Відправною точкою у створенні Фонду стало затримання в листопаді 2021 року екската донецької тюрми «Ізоляція» Дениса «Палича» Куликовського — тоді Станіслав Асєєв спільно з Bellingcat самостійно відшукали воєнного злочинця, який спокійно жив у Києві, та фактично змусили українські спецслужби затримати його. З цього моменту у Станіслава постало питання: як «дотягнутися» до тих воєнних злочинців, які не перебувають на підконтрольній Україні території? Пошуки відповіді вилилися в створення Фонду «Ініціатива Справедливості».
Тож, Justice Initiative Fund (JIF) з одного боку — це сайт-меморіал, який з часом має чітко і структуровано показувати всі категорії воєнних злочинів, які російська федерація скоїла в Україні з 2014 року по теперішній час. А з іншого боку — практичний інструмент: на платформі в кожній категорії воєнних злочинів зафіксовані конкретні люди, які відповідальні за це, і Фондом пропонується винагорода за корисну інформацію про них.
ІА «Вчасно»: Розкажіть про механізм роботи Фонду — тобто ви платите кошти за корисну інформацію щодо того чи іншого злочинця, який є у вас у базі?
— Так, ми платимо за інформацію по самому воєнному злочину або по фігурантах цього злочину. І, власне, платимо за одну з трьох речей і на сайті це чітко зазначаємо:
Перше — це передача самого воєнного злочинця державі Україна будь-ким та у будь-який спосіб, нас не цікавить, як це відбудеться. Нас цікавить результат.
Друге — це інформація про сам воєнний злочин, якої ще немає у кримінальному провадженні чи у публічній площині. Тобто, наприклад, відео запуску ракет по Боїнгу чи відео катувань з «Ізоляції». Всі знають про Боїнг, всі знають про «Ізоляцію», але цих складових у складі цього злочину ще не має ані Генеральна прокуратура, ані взагалі інформаційний простір. Ми готові платити за додаткові докази скоєного воєнного злочину.
Третє — інформація, яка призведе безпосередньо до арешту підозрюваного у вчиненні воєнного злочину. Тут може бути величезний спектр: починаючи від актуальних номерів телефонів, щоб наші спецслужби могли поставити їх на прослуховування і дізнатися, де ці люди перебувають; до безпосередньо самої адреси чи локації на лінії фронту, бо якщо ми кажемо про 64-ту бригаду, яка вчиняла злочини в Бучі, то вони так чи інакше розфокусовані по всьому фронту, вони зараз не в росії. Ми оперативно передаємо цю інформацію нашим спецслужбам, вона перевіряється і якщо підтверджується — розраховуємося з інформатором, і наші спецслужби вже відпрацьовують по конкретному фігуранту.
Скріншот сайту JIF
— Чи активно вам йде потік інформації, яку запитуєте?
— Ні. Зараз нам не йде майже ніякої інформації з двох причин: по-перше, ми не виходили на інформаційний ринок російської федерації, а основна інформація очікується саме звідти, від ворогів. Ми очікуємо її від ФСБ, ГРУ, простих росіян, російських військовослужбовців, які просто захочуть заробити на тих, кого вони побачать на сайті, і до кого в них немає особливих сентиментів.
Нема чого приховувати, у тій самій «Ізоляції» адміністрація «мгбшників днр» для ФСБ — взагалі ніхто, а ще заробити на них гроші — це взагалі не питання. Але ми не виходили з такою пропозицією на інформаційний ринок, бо в нас немає достатньо грошей для цього. Наразі на сайті зібрано трошки більше як дев’ять тисяч доларів — це ніщо у порівнянні з фігурами тих людей, які розміщені там. Там є Гіркін (терорист, засуджений до довічного ув’язнення у справі збиття літака рейсу MH17 — ред.), командири бригад рівня полковників та підполковників. Я завжди наводжу приклад: за одного Пригожина (власника ПВК «Вагнер» — ред.) ФБР призначило ціну у 250 тисяч доларів. Тобто ми не зібрали поки що таких коштів, і немає сенсу виходити з пропозицією, яку ми не можемо фактично оплатити.
Нам потрібно зробити величезну та агресивну піар-кампанію. Нас мають помітити на федеральних каналах рф, щоб вони самі про нас писали й знімали сюжети: що ось, мовляв, за голови росіян тепер призначається сума. То ми у цьому всьому зацікавлені, але для цього треба знайти притомні кошти відповідно до тих постатей, які є на сайті.
— Як Ви плануєте залучити ці кошти?
— При всій повазі до людей, які скидали пожертви, я зрозумів, що ми точно не зберемо з приватних донатів якусь адекватну суму — ну хоча б 100 тисяч доларів, щоб з нею виходити на інформаційний ринок. Тому що люди зараз заточені на волонтерстві — коли ви скидаєте 100 гривень і завтра бачите бронежилет чи дрон. І це зрозуміло. А коли ви скидаєте на наш Фонд — то взагалі не можете собі уявити, коли буде результат, і я вам не можу про це відверто сказати, бо дійсно не знаю. Це теж є вагомим фактором, що нам небагато фінансів приходить. Тому моє завдання — знайти десь до десяти заможних людей, для яких ця війна є чимось особистим, і які б покрили фінансові видатки нашої ініціативи. І тоді б ми уже змогли розгорнути масштабну інформаційну кампанію.
— Дуже гальмує процес Генеральна прокуратура в тому сенсі, що дані про всіх фігурантів, які розміщені на нашому сайті, мають офіційне посилання на підозру чи кримінальне провадження. Тобто перші питання, які мені всі посадовці ставили на заходах: «А за якими критеріями Ви складаєте ці списки?», «Чи немає там випадкових людей?», «Чи не зводите Ви особисті рахунки, та чи не буде це другий «Миротворець?» Так прямо і запитують. І в мене завжди є чітка відповідь — під прізвищем кожної людини є посилання, відкриваючи яке ви побачите офіційну підозру чи кримінальну справу від Генеральної прокуратури України чи прокуратури Нідерландів, якщо це кейс МН17, чи Служби безпеки України.
Але знайти у відкритому доступі такі посилання дуже складно, тому що на сайті ГПУ йдуть всі посилання по всіх статтях. А нас цікавить тільки стаття 438 — воєнні злочини. Я зустрічався і з Генеральним прокурором, і з його помічником — головою департаменту з розслідування злочинів, скоєних у воєнний стан — та просив їх надати нам списки цих людей, щоб ми розмістили їх на сайті, але попри те, що в особистих бесідах вони запевняють про підтримку, але формально ми отримали лише кількість кримінальних проваджень, зареєстрованих по 438 статті, та жодного прізвища. Тобто ми не можемо вводити на сайті подальші категорії, наприклад, «Харків» чи «Дніпро», тому що ми не знаємо цих фігурантів. Та навіть якщо знаємо. Скажімо, Bellingcat зробили чудове розслідування про людей, які програмують ракети. Але ж Bellingcat — не правоохоронний орган, і ми не можемо за їхніми матеріалами розмістити інформацію у нас на сайті, бо будуть питання: а якщо це якоюсь мірою все-таки помилка? Нам потрібна офіційна підозра від Генеральної прокуратури і тут, звичайно, дуже гальмується процес. На жаль, нам на зустріч не йдуть.
Щодо розвідки та взагалі Міністерства оборони — ми допомагаємо нашим спецслужбам у процесі встановлення справедливості та притягнення до відповідальності воєнних злочинців. Я особисто зустрічався із Кирилом Будановим (керівник Головного управління розвідки — ред.) і мав спілкування з міністром оборони Олексієм Резніковим — вони обидва сказали, що це прекрасна ідея, робіть її, якщо буде якась інформація — ми завжди готові її прийняти для реалізації.
— Але ж на державному рівні в нас структури, подібної до Вашої, досі немає?
— Немає. Це — абсолютно нова ідея, і більше того — наше законодавство не пристосовано до цього. Бо, наприклад, що заважає займатися цим Головному управлінню розвідки чи СБУ? Та хоча б те, що їх бюджети засекречені. По-перше, в них немає грошей на таку специфічну діяльність. По-друге, якби в них були гроші, вони не мають права відкривати свої бюджети та виходити з прайсами за Гіркіна чи за всіх інших воєнних злочинців. Тобто тут потрібно змінювати законодавство, пристосовувати його специфічно під таку діяльність, розуміти, як ви будете розраховуватися з інформаторами тощо.
Нам, як громадській ініціативі, у цьому сенсі простіше. Ми збираємо кошти і можемо собі це дозволити, бо не є спецслужбами, але ми не займаємося реалізаційною частиною інформації — її маємо передавати до спецслужб. Ідея зараз у тому, щоб поєднати наші зусилля, а в цілому було б ідеально, аби цим займалася держава. На державному рівні розробили спеціальний законопроєкт і під нього підігнали бюджет, заклали кошти, аби займатися такою діяльністю в рамках окремого підрозділу того ж ГУР.
— Як відслідкувати та вишукати воєнних злочинців, враховуючи, що вони можуть переховуватися — затаїтися у рф чи втекти до умовної білорусі? Як було з тим же екскатом «Ізоляції» Куликовським, коли Ви просто випадково дізналися, що він на території України і спокійно собі живе в українській столиці.
— Це питання якраз і знімається виплатами інформаторам. Нас взагалі не цікавить, як це робиться, нас цікавить сам результат. Ось «висить» Гіркін, ось — за нього винагорода: його місцеперебування чи номер телефону ми не маємо шукати. Нам мають пропонувати це за ті кошти, які уже викладені на сайті, щоб ми дійсно не робили подвійну роботу, бо це величезний масив інформації — не 60, а 600, а то й 6000 людей і, можливо, навіть більше. Тому ідея саме в тому, щоб нічого не шукати; ось прізвище, ось гроші — а шукають хай люди, які готові на цьому заробити.
Тут справа не стільки і тому, як шукати, а як перевіряти. Більш складне питання, але воно теж вирішується. З тим же Куликовським — ми дізналися, що він знаходиться в Києві, але не знали його адресу, і цю адресу нам були готові продати. Просто так склалося, що Служба безпеки про це дізналася, притиснула нашого інформатора і він сказав: «Я нікого не буду здавати, передаю Куликовського до СБУ, інакше сяду поруч із ним». Взагалі все це робиться за кошти.
— А як бути з українським правосуддям? Чи достатньо воно гнучке, аби були справедливі вироки та покарання воєнних злочинців?
— Насправді у нас є стаття 438, за якою ми і розміщуємо на сайті цих людей. Вона передбачає досить великі терміни позбавлення волі. Тут нічого не заважає навіть тому ж «Паличу» дати 15 років позбавлення волі. Тут питання в іншому — якщо ми кажемо про міжнародні механізми, міжнародні трибунали, та насправді навіть національні суди — як легалізувати трансфер цих людей на ці суди? Наприклад, завтра ми дізнаємося локацію окремо взятого воєнного злочинця на території ростова. Цю інформацію обробляють наші спецслужби, вона підтверджується, вони розробляють спеціальну операцію і якимось чином, як Цемаха (командир роти «ппо днр», брав участь у бойових діях у районі, звідки було збито Боїнг рейсу MH17 — ред.), вивозять його до Києва. Знаєте, в Україні ще можна сказати, що його взяли десь на лінії розмежування — це територія України, і це буде виглядати легально. Але якщо сказати, що його вивезли з росії, або якщо Гіркіна привезли з москви до Гааги — це буде нелегально, нам скажуть, що це викрадення людини. Ось у чому проблема, і що потрібно змінювати.
Потрібно, по-перше, зробити окремий статус для категорії «воєнний злочинець» на міжнародному рівні, у міжнародній юрисдикції, який би дорівнював статусу терориста у США, а можливо навіть ширше.
По-друге, зробити стейтмент серед демократії ООН, який легалізує трансфер цих людей на міжнародні чи національні суди з будь-якої точки нашої планети. Щоб на нас потім не показували пальцем і не казали, що ми викрадаємо людей. Так, якщо діє процедура екстрадиції — будь ласка, ми готові отримати цих людей за нею, але ж ми розуміємо, що росія їх не видаватиме. Чи навіть білорусь, чи Узбекистан, чи де б вони не переховувалися — у будь-якій колишній республіці срср, бо далі, я думаю, вони не заїдуть. Тому ми повинні мати юридичні підстави, щоб підозрюваних у вчиненні воєнних злочинів поза їх волею просто вивозити на ці суди. От у цьому величезна юридична колізія, бо цю роботу ніхто навіть ще не починав.
Третій пункт — це має бути фонд, як наш Justice Initiative Fund, тільки міжнародного рівня. Нам потрібна структура виконавча, яка займається розслідуваннями та притягненням до відповідальності виключно категорії «воєнних злочинців». Тоді б злочини в України були б лише однією з категорій поруч з Іраком, Іраном, Сирією, Суданом, Балканами. Бо величезна кількість воєнних злочинів відбувалося у світі, і часто це роблять одні й ті самі люди, наприклад, як ПВК «Вагнер» — вони робили це і в Африці, і в Сирії, і тепер роблять в Україні. Але нам потрібні абсолютні інші механізми світової архітектури правової під ці задачі. Їх зараз узагалі не існує, від слова зовсім.
Трибунал у цьому випадку — четверта ланка. Спочатку ми побудували основу і тільки потім можна будувати якийсь трибунал. Тому що якщо ви побудували трибунал, який не має реальної відповіді на питання: «А як привезти на нього того ж Гіркіна?» — ось будь ласка вам результат. У Гаазі працює суд, він виніс довічний вирок Гіркіну. Він днями давав лекцію у Петербурзі. Ну і? Нащо нам ще одна Гаага, яка штампує вироки, що не мають практичної реалізації?
— Ви активно зустрічаєтеся з європейськими та американськими посадовцями, активістами і іншими особами. Яка їхня реакція на Фонд? Що розуміють, що не розуміють?
— Реагують вкрай холодно і обережно. Я зустрічався з посадовцями і в Конгресі, і в Державному департаменті, і з європейськими політиками. Вони всі нажахані, тому що якраз розуміють, про що йдеться. Дуже рідко вони це питання ставлять, але воно дуже часто читається у їхній риториці: «А от що буде, якщо когось вб’ють з цих людей, ви теж заплатите?» І чи не створили ми сайт замовних вбивств, і чому цим не займається держава, і чому з цим приїхав якийсь Асєєв з людьми, які мають якусь репутацію безперечно, але тим не менш. І тут доводиться пояснювати, що ми самі не будемо ні за ким бігати, що ми збираємося співпрацювати зі сцецслужбами, передавати інформацію, і ми є інформаційним буфером між інформатором і спецслужбами.
А щодо того, якщо когось вб’ють — то я завжди відповідаю: слухайте, ми купуємо інформацію. Інформація про смерть — це теж інформація. І якщо мені завтра скажуть, що Гіркіна немає на цьому світі — збила машина, вбили, отруїли, сам помер — але цього ще ніхто не знає, навіть як журналіст, я маю право купити цю інформацію. І так, я за це заплачу. Але це не означає, що я закликаю їх вбивати. Ба більше — на нашому сайті чітко написано, що наш пріоритет — живий-здоровий воєнний злочинець перед судом. Це — найвища форма правосуддя для нас. Вони і учасники безпосередні воєнних злочинів, і свідки злочинів самої росії. Якщо їх усіх повбивають, то, вибачте, в цьому більше програє сама Україна, ніж ці люди.
Тому на Заході, на жаль, як завжди, усе дуже обережно, усе дуже стримано, і вони всі посилаються на державу, що цим має займатися вона. Але все, що я можу — створити організацію та показати приклад. Можливо, держава у подальшому підтримає це на своєму рівні.
Презентація Justice Initiative Fund у Празі / фото: Ладіслав Адамек
— По часовому проміжку, на Ваше переконання, скільки знадобиться часу, аби притягнути російських злочинців до відповідальності? Напевно, що декілька десятиліть мінімум? Враховуючи, що війна триває і злочини, відповідно, теж.
— Це робота навіть не на моє життя, розумієте? Фонд в ідеалі мав би пережити і мене. Він створювався, в том числі, як аналог фонду Симона Візенталя (всесвітньо-відомий «мисливець» на нацистських військових злочинців; агент і співробітник Моссаду — ред.), але фонд Візенталя все-таки більше декларативно-культурний, бо вони зберігають пам’ять про злочини нацистів над євреями. Вони ніколи не заявляли про себе, як про хедхантерів — людей, які виловлювали злочинців. Але всі розуміють, що так чи інакше вони були з цим пов’язані. Тому безумовно — це десятиліття. І мова абсолютно не йде про те, що ми їх всіх притягнемо до відповідальності. Тут, знаєте, якщо буде один позитивний випадок, окрім «Палича», за нашою методологією, то вже можна буде сказати, що ми не даремно все це зробили.
Треба мати розуміння, що більша частина воєнних злочинів, які скоїла росія, залишаться безкарними. Я вже не кажу про ці трибунали, про які зараз мова. Це взагалі ні про що. Ви можете подивитися на статистику по воєнним злочинам за останні 30 років — у Чечні, на Балканах, на Близькому Сході — одиниці покарані, і це не виконавці. Тільки по Чечні зафіксовано понад мільйон епізодів воєнних злочинів, тобто от вам реальні механізми, а точніше їхня відсутність на сьогодні.
І навіть якщо б наш механізм запрацював, як треба, і ми мали необмежені фінансові ресурси, це дійсно десятиліття для того, щоб ми мали якісь результати.
український журналіст, письменник, колишній в'язень донецького концтабору «Ізоляція». У 2022 році запустив Фонд «Ініціатива Справедливості» (Justice Initiative Fund) по збору інформації про воєнні злочини російської федерації.