Новий рік з маніяками та на унітазі. Чим живе Маріуполь у перші дні 2023 року

У Маріуполі окупантським «солодким сюрпризом» потруїлися діти, дорослі «наздогнали» гуманітаркою

Новий рік на окупованих росіянами територіях пройшов не весело. Якнайменше тому, що ніч з 31 грудня на 1 січня, попри обіцянки рашистів, довелося зустрічати без опалення та світла, подекуди — й води. Проте навіть новорічні дарунки від росіян, які мали б покращити ніч і ранок, зіпсували їх… діареєю.

Журналістам «Вчасно» жителька Маріуполя Анна (ім'я жінки змінено в цілях безпеки) зізнається: вона вже кілька разів намагалася виїхати з міста, проте жодного разу це не вдавалося. На початку вона двічі не пройшла фільтрацію, а вже з літа була вимушена відмовитись від ідеї — тому що захворіла її матір, і можливості її вивезти немає. Проте найбільше жінка зараз очікує повернення в Україну, хоч і вимушена отримувати гуманітарку через проблеми з грошима та роботою. Остання така «зігнала» в одну вбиральню і її, і її сина.

«Приїжджали волонтери з Ростова, привозили гуманітарку. Мали її видавати лише дітям-першачкам, але ми проходили повз — і сину теж дістався пакунок. Не знаю, що було меншим від тих цукерок, з їхніми слабкими організмами. Але у мого сина ще з перших цукерок почалася діарея. Нудило, болів живіт. Це все — у ніч з 31 на 1, таке в нас було „свято“. А я на стіл зробила бутерброди з маслом, яке давали в гуманітарці, і посмажила млинці з молока — така була „святкова“ гуманітарка. І з нами те саме — мама лежача, їй погано, нудить, я теж себе почувала так погано, що була готова викликати швидку, якби вона взагалі була. Страшно після такого отримувати щось, бо вже не вперше ми труїмось продуктами з гуманітарок. Восени знаходили личинки у крупах, в хлібі знайшли тарганів. Коли приїжджали теж російські волонтери — то давали цвілий хліб. Майже кожен раз таке», — каже Анна.

Жінка просить додати: багато містян зараз зневірилися в росіянах — навіть ті, хто спочатку їх підтримував. Проте вимушені отримувати нерегулярні «подачки», тому що роботи немає, виплат — також, і навіть обіцяні компенсації за зруйновані квартири та будинки вже здаються міфічними, тому що крім оформлених банківських карт, росіяни нічого не видають.

Заявка на компенсацію, яка не діє

Маніяки в парках: кажуть щось чеченською й не дають пройти

Крім фінансово-шлункових проблем, у Маріуполі розвелися маніяки. Принаймні так місцеві дівчата й жінки називають осіб чоловічої статі, які вечорами ходять парками й говорять щось чеченською, не пропускаючи нікого повз.

«Я серйозно прошу дівчат і жінок носити з собою або балончик, або розкладний ніж хоч для своєї безпеки, бо це страшно. В районі площі Меотиди та Другої ділянки розвелися якісь маніяки. Розмовляють чеченською, пристають до жінок і дівчат, навіть не звертають увагу на їхній вік — чи перед ними дитина, чи доросла жінка.

Зі мною сталося дві такі ситуації. Йшла з зупинки додому. Назустріч двоє чоловіків, чурки довбані. Один починає загороджувати дорогу собою. Я на це сказала щось типу: «О, господи». Не встигла пройти 50 метрів за поворот, як обидва мене наздоганяють, один починає хапати за руки, намагається притиснути до себе і мовчки посміхається на мої виривання. Питаю, в чому проблема — каже: «Ні в чому» і далі лізе до мене. Хапає за пальто, не відпускає, а другий підходить у цей момент ззаду й каже: «Він просто хоче один раз, давай». Назустріч тоді виїхала машина з Азовстальської, і я відразу сказала, що мене зустрічає мій чоловік, і якщо не відпустять — будемо „спілкуватися“ вже з ним. Не знаю, чи це спрацювало, але мене відпустили, тільки намагався один наостанок схопити за руку. Я відразу ж побігла у двір», — пригадує Вікторія, яка нині живе в Маріуполі.

Жінка додає: вона працює в магазині на «Східному» й уже вивчила новий «контингент» — щодня до неї приходить від десяти чоловіків за горілкою, усі спілкуються «ламаною» російською. Про рівень культури жінка відзивається коротко — «з'їхалося б*дло з усього Союзу». Більшість із них — псевдобудівельники, які приїхали в Маріуполь нібито ремонтувати потрощені будинки й будувати нові. Проте як показала практика — їх частіше звільняють, ніж вони встигають бодай щось зробити по роботі.

Біда над головою: як маріупольцям з посмішкою крізь зуби кажуть, що вони житимуть як кроти

Крім «зовнішніх» проблем, у Маріуполі гостро стоїть питання з електропостачанням. Про постачання води та тепла мова вже не йде — окупанти зрозуміло продемонстрували, що цим питанням не займатимуться, і якщо хтось хоче — може сам «закупити» послуги завезених псевдомайстрів і намагатися полагодити труби. Хоч раніше це було заборонено, після того, як місцеві робітнички «відхрестилися» від цих робіт, окупаційна влада теж забула про ці проблеми. Тому для Маріуполя життя потемки — не незручність, а вже звична ситуація.

Журналістам «Вчасно» Олена та Геннадій, мешканці будинку на вулиці Пашковського, скаржаться: при Україні було легше домовитися хоч про щось, а з рашистами доводиться вимолювати навіть візит електриків до себе. Не допомагають ні сльози, ні істерики в «приймальнях», ні навіть візити з маленькими дітьми, про яких надважко піклуватися без світла.

«В нашому будинку ще 29 грудня вимкнули світло. Це в той день, коли обіцяли, що спеціально до Нового року полагодили всі лінії, й ніяких відключень світла не буде — воно мало з’явитися навіть у тих будинках, де його раніше не було. А навіть зараз, вже у січні, воно відсутнє! Ми домоглися того, щоб до нас прийшли електрики й полагодили несправність, якщо вона є. А вони прийшли, обдивилися стовп, посміялися нам в обличчя й сказали, що у них нібито немає „вишки“ й ключів від електрощитової. Тобто навіть оглянути вони її не можуть, не кажучи вже про ремонт. Запропонували почекати кілька тижнів, може, щось зміниться», — обурюється пара.

«З дітьми посилають у чергу в неіснуючий ще гуртожиток. А даху над головою вже немає»

Житлові проблеми особливо «кусають» не лише дорослих, а й родини з дітьми. Окупаційна влада відверто махнула рукою на проблеми багатодітної матері Світлани, ігноруючи прохання заселити її з дітьми хоч кудись — тому що будинок, в якому вона жила, вщент розтрощений. Однак попри те. що в жінки на руках лишилися четверо дітей, місця для неї у діючих гуртожитках не знайшлося. Натомість Світлана отримала пораду від адміністрації — «намагатися знайти щось самій».

«Я багатодітна мама — у мене четверо дітей, п’ятою я вагітна. Наш будинок на Донській, 47 згорів під час бойових дій. Фактично ми жили у чужих людей в 10 будинку на Горлівській, але через несправність проводки горище загорілося, будинок згорів разом з нашими речами. Куди ми тільки не зверталися — ніхто не може й не хоче допомогти, тому ми лишилися на вулиці. Я вже зверталася у всілякі інстанції — „дійшла“ навіть до адміністрацій Іващенка та Пушиліна. В адміністрації Іващенка, як і в УТСЗН, запропонували стати на чергу до гуртожитку на вулиці Менделєєва. Але воно ще навіть не відкрилося, і коли відкриється — невідомо. На компенсацію житла ми подали ще того року восени, але комісія досі не приїжджала жодного разу», — жаліється Світлана, хоч і не надто радісно визнає байдужість росіян до її проблеми, яка з’явилася через їхнє вторгнення.

Зруйнований будинок багатодітної родини

Проте «ощасливити» родину новим житлом росіяни навряд зможуть швидко й тим паче позитивно — тому що вже зараз вони кажуть місцевим, що ті цілком комфортно можуть жити у своїх потрощених квартирах, які не знесли через аварійність. Пропонують заклеїти плівками вікна й двері — й жити «на рідних» квадратах.

«Це мій будинок на вулиці Перемоги, 99. От є будинки, які спочатку тимчасово ремонтують, щоб отім знести, а є такі, де роблять ремонт, щоб можна було жити в кімнатах. А нам сказали. що ми можемо пожити й тут — поки не знесуть цей будинок. Куди далі ми підемо — не кажуть, мабуть, немає куди.

Другого під'їзду в домі вже немає — він «зник» під час обстрілів. А там вісім квартир — як одна, без стін, без нічого. Навіть несучих стін подекуди немає. І нам тут кажуть жити. І нікого не хвилює, що в якийсь день цей будинок «схлюпнеться» й стане для нас склепом», — бідкається мешканець Маріуполя.

Додамо, що на сьогодні в Маріуполі зводяться будинки — проте ключі від квартир отримують лише обрані: або головні пропагандисти (працівники з адміністрацій або освітніх закладів), або росіяни, завезені у Маріуполь для роботи. Натомість і будівельники (навіть «привізні»), й місцеві вимушені виживати у руїнах, а подекуди навіть під цілодобовим наглядом «правоохоронців», оскільки рашисти дуже переживають, що в людей відкриються очі на те, що відбувається, і вони вирішать з цим щось робити.

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!