Що стоїть за сповільненими темпами українського контрнаступу?

Хід та результати українських наступальних дій цілком природно перебувають у центрі пильної уваги населення. Серед певної частки українців поширюється хибний наратив, що контрнаступ ЗСУ передбачає блискавичне просування, як це було під час Харківської операції. Все більше українців задаються питанням — що заважає ЗСУ наступати швидше і чи спроможні наявні темпи контрнаступу визволити окуповані території? На тлі дискусії про те, швидко чи повільно йде контрнаступ, російська пропаганда розгорнула в соцмережах справжню інформаційну війну за свідомість аудиторії, стверджуючи, що контрнаступ повністю провалився, йдеться в матеріалі Центру протидії дезінформації РНБО України.

Щоб пояснити особливості українського контрнаступу, треба звернутися до основ воєнної стратегії.

Як відомо кожному військовому, стратегія і тактика наступальних дій формується в залежності від розстановки сил та наявності відповідного озброєння. Після провалу Харківської операції ворог зробив висновки й побудував ешелоновану лінію оборони за всіма правилами воєнної науки. Російська армія мала місяці на те, щоб окопатися і замінувати захоплені території. Мінні поля, укріплені позиції та сильна авіаційна підтримка дозволили росії отримати перевагу як сторони, що обороняється.

Крім того, на початковому етапі темпи контрнаступу гальмувалися несприятливою погодою, а також недостатнім обсягом та швидкістю постачання військової допомоги від західних партнерів. Президент України Зеленський пояснив, що саме повільні темпи постачання західного озброєння не дозволили Силам оборони почати контрнаступ до того, як росія створила потужні рубежі оборони.

Тож, з метою збереження живої сили наших військ українським керівництвом була обрана нова тактика — перш ніж перейти до повномасштабного контрнаступу, виснажити противника повільним темпом бойових дій.

Повільніші темпи знищення військового потенціалу окупанта дозволили зберегти життя українських бійців і водночас поступово виснажити російську живу силу та техніку. Це також призводить до розбалансування російських сил на фронті та знищення матеріально-технічної бази в тилу. Крім того, початок контрнаступу довів, що плани російських оборонних операцій на півдні України мають серйозні обмеження і можуть бути не настільки ефективними, як їх раніше зображували російські джерела. Зокрема, російським військам не вистачає боєздатних резервів і росіяни не мають змоги провести на цих позиціях ротацію, що призводить до деморалізації російського угруповання. До того ж «чистки» в армійському середовищі після повстання групи «вагнер» 23−24 червня суттєво послабили координацію та управління окупаційними військами в Україні.