Сапер Владислав Єщенко на початку повномасштабного вторгнення рф добровольцем прийшов до військкомату в Слов’янську, а вже 5 березня 2022 року підписав присягу. Близько п’яти місяців військовий розміновував території в районі Бахмута, в напрямку Попасної, Соледара та тимчасово окупованого Донецька, однак 9 серпня все кардинально змінилося. Тоді він отримав важке поранення, після чого йому видалили обидва ока.
Український сапер Владислав Єщенко відновлюється після важкого поранення під Бахмутом
Яким стало життя Владислава з того фатального дня, про що він мріє та де і як знаходить сили для благодійної допомоги, він розповів в інтерв'ю на РБК-Україна.
До початку повномасштабної війни Владислав вже володів навичками сапера, адже деякий час працював у сфері гуманітарного розмінування. Обрав цю професію чоловік не випадково, адже впевнений, що кожна знята загроза вибуху — чиєсь врятоване життя. А рятувати життя, на його думку, — набагато краще, ніж їх віднімати.
Тож в лютому 2022 року добровольцем долучився до захисту України. Він служив у 104 батальйоні Тероборони та виконував різні завдання на Донбасі. Те саме важке поранення, внаслідок якого чоловік втратив очі та частково слух, отримав 9 серпня у Богданівці неподалік Бахмута.
Владислав Єщенко дав нове мотивуюче інтерв'ю (фото: РБК-Україна)
Пригадує, що на тій локації все було всіяне протипіхотними мінами «Лепесток» — розміновував територію у складі групи з трьох військових. Коли в акумуляційному отворі вже було 84 боєприпаси, запрацювала самоліквідація одного з них — внаслідок цього відбувся підрив й інших.
У той момент Владислав знаходився поруч з епіцентром вибуху:
«Одразу була темнота, сильний дзвін у вухах, відчуття дуже важкої контузії, — розповідає сапер. — Але я був у свідомості, мозок працював дуже тверезо… Я попросив про допомогу, і є дві людини, яким я, мабуть, зобов’язаний життям — за те, як вони спрацювали та відправили мене до шпиталю. Це мій командир взводу та побратим… Я відчув, як мене підняли, своїми ногами відійшов від місця підриву. З мене почали зрізати броню, поливати водою. Я відчув дуже сильний холод та слабкість, втратив свідомість. Прийшов у себе вже через десять днів коми у шпиталі в Києві».
У військового було пошматоване обличчя, уражені легені та слизиста, роздроблені кістки, а з його тіла дістали більше 30 осколків. Чоловік не відчуває запахів, у голові встановлена титанова пластина, а очі — видалені. Їх замінюють протези, а чує військовий лише завдяки слуховим апаратам в обох вухах.
Незважаючи на жахаючі поранення, на щастя, лікарям вдалося врятувати життя Владислава та допомогти йому хоч якось відновитися. На всьому цьому шляху та зараз поруч з ним була його наречена Валерія, яка стала головною підтримкою та опорою. Найстрашнішою захиснику здавалася перспектива стати тягарем для близьких: все життя він допомагав іншим людям.
Тож трохи оговтавшись та відновившись, чоловік вирішив створити благодійну організацію, яка б допомагала іншим захисникам та мирним мешканцям. Так разом з Артемом Пахомовим 24 січня 2023 року він став співзасновником БО «Побачимо Перемогу». Організація бере під опіку незрячих — як військових, так і цивільних.
«Ми беремо під свою опіку незрячих, допомагаємо чим можемо, незалежно від того чи це військові чи цивільні» — каже Владислав.
«Коли мені запропонували поїхати на півроку до Іспанії - я вже створив благодійну організацію. Я відмовився (від поїздки, — ред.), аби не бути півроку в експерименті і не витрачати час, не знаючи, чи я приїду з цифровим зором, чи ні, і чи там зможуть покращити ці технології. Я подумав, що краще відправити туди людину, яка також до цього готова та прагне цього. А я за ці півроку буду вести роботу благодійної організації, аби за цей час зрештою можна було створити всі необхідні умови в Україні, аби вже готова технологія з`явилась і тут.
Та згодом інформація трішки змінилась про цю технологію. Ми не відправили туди жодного бійця. Тому що, підписавши меморандум з інститутом в Іспанії, ми дізнались про неї набагато більше. Кінцевим вердиктом на сьогодні стало те, що ті люди, які вже брали участь в цьому експерименті, а їх троє, на жаль, жоден з них не зміг поки нічого побачити.
З наукової точки зору у цій технології прогрес колосальний, але зору немає. Немає сенсу зараз туди когось відправляти, ми краще зачекаємо, коли все буде якісно зроблено, кінцевий продукт буде перевіреним і ми ніким не будемо ризикувати. Я хочу зробити все, що від мене залежить, аби в Україні з’явились усі необхідні умови для того, аби коли ця технологія була готова, тут у нас її встановлювали і тут люди проходили повноцінну реабілітацію".
Владислав Єщенко підкреслює, що захисники пішли обороняти Батьківщину «з чистою совістю та добрими намірами», тож зараз усі спостерігатимуть, як вони долатимуть все, що випало на долю військових.
«Все дуже просто, ми ж справжні Українці, це у нас в середині, просто комусь потрібно це в собі знайти» — каже чоловік.
В подібних ситуаціях головне — те, що людина вижила.
«Якщо вижив — життя не закінчилось. Я хочу стати для цього великим прикладом. Навіть, коли у мене був зір, я насправді не бачив стільки перспектив, спрямованих на добро, скільки побачив, коли став незрячим», — ділиться чоловік.
Захисник зізнається, що найбільше хоче побачити перемогу України — на власні очі.
Він впевнений, що рано чи пізно це станеться, а ще — що зможе допомогти й іншим побачити її на власні очі.
«Це дві речі.
Рано чи пізно, але сто відсотків це буде. Я побачу нашу перемогу на власні очі. І зроблю так, що кожен, кому це необхідно, зможе на власні очі побачити її теж. Принаймні я для цього зроблю все, що в моїх силах.
І друге — я дуже хочу побачити всю свою сім'ю, сісти за великий стіл з коханою, з рідними, з близькими друзями і подякувати їм. Адже якби не вони, я не був би таким сильними, яким я є зараз і в мене не було сенсу цього життя та бажання зробити світ трішки кращим".
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!