У Часів Ярі в росіян з’явилися нові «посади», піхота рф харчується своїми фекаліями перед тим, як здатися в полон: ситуація на напрямку

Статистика втрат росіян під Часів Яром зросла вдвічі. Зараз вони йдуть штурмувати місто без телефонів, зв’язку та навіть інформації, яке місто «братимуть». Їх виживання на шляху до підвалів — далеке від цивілізованого: від місяців у норах, і до пиття власної сечі.

Росіяни у Часів Яр йдуть на штурм з одним автоматом і двома ріжками, маючи наказ зайти на наші піхотні позиції, відбити їх і закріпитися. Найбільше сил кидають на «сірі» райони, неконтрольовані ними, де ще є наші позиції. Ця тактика передбачає повне захоплення Часів Яру, і якщо це вдасться — вони отримають вільний шлях до Костянтинівки, розповідає журналістам «Вчасно» Костянтин Мельников, речник 24 ОМБр ім. Короля Данила.

На сьогодні Часів Яр рідко з’являється у зведеннях Генштабу, але штурмові дії того відтинку не припиняються. На противагу очікуванням, вони активізувалися. Якщо восени бійці щотижня знищували 20−30 росіян, то зараз у середньому їх 50−60 загиблими, ще більше — трьохсотими.

«У росіян є НРК, різнотипні дрони, квадроцикли. Більше, ніж у нас. Логістика дуже важка. Тому кожен наш підрозділ аналізує, куди краще під'їхати на НРК, куди залетіти „Вампіром“. Є підрозділи, які промальовують логістичний шлях, поєднуючи НРК й бомбери. А кілька днів тому наші хлопці „Хамером“ заїжджали в Костянтинівку, завозили на позиції дрони, провізію і воду. Змогли завезти й вивезти кількох дронщиків», — каже військовий.


В людях, дронах і техніці Сили оборони не переважали противника у Часів Ярі з початку боїв за нього, як і на інших напрямках. Але більшість штурмів противника на Часів'ярському напрямку вдається зупиняти. Хоча коли росіяни намагаються пробігти в тил наших позицій, вдається помітити не всіх.

«Хтось заховається і зрештою добіжить. Отак потроху вони накопичуються і просочуються. Але це впирається в кількість бійців, яку втрачають. Логістика у них так само ускладнена через нашу активність на напрямку, з нею є перебої, відсутність постачання на передові позиції», — пояснює речник бригади.

Інколи росіяни намагаються заїжджати квадроциклами, десь — велосипедами возити провізію. Але найчастіше все носять на «горбу». Судячи з розповідей полонених, у них є неофіційна посада — «верблюд»: людина, яка бере на себе мішок вагою 20−30 кілограмів і несе.

За даними мапи війни «DeepState» станом на 14 лютого, у Часів Ярі є ще два райони, де немає російських терористів: мікрорайон Шевченка і «Цех № 2». Це поки що не червона зона, її контролюють бійці 24 ОМБр. Однак з тенденцією «м'ясних штурмів», які не припиняються, ситуація — на межі.

«Їх називають „відкривачками“: дають автомат, два ріжки й кажуть, що Костянтинівка пуста, там не буває боїв і наших позицій»

Тактика рф у Часів Ярі аналогічна тій, яку вони використовують на усіх інших напрямках: зайти, знайти укриття, закріпитися в ньому й сидіти, доки не надійде та кількість піхотинців, достатня для штурму наших позицій. Інколи їм ставлять завдання пройти повз Сили оборони до Костянтинівки (фактично обійти їх), запевняючи, що місто всі українські бригади покинули. Російське командування стверджує, що навіть цивільних у Часів Ярі й Костянтинівці вже немає, тому росіяни можуть займати будь-які будівлі й не боятися полону чи загибелі.

«Такі задачі були ще восени, коли в Костянтинівці жили понад 10 тисяч цивільних. Росіянам у той момент казали, що місто пусте, ніким не контрольоване, а тому треба „просто“ дійти до околиць, зайняти будинок, закріпитися й чекати підкріплення. А до його прибуття — спостерігати. Такі задачі отримують переважно ті, кого не шкода: або зеки, або ті, хто провинився за алкоголь», — пояснює Костянтин Мельников.

Серед полонених, які потрапляли до бійців 24 бригади, були артилеристи. яких російські командири відправили в піхоту штурмувати Костянтинівку. Перевірити інформацію про «пустку» вони не могли — у подібного сегменту армії рф телефонів немає, зв’язок із родинами вони тримають через командирів. Більшість з них нібито не знали, яке місто штурмуватимуть з автоматом — чи то Часів Яр, чи то Костянтинівку. Дізналися або коли підходили до міста й читали рекламні оголошення, чи то коли їм про це сказали наші бійці, беручи в полон.

«Це робиться, щоб вони не бачили оперативну ситуацію й не знали, що в Костянтинівці навіть немає бойових дій», — зауважує пресофіцер.

Костянтинівка. Фото: Олег Петрасюк, пресофіцер 24 ОМБр ім. Короля Данила

Ще кілька тижнів тому росіяни на пропагандистських каналах оголосили, що не просто завозять свою техніку у Часів Яр, а навіть проклали в місті логістичну артерію. Хоча, згідно з інформацією путіна, вони вже дев’ять разів взяли його повністю. Насправді ж це поки що спроби, хоча маршрути логістики між руїнами міста таки є.

Раніше на Часів'ярському напрямку стояли десантники 98-ї російської дивізії. Їх наприкінці минулого року перекинули на південний напрямок, а замість них завели 70 дивізію рф. Десантники, відзначає Костянтин Мельников, були значно досвідченішими воїнами. Хоча й вони не змогли продавити війська у місті, тому їх відправили туди, де зможуть зробити якийсь результат.

«На ділянці, де стоїть 24 ОМБр, вони не можуть посунутись. Тому обходять, щоб іти на Костянтинівку, намагаються тиснути з інших сторін (наприклад, на Сіверськ — ред.). Зараз розгортається сценарій того ж Бахмута. Вони не якісь «чмобіки». Їх офіцерський склад дуже професійний, але малі штурмові групи, якими вони сунуться, — просто «м'ясо». У них немає опції ставити питання своєму командуванню про ситуацію, якісь гарантії абощо. Їх, до речі, у перехопленнях називають «одкривашками», — каже речник бригади.

Фото: 24 ОМБр

Пили власну сечу і здалися дрону: історія росіян, яких під Часів Яром взяли в полон бійці 24 ОМБр

На околицях Часів Яру зафіксований випадок, коли росіяни зайшли на давно покинуту позицію Сил оборони. «Нора» була знищена скидами, але вони почали її копати, щоб там закріпитися. І знайшли поруч десантника 98-ї дивізії, який у сусідній норі прожив 5 місяців. Уночі він вилазив, збирав воду (навіть дощову) й шукав посилки з дронів — як російських, так і наших, які не змогли забрати наші піхотинці. Рації не було, відповідно і зв’язку з командуванням. Ймовірно, його вважали загиблим до моменту, поки на нього не натрапили російські пішаки.

«Коли ці двоє вийшли на зв’язок з командуванням того десантника, по нього приїхали, змогли організувати якусь операцію з евакуації. Цих двох залишили, їх „місія“ лишилася такою ж: пройти у Костянтинівку й закріпитися. Вони залишилися на позиції, бо на той момент уже були поранені. Прожили у норі майже два місяці», — розповідає Костянтин Мельников.

За період просиджування у них скінчилася провізія, яку раніше назбирав евакуйований десантник. Самі нічого не збирали, тож вода невдовзі теж скінчилася. Останні два тижні вони пили власну сечу. Враховуючи, що позиція була в «сіряку» — якраз між бійцями 24 ОМБр та «своїми», у командирів вони просили скинути посилки. Ті відмовили — сказали, що не хочуть втратити дрон чи НРК. Тож коли росіяни усвідомили, що варіантів два (або здатися в полон, або застрелитися) — обрали життя.

«Вони знайшли якесь біле полотно, написали, що хотіли б здатися, і ми їх дроном вивели. На своїх вони вже не розраховували, бо якщо росіян поранило — їх ніхто не евакуйовує. Шляху назад немає. Якщо щось пішло не так, розвернутися вони теж не можуть, бо „загранотряди“ не дадуть їм дійти до інших росіян. Якщо це станеться — вони розкажуть, що бачили тіла своїх, що наказ виконати неможливо, вижити теж. Тому — тільки вперед», — каже речник 24 ОМБр.

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!

2026 © Інформаційне агентство «Вчасно» — новини Донбасу.
2026 © ГО "Медіа-Погляд".
Ідентифікатор медіа R40-05538

Права на всі матеріали належать ГО "Медіа-Погляд" (якщо не вказано інше) та охороняються Законом України «Про авторське право і суміжні права». Усі текстові матеріали поширюються відповідно до ліцензії CC BY-NC-ND 4.0.

Сайт створено за підтримки DW Akademie

Розроблено iDev