Окупована Донеччина — місце, де приїжджі окупанти намагаються звести зі світу останніх місцевих — навіть якщо ті ставляться до них прихильно й відверто не очікують «зірок із неба» (хоча й мріють про них). Однак цього рашистам недостатньо — тож вони трощать життя тих, хто вижив, і далі, навіть не докладаючи для цього зусиль.
Фото: російський пропагандистський сайт "Відомості"
Днями Маріуполь відзначав сумну річницю — минув рік, як місто, після облоги, обстрілів, катувань місцевих і вбивств цивільних, захопили рашисти. З перших днів окупації обіцянок було багато — і повернути в притомний стан вулиці, і відбудувати сотні багатоповерхівок, розгачених їхніми снарядами та авіанальотами, і навіть провести в місто світло та воду — те, без чого цивілізована людина навряд виживе. Однак окупаційна реальність виявилася… інакшою. Тому цивілізації довелося спускатися від українського рівня життя — до рівня забитого села десь на околицях рф.
Однією з найгарячіших питань на окупованих територіях є і самі приїжджі - чоловіки-мусульмани, які, за словами маріупольців, дивляться на всіх дівчат як на товар. Щобільше — дозволяють собі знайомитися та пропонувати непристойності дівчатам, які ще навіть не досягли 14-річного віку.
«Поліція на це ніяк не реагує - навіть якщо приходиш до них і кажеш, що до тебе приставали ці «наїхавші». Усім все одно. А мене чоловік не може з дитиною залишити одну на дитячому майданчику, бо вже знає, що «ті» прийдуть і будуть «ахкать» на всю вулицю зі своїм «красавиця».
Дістали вже, хочеться одразу в душ тільки від їхніх: «ах, какой дєвушка». На них управи немає і сенсу огризатися з ними теж немає, вони ж як шакали — зграйкою ходять. Скоріше б будівництво закінчилося і повалили б звідси", — обурюється Катерина, мешканка Маріуполя.
Однак від зазіхань представників іншої національності страждають не лише молоді жінки та дівчата, а й… пенсіонерки. До тих залицяються безпосередньо на роботі - і на вік навіть не зважають.
«Мені шостий десяток, вага — 130 кг. Так ось, оці - важко їх називати чоловіками — криють у нас дах, і як тільки дізналися що живу одна — почалося: „Пустіть помолитися, в туалет, водички попити“. А потім і в гості стали напрошуватися. Дійшло до того, що довелося скаржитися їхньому керівництву, тільки це подіяло. Тож їм взагалі пофіг, піонерка ти чи пенсіонерка, як тварини!» — обурюється пенсіонерка Наталія у місцевому чаті.
Щодо зазіхань на школярок — для жителів нещодавно окупованих територій це не новина. Ті самі «понаїхавші» працівники з території росії справді дозволяють собі непристойні речі - зокрема, і приставання, і розпускання рук, і навіть… переслідування. А в громадському транспорті малолітніх дівчат торкаються, не питаючи дозволу, і мацають зі словами: «ой, яка гарненька, а в нас таких немає - всі чорні».
«Я сама була і свідком докучань до школярки, і об'єктом домагань! Я довго спостерігала, як „гість“ нашого міста — страшний, неохайний, неголений і набагато старший за дівчинку — все намагався склеїти її на зупинці, а потім заліз за нею в автобус. Я не витримала, зайшла в перекладач і показала текст „чучундрі“. Прочитав і виліз через зупинку. Виходить, ми пережили пекло, наших чоловіків вбивали, а тепер останніх місцевих — дівчат, ще малих — ці понаїхавші росіяни намагаються… Що? Зґвалтувати, вбити? Це бридко. Чому я маю доводити після пережитого усім цим, що я не повія, бо ходжу в спідниці?» — обурюється Альона Омельченко, мешканка Маріуполя.
Для росіян, яких з території усієї рф навезли для відбудови власноруч потрощених будинків, громадських вбиралень не існує. Точніше їх облаштовують собі самостійно — просто під вікнами будинків, поруч із якими працюють. Якщо ж вчасно не спричинити ґвалт — то туалет облаштують відразу в під'їзді. І, звісно, про жодне прибирання за собою не йде мови.
«Робочі, які с**уть і с**ть під вікнами, ви нормальні? Навалені купи та запах сечі, якщо вже у вас розлад шлунка, можна збігати за сміттєві баки! Бажаю вам таких самих ароматів у себе в ліжку», — обурюються місцеві в маріупольських і сєвєродонецьких чатах, де питання завезених різноробочих із рф особливо гостре з початку окупації.
Однак ще більшою проблемою (хоч і не такою смердючою) для людей в окупації стало те саме візуальне покращення та «відбудова» зруйнованого Маріуполя. Центр міста, який завжди показують у новинах, не має нічого спільного з усією іншою територією, тому що там люди живуть без транспорту й можливостей купити свіжі продукти.
«Лівий берег як був периферійною частиною, якої не існувало ніколи, то так і лишається. Зайшли в місто всі ці будівельники, робочі. і що? Так, будують щось там — але тільки в центрі міста! На Лівому нічого не робиться, у нас з асфальту стирчать міни, снаряди — їх ніхто не прибирає, вже рік як. А ми заяви писали, казали, просили», — розповідає журналістам мешканка Маріуполя Галина, яка з самого початку повномасштабного вторгнення, за її словами, «виживала» на лівому березі міста.
Галина додає: по цих самих дорогах доводиться їздити ближче до центру міста по продукти, тому що все, що завозять — або гниле, або продається тільки для «еліти» — в центральному районі міста, де й живе вся окупантська влада з поплічниками.
Фото з відкритих джерел
«М'ясо купляєш, кажуть, що свіже — а через пів години вдома відкриваєш і чуєш трупний сморід. Ковбаса вся слизька — її просто миють, перечіплюють цінник поверх старого й продають. Навіть продукти купляєш, овочі - з них гниль капає, вони смердять. А в центрі там все добре в них — вода є, світло, продукти нормальні. Звідти все гниляччя нам привозять: «жеріть, раз не подохли тоді - то ми вас дотруїмо», — каже про свої будні Галина.
Маріупольці обурюються: все, що зараз робить нова «влада» — покликане для того, аби вижити з міста останніх місцевих. Їх радо замінюють на приїжджих, яких росія рада позбутися, тому щодня в місті все більшає кількість немісцевих. І ті зовсім далекі від поняття, що таке цивілізація. Тому Галина, яка погодилася поспілкуватися з журналістами, підсумовує: тепер для українців у Маріуполі влаштували нове коло пекла, яке не витримує багато хто.
«Тут багато тих, хто проти війни, або хто підтримує Україну. Різні люди є, тут не чекали росіян. Не чекали чур@к ніколи! Але зараз немає вибору — ідеш вулицею й бачиш, що їх уже більше, ніж наших людей. Тому поки повернеться Україна — тут поховають ще половину з тих, хто вижив під бомбардуваннями. Бо з такими порядками себе людиною вже не відчуваєш», — визнає жінка.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!