Трагічний виліт над Слов’янськом: десяті роковини збиття гелікоптера Мі-8 та загибелі генерала Кульчицького

Того дня після розвантаження продуктів та води на блокпосту № 5 гелікоптер мав повернутися до місця базування. Коли він відлетів на 800 метрів від блокпоста з лісосмуги пролунав постріл з ворожого ПЗРК. Ракета влучила в повітряне судно на висоті 30−40 метрів.

Через лічені секунди вертоліт впав — пролунав вибух, який забрав життя 12 українських воїнів. Загинули шестеро військовослужбовців Нацгвардії та шестеро працівників спеціальної роти міліції УМВС України в Івано-Франківській області. Усі посмертно удостоєні званнями та орденами.

Єдиний, кому тоді вдалося вижити — другому пілоту, старшому лейтенанту Олександру Макеєнку, який дістав тяжкі травми й був доправлений до лікарні міста Харків.

Після трагедії імена всіх загиблих героїв вибили на плитах меморіалу загиблим працівникам МВС України у Києві на Солом’янській площі та занесли до Книги пам’яті МВС України. На місці загибелі героїв встановлений пам’ятний знак.

Відомо, що того трагічного дня екіпажем керував начальник Управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління Нацгвардії України генерал-майор Сергій Кульчицький. Для нього це був четвертий виліт на гору Карачун і, на жаль, останній в його житті. Він став першим українським генералом, який загинув під час війни на Донбасі. Указом Президента України Кульчицькому посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням Ордена «Золота Зірка».

Хто такий Кульчицький

Сергій Кульчицький народився 17 грудня 1963 року в місті Веймар, Німеччина. Саме там у той час проходив службу його батько Петро Кульчицький, радянський офіцер, виходець із села Чорнокінці Тернопільської області.

У 1979 році, після закінчення 8 класу, Сергій Кульчицький без відома батьків подав документи в Уссурійське суворовське військове училище, куди вступив і яке закінчив у 1981 році. А вже 1985-го у званні лейтенанта закінчив з відзнакою Далекосхідне вище загальновійськове командне училище, де навчався у підрозділі, що готував офіцерів морської піхоти. Свою службу проводив за Полярним колом, у селище Печенга-І Мурманської області у званні командира десантно-штурмового взводу.

З 1989 по 1991 рік обіймав посаду заступника командира з тилу — начальника тилу, з 1991 по 1992 — начальника штабу — заступника командира 876-го ОДШБ 61-ї бригади морської піхоти.

Після розпаду СРСР Кульчицький переїхав із сім'єю до України в Тернопіль, де розпочав службу в Національній гвардії України, а з січня 2000 року служив у внутрішніх військах МВС України.

До 2005-го він обіймав посаду заступника начальника штабу — начальника оперативного відділу управління МВС України в Івано-Франківській області.

Наступні 5 років служив командиром 2-ї окремої Галицької бригади Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України.

Між 2010 — 2012 роками був заступником начальника управління Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України. З серпня 2012 року Кульчицький був начальником управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління внутрішніх військ МВС України.

З 24 серпня 2013 року йому надане військове звання генерал-майора.

Участь в АТО

Навесні 2014 року, в умовах початку російської збройної агресії проти України, генерал-майор Кульчицький брав активну особисту участь у створенні першого добровольчого підрозділу, сформованого з активістів Самооборони Євромайдану, — 1-го резервного батальйону Національної гвардії.

Разом із підготовленими ним резервістами, він вирушив у район проведення АТО. Від першого дня він був разом зі своїми солдатами, які називали Кульчицького «Батею».

На жаль, 29 травня 2014-го став трагічним днем для Кульчицького. Після страшної гибелі, його поховали 31 травня того ж року на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря у Львові.