Захоплення Слов’янська Донецької області у 2014 році стало тим доказом непокарання, після якого колаборанти зрозуміли: можна продовжувати насолоджуватися життям і не відповідати за скоєне.
Неля Штепа разом з сепаратистами та окупантами / фото з відкритих джерел
Початок квітня 2014 року. У Донецьку — заворушення, на вулицях міста — озброєні «тітушки» кричать проросійські гасла. Ситуація з незрозумілої стає загрозливою, коли з трибуни захопленого міста лунає, що нині заснована «донецька незалежна республіка». У цей момент у Слов’янську триває внутрішній «заколот»: тодішня мерка міста Неля Штепа заявляє у зверненні до містян, що жодних претензій до влади немає. Проте в той самий час за її сприяння російські сили починають реалізовувати план захоплення Слов’янська.
Слов’янськ став першим містом на Донбасі, яке навесні 2014 року захопили російські диверсанти на чолі з громадянином росії Ігорем Гіркіним.Денис Бігунов, громадський активіст, у квітні 2014 лишався у Слов’янську. Чоловік пригадує: з Нелею Штепою він зустрічався у стінах тоді ще захопленої міськради. Ще до того, як місто офіційно захопили терористи на чолі з Гіркіним, вона намагалася «вибити» своє місце під сонцем — і, скоріш за все, очікувала, що залишиться при владі й коли Слов’янськ окупує росія. Проте коли «народним мером» став В’ячеслав Пономарьов — запанікувала й почала імітувати бурхливу діяльність, аби «пролізти» у владні кола захопленого міста.
«Коли у Слов’янськ уже зайшли російські сили — Штепа та її оточення побачили, що лишаються не у справах. Вони нічого не вирішували, хоча й хотіли цього — їх просто не пускали до жодних процесів, навіть проросійських мітингів. Колишня влада стала непотрібна у Слов’янську. В результаті вся тодішня „еліта“ та чиновники побачили, що були пішаками, а потім їх викинули з гри. Звісно, це було не в їхніх інтересах. Бо напередодні все робилося для того, щоб лишитися при владі та грошах. Думаю, багатьом з них навіть було все одно, яка це буде сторона, партія, країна — хоч і окупанти з Америки. Аби лише мати з цього гроші й владу», — зауважує Денис Бігунов.
10 квітня 2014 року Неля Штепа звернулась до Уряду й закликала до перемовин з представниками територіальних громад зі сходу України. За її словами, тодішня влада мала «поставити крапку у застосуванні сили й дипломатичним шляхом вирішити ситуацію». А вже зранку 12 квітня Слов’янський міський відділ міліції захопили невідомі люди із георгіївськими стрічками. Деякі з них були озброєні, а обличчя нападників приховані балаклавами.
«Я розумів, що на моїх очах відбувається страшна ситуація: росія списала своїх же прибічників і заводить у Слов’янськ нових — ще більш жорстоких і жахливих. Це було повне безвладдя й монополія на насильство. Додамо, що тоді впав режим Януковича, який базувався на владі. І тодішня влада Слов’янська уже відчула себе переможеною. Вони почали боятися за свій статус — бо почали втрачати владу вже після Майдану. Вони представляли власні інтереси й готові були їх підлаштувати під будь-кого. Але коли в Слов’янськ зайшли Гіркін і Пономарьов — вони втратили будь-яку владу, стали буквально витратним матеріалом для встановлення російської влади у місті. І у них почався режим виживання. І в результаті хтось вирішив знаходити контакт з українською владою, а хтось почав загравати із російськими силами та спецслужбами. Все базувалося на шкурно-фінансових мотивах», — висловлює своє бачення Денис Бігунов про ситуацію у 2014 році в захопленому Слов’янську.
9 травня 2014 року Неля Штепа на міському мітингу закликала мешканців Слов’янська прийти на референдум.
Окупація Слов’янська росіянами тривала до 5 липня 2014 року — допоки місто не звільнили українські військові.
Неля Штепа у сюжеті пропагандистського телебачення
Найцікавіший та найбільш тривалий кейс — справа Нелі Штепи, колишньої мерки Слов’янська, яка досі не притягнута до відповідальності. Перша ухвала Червонозаводського райсуду Харківської області про призначення справи до підготовчого засідання була оприлюднена 31 жовтня 2014 року. А остання — ухвала Колегії суддів Київського райсуду Полтавської області - 2 квітня 2024 року.
На сьогодні справа Нелі Штепи уже встигла «побувати» у:
● Київському райсуді м. Полтави;
● Касаційному Кримінальному суді Верховного Суду;
● Полтавському апеляційному суді;
● Орджонікідзевському райсуді м. Харкова;
● Апеляційному суді Харківської області;
● Жовтневому районному суді Харкова;
● Ленінському райсуді в Харкові;
● Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ;
● Комінтернівському районному суді Харкова.
«Адвокати Штепи постійно подають клопотання про передачу кримінального провадження з одного суду до іншого, аргументуючи це тим, що місце вчинення кримінального правопорушення — територія Донецької області. Тож обвинувачена та більшість свідків у кримінальному провадженні проживають на території Донеччини, але захисники здійснюють свою діяльність у Києві. Адвокати Нелі Штепи умисно затягують строки, щоб за закінченням 15-річного строку вона була звільнена від кримінальної відповідальності. Разом з тим, досудове розслідування завершено. Обвинувачувальний акт направлено до суду, але справа не йде», — пояснює зміну регіональності судів юристка Наталя Рижкова.
Два роки тому ексмерка Слов’янська Неля Штепа, обвинувачена в посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України та створення терористичної групи, за рішенням ЄСПЛ отримала 3600 євро компенсації за порушення права на свободу.
Станом на 29 лютого 2024 року судовий розгляд кримінального провадження щодо Нелі Штепи так і не розпочато. Справа перебуває лише на стадії підготовчого судового засідання.
Де сьогодні знаходиться Неля Штепа — невідомо, адже її вже давно не бачили у рідному Слов’янську, вона також понад рік неактивна у своїх соцмережах.
Судове засідання щодо справи Штепи / фото к відкритих джерел
Наступний — «народний мер» Слов’янська в часи захоплення міста В’ячеслав Пономарьов. Саме він попросив містян повідомляти «народній дружині» про всіх підозрілих осіб у місті, «особливо тих, що розмовляють українською мовою».
10 червня 2014-го проти Пономарьова був здійснений переворот. Російський полковник Гіркін заарештував його, а новим «народним мером» поставив самопроголошеного керівника соціального захисту міста Володимира Павленка.
Українські правоохоронці розшукують його за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, за незаконне позбавлення волі людини, за розбій, за участь у терористичній організації (ч. 5 ст. 260, ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 258−3 Кримінального кодексу України).
Зауважимо, що В’ячеслав Пономарьов брав участь у захопленні адміністративної установи у місті Лиман.
В’ячеслав Пономарьов/ фото з відкритих джерел
Активну участь у підтримці «днр» брав Олег Тетянін — заступник Нелі Штепи, про якого немає інформації.
Також пропагандою рф «нових порядків» і «руського миру» зайнялись на проросійському мітингу 1 травня 2014 року, який відбувся на тодішній площі Леніна. Найактивнішими пропагандистами були члени комуністичної партії зі Слов’янська: перший секретар відділення КПУ Анатолій Хмєльовий, Сабіна Животовська, депутати міської ради Валентина Ларіна та Віра Кубриченко з ПСПУ. Активно закликав до підтримки псевдореспубліки керівник громадської організації «Зелена стрічка» Анатолій Легкоступ.
Лише про деяких на сьогодні є інформація. Зокрема Анатолій Хмєльовий фігурує у «Реєстрі зрадників» — за надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, а також добровільну участь в організації та проведенні референдуму «днр». Нині він перебуває на окупованій території України.
Ім'я Сабіни Животовської зрідка «випливає» у звітах «днр», нібито вона бере участь у засіданнях та з'їздах. Проте статус, посада чи інша інформація про зрадницю відсутні.
Валентина Ларіна, яка на мітингу обіцяла, що після легалізації суверенності «днр» жителі міста зможуть скасувати договір щодо розробки надр регіону, зникла з радарів. Зокрема невідомо, чи отримала вона підозру у колабораційній діяльності чи наданні росії допомоги у проведенні підривної діяльності проти України. Те ж стосується і її «колеги» — депутатки Віри Кубриченко, а також Анатолія Легкоступа.
Зауважимо, що усі ці люди втекли зі Слов’янська, щойно його звільнили українські війська.
«З моменту проведення так званого „референдуму“ минуло кілька років. За цей час лише кілька осіб, котрі були головами комісій, отримали вироки з випробувальним терміном. За ґрати з них ніхто не потрапив. Перший вирок був у квітні 2017 року. Не було притягнуто до відповідальності жодного з депутатів та чиновників міста, які підтримували бойовиків, сприяли проведенню референдуму. Багато хто продовжує працювати в міській адміністрації та вдає, що нічого такого у 2014 році не відбувалося», — ще у 2019 році повідомляли у місцевому виданні «Слов'янські відомості».
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!