“Оперували під обстрілами, жили в лікарні – додому не “пускали” снаряди”: історія багатостраждальної лікарні, яку вдалося врятувати з Сєвєродонецька

23 лютого Вадим Водяник повернувся з відпочинку в Буковелі. Хоча за планом мав приїжджати 24 лютого, щось змінилося – він з родиною приїхав 23, а вже 24 лютого у нього був запланований операційний день. Про те. як відбувався порятунок з фронтового міста, лікар розповів журналістам “24 каналу”.

“Пацієнти приїжджали навіть без очей”

“Ми прокинулися, як і вся країна, від жахливих новин і вибухів. Зранку вибухи вже були у Сєвєродонецьку. Але що я зробив? Зібрався, поїхав на роботу, приїхало ще приблизно 15 людей. Пацієнти приїхали на операцію, а вони з різних кутків нашої області, треба було працювати.

Тому ми зібралися, провели п’ятихвилинку і почали готуватися до операції. І якраз у цей момент прогримів потужний вибух, аж затремтіли вікна у відділенні. Пацієнти питають: “Вадиме Валерійовичу, буде сьогодні операція?”. Я кажу: “Буде, буде”. Ми просто відсадили їх від вікна, дівчата швиденько підготували операційну. І ми оперували”, – розповідає офтальмолог.

Після кожного обстрілу до клініки доставляли нових людей, яким потрібна була допомога. У них були рвані рани, приїжджали навіть люди без очей. У таких випадках хірургам не залишалося нічого іншого, як видаляти око. У такому режимі у клініці люди жили тривалий час. Місяць лікарі сиділи в підвалі, коли були обстріли. Ба більше – під обстрілами їм доводилося й оперувати.

Розтрощене життя та справа: окупанти зруйнували все, що створював лікар

Родина Вадима Водяника з кожним обстрілом панікувала все більше. Вдома дружина й донька почали просити його поїхати куди-небудь, оскільки вдома ставало надто страшно.

“Думав, зараз сядемо в машину, відвезу дівчат до друзів у Дніпро, побудемо там трохи. Я б повернувся, а вони посиділи. Так було й у 2014 році. Я їх відвіз, а сам був у місті. І туди-сюди каталися. Думав, що якось воно приблизно так і буде. Але вже сталося як сталося, на жаль. І повертатись було… нікуди. У будинок потрапив ворожий снаряд, будинок розбило.

За тиждень-два ситуація не змінилася на краще. Тому довелося шукати роботу. Спершу я знайшов роботу у Коломиї, бо ми були там поблизу, у селі Слобода. Таке гарне село, на околиці. Ми там жили. Потім запропонували в Івано-Франківській міській лікарні на Мазепи роботу і я погодився. Треба було терміново практикуватися, оперувати, бо для хірурга 2 місяці застою – це багато”, – пригадує офтальмолог.

Однак від окупантів постраждало не лише житло родини, а й справа усього життя Вадима, яку він розвивав та втілював у Сєвєродонецьку. Щонайменше – через те, що з приміщення клініки не вдалося забрати обладнання. Більшість інструментів і техніки лишилася “очікувати” росіян.

“Обладнання не вдалося вивезти. Спочатку ми думали, що це все триватиме недовго. А потім забрали кілька апаратів і все. Там залишилися лазери й крихке діагностичне обладнання. Для того, щоб його вивозити, треба було спершу розібрати. Для цього потрібні спеціальні ключі, інженери… Потім це все розібране скласти обережно і лише потім вивозити. А так, щоб накидати в одну коробку й привезти металобрухт… Мені було шкода. А потім мені розповіли, що росіяни обікрали клініку. Приїхала якась машина, рашисти увірвалися у клініку і вивезли все у бік Луганська. Тому нам довелося починати все з нуля, купувати обладнання”, – каже Вадим Водяник.

У червні 2022 року російські війська захопили місто Сєвєродонецьк, скоріше – те, що від нього залишилося. За 4 місяців боїв Сєвєродонецьк був вщент зруйнований окупантами й фактично стертий з лиця Землі.

Ми будемо розвиватися і вдома, й тут

“Гіппократ”, клініку Вадима Водяника. відновили в Івано-Франківську. Там уже є постійні пацієнти, а в медзакладі працюють переселенці – Вадим, його дружина і ще один лікар-офтальмолог. Вона закінчила інтернатуру й приїхала у Франківськ також із Сєвєродонецька, Також є медсестра з Лисичанська.

“Щодо пацієнтів, то мені здається, що тут вони (у порівнянні  з пацієнтами з Донбасу) більш слухняні. Тобто коли ти кажеш щось пацієнтам з Донбасу, то вони одразу випитують: "А чому, а як?". А тут кажеш, і вони у відповідь: "Лікарю, як скажете". Мені трошки легше, бо тут люди більше довіряють лікарям”, – каже лікар.

Забувати про рідний дім офтальмолог не планує. Каже, що розвиватиметься й на західній Україні, й на сході, аби мати два філіали.

“Ми плануємо працювати. Більше і краще. Розвиватися у Франківську. І вдома ж клініку не кинеш. Поки плануємо жити тут, але потрохи відновлювати все у Сєвєродонецьку. Я б хотів, щоб клініка мала філіали й тут, і там. І тут оперувати, і там оперувати. Франківськ не хочеться залишати. Гарне тут місто, люди гарні. Якось та прижилося”, – зауважує Вадим Водяник.