У лютому 2023 року перша група українських військових пройшла навчання. Тоді 635 українців стали першими, хто поїхав на базу США у Німеччині, аби освоїти нові техніки бою та володіння західною технікою. Усього до кінця цього року навчання в Німеччині мають пройти до 9 тисяч солдатів ЗСУ.
Фото зі сторінки "Шутніка"
Український військовий Ілля з позивним «Шутнік» поїхав на навчання у Німеччину на посаді солдата. Тоді він був у відділенні БПЛА, взводу розвідки, одного з батальйонів — і з іншими захисниками поїхав на навчання для опанування нової техніки та бойового злагодження.
Одним із головних умов була форма — заборонені мультиками, мавки та інші паттерни. Перед американцями солдати мали бути одягнені по статуту — попри те, що мали власні, куплені окремо, елементи екіпірування, пригадує «Шутнік».
«Оскільки я був у взводі розвідки, навчали нас американські рейнджери. Програма була націлена саме на розвідку. Було три основних інструктори, усі - однаково квадратні. Шикування у нас розпочиналося о 6-й ранку — тоді ми дізнавалися, що навчання розпочнеться о 9-й. Чому так? Бо американці ніби за правило беруть принцип «приїхати раніше, щоб довше почекати». Але ми пристосувалися до такого.
При спілкуванні з інструкторами вони зрозуміли, що серед нас багато людей з бойовим досвідом. Деякі хлопці воювали не один місяць. Тут прийшло розуміння, що їхня програма не розрахована на людей з бойовим досвідом. Вони думали, що приїдуть новобранці, а усі навчання мали стати КМБ. Але ми одразу описали свої можливості, що нам необхідно (стрільби, злагодження підрозділу, саперна справа, польоти на дронах тощо). Вони пообіцяли, що переглянуть програму, аби підлаштуватися під нас, але майже ніяких змін не відбулося", — розповідає Ілля.
«Шутнік» додає: одним з найтяжчих моментів під час навчання за кордоном було очікування. По-перше, потрібно було дочекатися початку навчань о 9−11 ранку (хоча шикування відбувалося о 5−6 ранку завжди). По-друге, поперед однією групою військових неодмінно було ще кілька, яким потрібно було відстрілятися. Фактично це означало, що період очікування своєї черги займав не менше 3 годин. «Для розуміння: ми прокидалися о 5-й ранку, щоб постріляти о 13-й. Але після кількох днів нас почали піднімати на шикування пізніше — о 7-й ранку», зауважує воїн.
«Тиждень нас навчали читати карти, відбивати координати, брати азимут, переводити азимут з компаса на карту і навпаки. Коли ми розказали що користуємося електронними картами на планшетах та телефонах, вони не сприйняли нас всерйоз. Вони взагалі не сподіваються на електронні прилади, і те що ми з китайськими смартфонами та планшетах йдемо на місії, було для них дикістю. Так, техніка може сісти, вийти з ладу, а паперова карта з тобою буде завжди (якщо не буде пошкоджена). Але після «Кропиви» повертатися до паперових карт взагалі не хочеться. Те саме і за квадрокоптери. Концепції «Мавіків» і використання цивільних коптерів у них просто немає навіть в планах. Вони, звісно, вивчають нашу війну, але і досі дивуються, що ми таким користуємося.
Для скаутів абсолютно нормально залізти на якийсь пагорб, по паперовій карті та азимуту відбити координати точки, викликати на неї арту по рації, по рації відкоригувати й повернутися назад. Звісно, БПЛА у них є. Літаки різного типу, але це суто бригадний рівень. Це чудово показує що крім війни з аборигенами в Іраку, Афгані, Сирії тощо американці давно не брали участь у серйозній війні. У їхньому війську навіть немає аналога китайському «Мавіку 3″, це був для нас шок», — пояснює «Шутнік».
Однак що радикально відрізняється від української армії - те, що американські скаути самі замовляють артилерійський удар, тип боєприпасу, кількість пострілів тощо.
«Для американських скаутів виклик арти — це „розібрати“ якусь одну ціль, і місія виконана. Тому цей концепт наврядчи спрацює у нас, при обмеженій кількості боєкомплекту, та величезній кількості цілей», — каже Ілля.
Фото зі сторінки «Шутніка»
Наступним етапом злагодження та навчання для українських військових було пересування на техніці. Розпочався цей етап орієнтовно за два тижні, відколи ЗСУ прибули на базу.
«Нашому відділенню виділили два «хамві», трьом іншим — три «М113». Ми мали навчитися керувати технікою, вивчити її, освоїти навики пересування в різних формаціях (колона, клин тощо), спішування та інше. Якщо раніше лекції проводилися в приміщеннях, то тепер ми приїжджали на техніці до полігону й слухали все на відкритому повітрі. Основна тема — пересування групи. Яка машина й де має знаходитися, де перебуває командир та як він керує колоною, що робити під час вогневого контакту, або ж якщо машина підбита.
Цікаве спостереження: якщо ми ставили мало питань на тему, не влаштовували дискусії, а просто слухали інструкторів, то заняття закінчувалися раніше графіка. Вони просто розказували матеріал, і ми чекали, поки можна буде повернутися в табір. Другий цікавий факт: скаути пересувалися на не броньованих хамві й ніколи їх не глушили. Машина з пічкою могла працювати з ранку і до після обіду. Палива у них дуже багато", — каже Ілля.
В додаток до техніки, у групи «Шутніка» було 4 «Браунінги» та один «МК-19». Їх навчили встановлювати на машини, однак додаткової інформації не надавали.
«Нас навчили встановлювати „Браунінги“ й „МК-19“ і… все. Ніяких навчань по самій зброї чомусь не було. Нам один раз показали як її розбирати, для чистки. На цьому додаткова інформація закінчилася. Про техніку використання, прицільні засоби, підготовку до бою не розповідали. Водночас про ту саму „М-16“ ми отримали дуже детальну лекцію з майже усіма нюансами», — каже воїн.
«Шутнік» пригадує: українських військових інструктори дуже хвалили за їхню їзду на техніці. Їм подобалося, що стрій ЗСУ не розвалюється, усі тримають дистанцію та слухають командирів. Однак з прогалин у навчанні - евакуація з умовно пошкодженої техніки (цього не навчали).
«Далі нам почали розповідати про створення спостережних пунктів, маскування, тихе переміщення групи. Це були супер базові навички, доходило до стандартного „біжу крию“. Ми постійно ставили питання про дрони, під час навчання й пояснювали, що більшість задач, які роблять скаути пішки, можна виконати за допомогою дрона. І взагалі намагалися їм розказати, як працює це зараз у нас. Їм, звісно, було це цікаво, але вони прихильники чисто пішої розвідки», — каже воїн.
«Шутнік» додає: у Німеччині оператори БПЛА просили, аби їм дозволяли запускати дрони на цих навчаннях. Однак це було дуже проблемне питання — на території Німеччині для запуску коптера потрібно отримувати дозвіл, мати ліцензію пілота.
«Ми стикаємося з купою заборон, хоча навіть якийсь американський генерал на зустрічі пообіцяв посприяти нам. Але наші пташки так і лишилися лежати в рюкзаках. Тобто наше відділення БПЛА не отримало ніякого досвіду з цих навчань по своєму профілю. Ми виконували задачі пішої розвідки, отримували базові навики. Так само й інші підрозділи ніяк не взаємодіяли з нами як з аеророзвідкою, бо такого поняття на навчаннях просто не було», — визнає Ілля.
На наступному етапі спільне навчання мав пройти увесь батальйон — продемонструвати свою взаємодію, навчитися чомусь та виконати спільне завдання проти американців.
«Ми мали переїхати тимчасово в інший табір, поближче до необхідного полігону. Перед переїздом один з інструкторів запропонував нам факультативно постріляти з «МК-19» та «Браунінга» з «Хамві», й тоді на стрільбищі ми швидко отримали БК, пройшли інструктаж по техніці безпеки, нам показали, як заряджати зброю, і кожен відстріляв по цинку набоїв та гранат. Але у нас було таке відчуття, наче сам інструктор розумів що нам трохи нудно, і він вибив для нас якесь бонусне БК на ці стрільби, аби просто нас порадувати.
Уже після перших відстрілів на полігоні наш друг-скаут зробив нам подарунок і познайомив наше відділення з операторами БПЛА «Puma». Це було для нас справжнє свято. Нарешті ми зустріли колег по цеху, хоч і віддалених (все ж вони на літаках, а ми на коптерах). Вони були такими ж молодими хлопцями, як і ми. Ми намагалися витягнути з них усе, що тільки можна дізнатися про їхню структуру, задачі, що вони виконують, методи використання дронів, їхніх літаків тощо. Взамін показували, як наші аси бомблять з «Мавіків».
Вони були дуже здивовані й не могли повірити, що є настільки прості, але смертності способи дістати до ворога. Одразу домовилися за зустріч за межами навчання, аби ще поспілкуватися, розказали їм за нашу структуру БПЛА, пілотів на рівні відділення, взводу, роти тощо. Для них це все було в новинку, бо такі методи в основному використовували спецпідрозділи, а не лінійні війська. Від дрона-камікадзе за 500 доларів вони взагалі були в шоці, особливо коли дізналися, на яку дистанцію, з якою швидкістю та яку вагу він може нести. Взамін інформації нам зробили дуже потужний подарунок, деталі якого я не можу розповідати. Але зробити пару руських хорошими це допоможе", — розповідає «Шутнік».
Військовий зауважує: хоч може здатися. що саме навчання було розраховане на «новачків», все ж воно якісне та масштабне — і це чудово.
«В підсумку може здатися, що навчання були не дуже корисні. Але ми все ж отримали нові навики. Погано, що в програмі були відсутні БПЛА як такі й багато часу ми просто очікували. Проте від моїх друзів (медиків, механіків-водіїв важкої техніки, артилеристів) я почув, що для них навчання були дуже класними», — каже воїн.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!