебували Смирнови, залишився відрізаним. З’єднання між Правим і Лівим берегом було порушено – два основні мости були заміновані. Тут люди залишилися без будь-якої допомоги, трупи лежали на вулицях, людей виносили з будинків, іноді одразу копали могили. Наталя пригадує, що хотіла написати на простирадлах “Діти” і повішати біля під’їзду, але сусідка сказала не робити цього, бо тоді в них стрілятимуть ще більше.

Мародерство в магазинах почалося ще 1-2 березня. Після перших прильотів на вулицях ходило багато п’яних чоловіків – алкоголь був доступний, його брали скільки завгодно. Наталя також згадує, що найбільше мучилися люди, які курили. Цигарки було майже неможливо знайти. На верхньому поверсі сусіди побудували піч, де готували їжу. Збирали талий сніг, яким потім можна було змити в унітазі, або помити посуд, який потім протирали горілкою для дезінфекції.

“Проте ми не ходили на роботу і могли приділяти дітям достатньо часу: увечері сідали біля печі, розповідали історії, спілкувалися із сусідами. Я так багато із сусідами ніколи не спілкувалася, як під час війни. Ми співали пісні під уцілілу гітару.”

Евакуаційними автобусами всіх вивезли у пансіонат в росію

З часом у сім’ї прийшло розуміння, що треба виїжджати з міста. Тоді вирушили шукати допомоги, зустріли військових, які повідомили, що є водії, які вивозять цивільних. Таким чином Смирнових вивезли до так званої “днр”. Там ще два дні проходили фільтрацію. Потім евакуаційними автобусами всіх вивезли у пансіонат в росію.

“У нас була кімната, відкрита їдальня, в якій годували тричі на день. Загалом умови були непогані. Я не дякую за це, бо це найменше, що вони могли для нас зробити після того, що ми пережили. Мені дуже сподобалися слова “Якщо дають – бери, але “дякую” не кажи”. У мене не було іншого виходу, я не могла не прийняти цієї допомоги, але дякую за цю допомогу я не скажу”.

Зараз сім’я за кордоном. Наталія зізнається, що коли закінчиться війна, вона кричатиме від радості. Якщо на той момент буде не в Україні, то буде збирати речі для повернення, а якщо в Україні, то просто святкуватиме та ділитиметься своєю радістю з друзями.

Персональні дані респондентки були змінені для збереження конфіденційності.

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!