Трагедія, яку використовують, щоб «колупати» рани рідних. За два роки полону сім'ї важкопоранених захисників не знають, де їх чоловіки та чи живі вони

Близько опівночі - орієнтовно о 23:30 28 липня — поблизу Оленівки лунає вибух. Нерозуміння того, що сталося, змінилося панікою, коли стається другий вибух. За словами різних свідків, він пролунав або близько опівночі, або близько другої години — уже в самому бараці, куди перевели полонених 193 азовців.

Окупанти, незадовго до того озброєні автоматами, починають бігти у бік промзони — на віддалені околиці колонії. Крики людей та звук і запах горілого металу заповнює повітря. Полонені, яких росіяни напередодні вивели до того бараку, палають. Просять про допомогу в окупантів, намагаються власноруч врятувати життя побратимів, з якими виживали у боях за Донеччину.

Колишня військовополонена з Оленівки Олеся Мельниченко поділилася згадками про ту пекельну ніч. Зокрема, пригадала, що тоді було вкрай спекотно. І, на відміну від попередніх днів, того вечора охоронці Оленівки заборонили військовим спати на вулиці, аби їм бодай вистачало кисню на всіх, оскільки в бараці це було значною проблемою.

«Ми з Алінкою спали в кутку під зовнішньою стіною камери. Я прокинулась від гучного звуку і відчуття, ніби стіна рухалась на мене. Ми з дівчатами проаналізували. що звук нібито йшов з боку, де було розташоване керівництво колонії - і зраділи. Але коли почули постріли, крики й звук шиферу, який тріщав — зрозуміли, що це наші хлопці. У той момент молилися навіть ті, хто ніколи до того ні у що не вірив. Усі плакали.

Вранці ми побачили, як вели наших хлопців… Поранені, обпечені, босі, з жахом в очах. Та ніч досі мені сниться. І я молюсь своїм богам, щоб жоден з винних ніколи не потрапив у мої руки, бо я боюсь втратити людяність. Я хочу, щоб їх рідні горіли живцем, а вони стояли й дивились. Бо для нас хлопці були рідними. Я мрію, щоб винні після побаченого жили десь по тюрмах, у ямах. Я мрію про помсту", — каже дівчина.

Оборонець Маріуполя, Сергій «Волина» Волинський, зауважив: два роки тому він став свідком масової страти своїх побратимів, із якими з останніх сил обороняв Донеччину від окупантів. Це з ним — на все життя.

«Два роки тому, в ніч з 28 на 29 липня, я став свідком страти воїнів Азову. Ніколи не забуду цей жах. Досі у моїх вухах лунають їхні крики відчаю та болю. У страшному теракті в Оленівці вбито мужніх захисників Маріуполя, які на той момент перебували в полоні під гарантіями безпеки. Це не просто дата в календарі — це відкрита рана, яка болить і кровоточить.

Сьогодні вся Україна плаче разом з їхніми родинами, які втратили найдорожче. Я обіцяю не забути. І я вірю, що правда про цей жахливий злочин обов’язково буде розкрита, а винні — покарані", — написав захисник.

«Під час нещодавнього дзвінка з полону мій чоловік вперше почув голос нашої доньки»

Дружини важкопоранених в Оленівці бійців — Анна Лобова, Марія Алєксєєвич та Анастасія Гондюл — про стани своїх чоловіків дізналися лише тоді, коли буквально вишуковували по дріб'язках інформацію на російських ресурсах. Тоді ж окупанти та «прості руські» знущалися по-чорному з родин військових: писали страшні коментарі з ймовірним описом повільної смерті їх загиблих, масово підтримували теракт словами «отримали, що заслужили».

Нині ж оборонці Маріуполя уже третій рік перебувають у полоні росіян. І лише одиниці з них мають можливість бодай якось поспілкуватися зі своїми рідними — оскільки росія забороняє їм і дзвінки рідним, і навіть листування з ними.

«Нещодавно мені дали можливість поспілкуватися з чоловіком. Його записували на інтерв'ю, і несподіваним і найважчим для нас моментом став дзвінок до родини. Олег не зміг абсолютно нічого про себе розповісти, лише запитував про свою родину, бо для нього це — третій рік невідомості. Він навіть не знав, чи ми живі, чи все з нами гаразд, де ми взагалі. Але я не очікувала, що наша розмова буде опублікована на загал, — думала, вона була приватною. І під час цієї розмови мій чоловік вперше почув нашу доньку, — на момент вторгнення їй був усього місяць», — розповідає Анна Лобова, дружина полоненого.

Дружина полоненого додає: під час розмови з чоловіком було помітно, що він був наляканий. Проте на всі питання він відповідав гідно, попри тиск. Крім того, коли Олег почув голос своєї дитини — це вивело його на емоції, які до того йому вдавалося контролювати.

«Я прошу повернути мого чоловіка. Двоє найрідніших людей мають право на це „перше побачення“, фактично на знайомство один з одним», — каже жінка.

Анастасія Гондюл, яка також змогла поговорити з чоловіком під час того, як окупанти проводили з ним інтерв'ю, зізнається: під час тієї розмови вона — ревіла, а Артем її заспокоював, хоча на очах у нього також були сльози. Крім того, жінка додає: полон — це полон, і речі, які в ньому відбуваються — страшні. Тож навіть якщо захисники будуть вимушені казати різкі вислови — це спроба зберегти своє життя в оточенні окупантів. І це також слід розуміти.

«Мій чоловік сказав, щоб син його не забував. А моя дитина ще два роки тому просила показати наше спільне відео з довоєнного часу, де ми були щасливі й усі разом, бо він забуває його голос», — каже дружина полоненого воїна.

Вона також наголошує: за весь період полону державні органи України жодного разу ані повідомили родинам про місцеперебування їхніх чоловіків або про їхній стан, ані дані про поранення, які ті отримали під час теракту в Оленівці.

Анастасія Гондюл, дружина військовополоненого, наголошує: за два роки очікування коханих із полону рівень їх витримки уже перетнув червону лінію. Зараз дружини готові стояти цілодобово під Верховною Радою, готові оголосити голодування, аби лише їх почули та зробили все можливе, щоб повернути коханих додому.

Масова страта військових в Оленівці: останні заяви та результати розслідування теракту

Служба безпеки України та Офіс генерального прокурора зібрали докази щодо екскерівника колонії в окупованій Оленівці та його заступника. Ідеться про колаборанта Сергія Євсюкова (ексочільника так званої «Волноваської колонії ДНР» у селищі Оленівка) та його колишнього першого заступника, колаборанта Дмитра Нейолова. За даними слідства, обидва фігуранти перебували «на посадах», коли в ніч проти 29 липня рашисти влаштували вибухи на території окупаційної тюрми.

Обидва усвідомлювали наслідки вибухів і знали про кількість постраждалих, проте спеціально зволікали з наданням екстреної медичної допомоги та евакуацією поранених до лікарень.

На підставі зібраних доказів слідчі СБУ повідомили Євсюкову та Нейолову про підозру за частиною другою статті 28 та частиною другою статті 438 (жорстоке поводження з військовополоненими, поєднане з умисним вбивством, вчинене за попередньою змовою групою осіб) Кримінального кодексу України.

Як зауважили в СБУ, обох підозрюваних нелегітимна окупаційна «влада» «замінила на посадах» у 2022 році. Наразі вони перебувають на тимчасово окупованій Донеччині.

Під час розслідування теракту прокурори вже провели 48 судово-медичних експертиз, у тому числі молекулярно-генетичні, а також комплексну експертизу зброї та слідів і обставин її використання. Правоохоронці дослідили інформацію з відкритих джерел, а також дані розвідувальних і правоохоронних органів.

Наразі вдалося встановити особи 49 загиблих військовослужбовців. 48 осіб встановили за висновками судових молекулярно-генетичних експертиз. Ще одного загиблого ідентифікували з показань потерпілих і свідків.