Спільна “скотовозка” для чотирьох і 16 годин евакуації: як донеччанка врятувала коней з фронтового Святогірська

До початку повномасштабного вторгнення Ксенія працювала з цими чотирма кіньми у Святогірську, розповідає дівчина журналістам “Про все”. Її улюблениці були “родзинкою” туристичної локації, оскільки на площах можна було покататися на конях і влаштувати цікаві екскурсії. Однак коли росіяни почали наступати, місто стало надто небезпечним для коней – і Ксенія розуміла, що вони можуть загинути, якщо залишаться на тому березі, де базувалися до вторгнення. 

“Святогірськ розподілений річкою на два береги. Ми переправили коней на безпечніший берег у село. Ми розуміли, звідки ймовірніше почнеться наступ і якщо влучать в міст, коні будуть відрізані від евакуації. Тому ми відразу переправили їх на інший берег, щоб був шанс забрати. У селі коней доглядали, там все було добре, вони мали повно їжі. Ми думали, що все обійдеться. Але коні звикли до міста, це був їх дім. І одного дня вони злякалися якось залпу чи вибуху і втекли з того села до Святогірська, додому”, - розповідає Ксенія.

Коні, ТрО та мінна небезпека: останні аргументи, чому чотирилапих потрібно було евакуювати

Через постійні небезпеки у місті та те, що коні заважали місцевим військовим із ТрО, їх потрібно було звідти забрати. Натомість людина, яка за ними доглядала, просто розвела руками й сказала, що нічого не може вдіяти.

“Більшість населення на той момент вже поїхали з міста. Залишилися пенсіонери, які майже не виходили з домівок. А коли починалася комендантська година, о 6 годині вечора, починалася робота ТрО. І коні їм заважали. Також погіршилася ситуація – тому що якби було пряме влучання, коні дуже злякалися б, почали б хаотично бігати та могли підірватися на міні, адже заміновано було чим далі, тим більше”, – пояснює Ксенія Корецька.

Евакуація коней відбулася у травні. Фінансово це було тяжко, та й фізично – на межі: і для людей, і для коней. 

16 годин у спільній “скотовозці” для чотирьох

“Насувалося 9 травня. Ми тоді дуже хвилювалися щодо того, що може статися в такий день, тому потрібно було забирати коней якомога швидше. Відкрили збір на трансфер, адже перевезти їх коштувало близько 50-60 тисяч гривень. Потім найняли водія, з ним до Святогірська поїхав мій напарник, – розповідає Ксенія. – Усі чотири кобили влізли в один “скотовоз”. До Черкас їхали 16 годин без зупинок. Я радилася з водієм, і він сказав, що так буде краще. Тому що якби вони зупинялися, випускали коней та завантажували назад – це вимагало б додаткового часу, тоді було б гірше”, – каже Ксенія. 

Попри те, наскільки стресувала через переїзд улюбленців господарка, чотирилапі гідно витримали 16-годинну дорогу. Власниця каже. що це тому. що вони всі були разом – відчували, що “подруги” близько, тому й не нервували. 

“Коли машина з кіньми дісталася до Черкас, ми відразу дали їм води та випустили на траву. Я не бачила, щоб у них був якийсь сильний стрес. Вони ж разом були й це їх рятувало. У коней дуже тісний зв’язок: коли бачать і чують одна одну – тоді їм комфортно”, – говорить Ксенія.

Попри те, що зараз Ксенія вже облаштувалася в Черкасах, а коні роззнайомилися з іншими, дівчина зізнається: попри все хоче повернутися додому, у Святогірськ. Вона навіть розглядала можливість повертатися до рідного Святогірська верхи на конях. 

 “Черкаси не дуже великі, їх можна взагалі пішки обійти. Це мені подобається, бо ми жили в маленькому місті й нам ближче природа. Ще річка поряд, різні ліси, є поля. І тут населення таке просте. Не зустрічала агресії у свою сторону, люди навпаки намагаються допомагати. Я бачу цих дівчаток-волонтерок, які плетуть сітки чи їздять у найгарячіші місця України. Тут люди реально відчайдушні. Тут також зручна локація: це і місто, і тут є зелена зона навкруги. Але дім є дім”, – каже Ксенія Корецька.