Почати з нуля: як переселенка-підприємиця з Луганщини відроджує виробництво одягу в Дніпрі

Ганна Ольшанська запустила свій бізнес ще коли була студенткою. Вона власноруч почала шити спідню білизну, продавала її через соцмережі. З часом усе це переросло у великий бренд одягу, який набув великого успіху та довіри серед клієнтів. Спідню білизну замінили сукні, тренчі та костюми, а домашню “майстерню” – цех із працівниками. Однак війна нещадно увірвалася в плани дівчини та зруйнувала усі мрії, Ані довелося закривати виробництво, тікати в інше місто та починати усе з нуля.

Все почалося приблизно 5 років тому. Ганна родом із Кремінної, але тоді навчалася  у Києві. На першому курсі влітку вона зрозуміла, що хоче підробляти, але бути  найманим працівником не хотілось. 

“Я взяла в кредит швейну машинку, попри те, що у мене зовсім не було досвіду пошиву. За уроками в ютубі я почала вчитись шити. Тоді я починала із нижньої білизни. Це була ручна робота, перші клієнти пішли вже того літа. Здається, це був 2018”, – пригадує дівчина.

В процесі все почало розвиватися, з'явився бренд спідньої білизни “All you need is bra”. Це був онлайн-магазин, речі дівчина продавала через сторінку в інстаграмі. Попри те, протягом трьох років бізнес залишався на аматорському рівні. 

Аби вдосконалити навички, Ганна вирішила піти у школу шиття в Києві. Та коли закінчила її, зрозуміла, що шити їй не хочеться зовсім. Після закінчення університету, перед 5 курсом, вона вирішила, що або робить щось вагоме, що буде їй подобатись, або йде далі вчитися на магістратуру.

Батьки дівчини наполягали, аби вона продовжувала навчання, але та вирішила шукати себе.

“Тоді літом в Кремінній я пішла в місцеве ательє, принесла картинки з інтернету та відшила з дівчатами 3 базові речі. Це був тренч, сукня і костюм.”

Бізнес “вистрелив”

У вересні 2020 року, дівчина запустила колекцію одягу. Назвала магазин “Anka clothing”, зробила ребрендинг сторінки білизни. Одразу почались замовлення верхнього одягу. Люди довірились, а бізнес “вистрелив”. 

Спочатку усі речі шило ательє. Потім Ганна домовилась із працівницями з ательє, щоб вони шили ще вдома.

Майже рік бренд працював у такому режимі. З часом дівчина почала розуміти, що обсяги великі, треба створювати якесь місце, де всі будуть працювати разом.

“З дому тоді шили 5 майстрів і до кожної їздити тоді було дуже важко. У нас було розуміння, що місто Кремінна маленьке, у нас обмежене коло людей і майстрів. Напротивагу, Сєвєродонецьк більш розвинений, там більша кількість населення, тому вирішили зробити цех саме там. У нас був штат до 12 осіб, враховуючи мене і ми жили в такому режимі до повномасштабного вторгнення.”

Як переживала повномасштабне вторгнення

Про те, що ситуація на фронті загострюється, Ганна зрозуміла ще за кілька тижнів. Всупереч цьому, їй з чоловіком хотілося вірити в краще, та й виробництво покидати не хотілось. З Кремінної Аня з чоловіком та собакою спочатку переїхали у Сєвєродонецьк, там жили два тижні, але це було нестерпно. Каже, що це не порівняти з 2014 роком, тепер усе виглядало набагато гучніше, важче і страшніше. 

“Так, як ми з Донбасу, напруга в повітрі літала, мабуть, з 16 лютого. З досвіду 2014 року ми вже розуміли, що щось відбувається. Не знаю, як там центральна чи західна Україна, але у нас це почалося ще давніше. Із шкіл, лікарень, поліції почали вивозити всю документацію. В цілому, наша громада готувалася до цього. Ми з чоловіком розуміли, що щось буде, тому 24 лютого для нас це не було сюрпризом. Ми розуміли, що до того все йде. Ми, як і всі, вірили у найкраще”.

З Севєродонецька пара поїхала у місто Дружківку, Донецької області. Думали, якомога далі від фронту, але ще на своїй землі, може повернуться, якби що. Потім все почало розвиватись різко – окупація за окупацією міст, і сім'я зрозуміла, що додому дороги немає. Треба було їхати далі. Рідні Ганни відмовились переїжджати, тому їм відвезли бензин, продукти, корми для тварин і пара рушила до Дніпра. Працівники цеху теж роз'їхались – хтось на західну Україну, хтось за кордон, декілька дівчат лишилося вдома. Усіх розкидало, тому штат пізніше довелося збирати наново.

“Квітень-травень я була в прострації. Я не знала, що робити, за що братись. Клієнти достатньо швидко отямились від подій і вже хотіли замовляти нашу продукцію. Вже в травні дівчата писали, що хочуть тренчі, пальта, сукні. Я розуміла, що попит є, але немає реалізації. Якщо у Сєвєродонецьку я все поступово робила, купувала обладнання, то тут з нашими обсягами, я розуміла, що одна чи дві машинки нас не врятують, якщо я за власні кошти куплю її. Мені були потрібні сторонні інвестиції”.

Грант від “Дії”

На сайті “Дії” Аня побачила, що для підприємців є можливість отримати грант на розвиток бізнесу. Вони із менеджеркою написали бізнес-план та подали заявку.

За декілька тижнів підприємиці зненацька зателефонували із Центру зайнятості та сказали, що її запросили на співбесіду.

За якийсь час дівчині на пошту повідомлення, що вона виграла грант, а вкінці вересня вже надійшли кошти. Зараз Аня зізнається, що грант не покриває всі потреби, доводиться докладати власні кошти. Окрім того, каже, що якби знала, що виграє, то писала б у бізнес-плані все по-іншому. 

“Написала у бізнес-плані, що нам треба дзеркал на 15 тис. Хоча для цеху вони в принципі не потрібні, ми тоді писали все на емоціях, не думали, що виграємо. Але тепер за грантом я маю купити дзеркал на 15 тис. Навіщо вони мені, я не знаю”, – сміється підприємиця.

Чоловік Ганни Влад працює разом із нею. Допомагає створювати контент для соцмереж, знімати відео, робити фото, також займається відправками товару. Обличчям бренду лишається все ж Аня, а Влад для бізнесу такий собі “сірий кардинал”, який завжди поруч, але лишається за кадром. На особистій сторінці Ганни її чоловіка всі знають, вона періодично розповідає та знімає його. 

З перших днів війни у пари була можливість виїхати за кордон, зокрема Владу надавали таку можливість, але для себе пара вирішила, що хоче лишатись в Україні. Власний бренд кидати не хотілось і вирішили, що розвиватись мають бажання саме тут. 

“Ми крутилися як могли, аби втримати аудиторію і клієнтів. Я розуміла, що якщо відмовляти в замовленнях, рано чи пізно, люди підуть.”

Про те, що є найважчим для дівчини та поради початківцям

Найважчим під час роботи у воєнний стан Аня називає питання світла. Якщо нема електрики, то випадає робочий день і план, який є для кожного працівника, не виконується. 

“Насправді не лякає нічого вже, навіть вибухи. Живі, цілі, працюємо далі на майбутнє, на перемогу. Стосовно воєнки, то не хочу лізти вже у те, в чому я не розуміюся. Є можливість відшивати бронежилети, знаю, що багато цехів беруться за це, але я вважаю це дуже відповідальним кроком.  Для такого має бути спеціальний технолог, спеціальні випробування. Я не хочу партію браку турнікетів відправляти нашим хлопцям. Це невідповідально, це мають бути перевірені речі. Все ж вважаю, що кожен має займатися своєю справою.”

Окрім того, протягом року підприємці планують зробити шоурум в Дніпрі, аби люди могли прийти та поміряти одяг. Наразі для цього бракує людей. 

Зараз Аня каже, що найбільше сумує за спокоєм, за безтурботністю та можливістю рухатися та розвиватися, а не озиратися, куди прилетить, що буде зруйновано чи кого буде поранено. Звісно, дівчина дуже сумує за родиною і каже, що вважає, що не досить чемно мірятися горем, адже кожен на цій війні щось чи когось втратив. Свої поради молодим підприємцям описує так:

“Я вважаю, що у нас є два шляхи: ти або зависаєш у фрустрації і нічого не робиш та скаржишся на життя. Або ти береш ініціативу у власні руки. Немає нічого неможливого. Навіть по клієнтах я бачу, що всі живуть, усі хочуть гарно виглядати. Я вважаю, що треба обрати нішу, яку ти обожнюєш, будеш горіти нею до кінця і просто рухатися, не зважаючи на обставини, не зважаючи на те, що відбувається. 

Якщо ти щирий у своїх побажаннях, усе в тебе вдасться. Тут немає якогось суперсекрету чи суперрецепту. Просто працюйте та й усе вам вийде”.

2023 © Інформаційне агентство «Вчасно» — новини Донбасу.
2023 © ГО "Медіа-Погляд".

Права на всі матеріали належать ГО "Медіа-Погляд" (якщо не вказано інше) та охороняються Законом України «Про авторське право і суміжні права». Усі текстові матеріали поширюються відповідно до ліцензії CC BY-NC-ND 4.0.

Сайт створено за підтримки DW Akademie

Розроблено iDev

Тижневий дайджестПартнериRSS