На сьогодні Часів Яр розділений навпіл: окупанти контролюють половину, намагаючись просуватися до рубежів з боку Миколаївки. Водночас військові оглядачі передбачають, що росіяни обходять місто, щоб оточити його — за аналогією Мирнограда.
Фото: 24 ОМБр
Останніми днями ситуація на Часів'ярському напрямку ускладнюється штурмами окупантів. Штурми, просочування поодиноких піхотинців у тил вказує на спробу оточення міста, щоб змусити Сили оборони відійти з району Південний — фактично останнього району Часів Яру, який ще залишається під контролем української армії.
Саме місто зруйноване повністю — бійцям доводиться шукати укриття та облаштовувати позиції на руїнах. Усі будівлі пошкоджені максимально: вони або знесені під фундамент, або ж від них лишилося кілька стін без дахів, пояснює журналістам «Вчасно» Олег Петрасюк, офіцер відділення комунікацій 24 ОМБр ім. Короля Данила.
Речник 24 бригади, яка вже 1,5 року тримає оборону міста, наголошує: розрахунки та піхота досі перебувають всередині зруйнованого населеного пункту. Контролю над багатьма районами немає, проте це стосується й росії: противник також його не контролює. Просто зараз у Часів Ярі тривають вуличні бої. Місто розділено навпіл.
«Ті позиції, де є наша піхота, дозволяють казати, що та територія наша. І тільки надзусиллями піхотинців вдається стримувати росіян. Це основний фактор. Так, більша частина уражень — дронами, але де б не літали ми чи противник — наші рубежі там, де піхотні позиції. І саме ці бійці здійснюють найважливішу частину оборони: вступають у контакт із ворогом, який намагається пройти повз них до околиць міста», — пояснює Олег Петрасюк.
Ротації в Часів Ярі - досить рідкісне явище. На сьогодні піхотинці чи бійці інших підрозділів вимушені перебувати місяцями на позиціях. Про колишні терміни у тижнях мова вже не йде. Побут — мінімальний, однак система розгалуження позицій будується з урахуванням бодай базового забезпечення потреб, наскільки це взагалі можливо. Тому логістика в цих умовах — єдине, що може забезпечити бодай якісь умови хлопцям. І, на відміну від більшості фронтових міст, тут вона ще можлива навіть на транспорті.
«Дрони до хлопців доповзають. Буває, хлопці з ротацією приносять частину речей. Інколи навіть машинами щось підвозиться, коли дозволяє погода. Але логістичне плече стає в рази довше», — каже офіцер відділення комунікацій.
Евакуація полеглих та поранених у Часів Яр реальна здебільшого завдяки наземним роботизованим комплексам. Речник 24 ОМБр пояснює, що на це закладаються значні ресурси. Але противник наступає, тому з деяких позицій забрати полеглих вже нереально. Хоча й такі спецоперації вдавалися.
Фото: 24 ОМБр
Росіяни щодня застосовують у Часів Ярі й дрони, й авіабомби та артилерію. Безпілотники — лише частина з видів озброєння обох сторін, але з боку росіян їх стає все більше. Тому, пояснює Олег Петрасюк, є два висновки: по-перше, у противника зменшується кількість артилерійських снарядів. По-друге, це не «рятівна» новина, оскільки противник технологічно розвивається дуже швидко.
«Вони б’ють по будівлях так, щоб повністю їх зруйнувати, під фундамент. Але в місті завжди можна знайти якесь укриття, загубитися серед руїн. За це досі тримаємось — і вони, і ми. На жаль, наші позиції все одно знищують, тому деякі ми лишаємо — бо там більше немає чого тримати».
Характер дій окупантів — «традиційний»: бувають і міські штурми, і поодинокі спроби закріпитися в тилу наших позицій. Тактика бійців 24 ОМБр — виявити й знищити, але вдається помітити не все і не всіх. Інколи противника виявляють дронами, коли видасть своє розташування вже після того, як проникне вглиб і закріпиться. Те, як росіяни никаються в руїнах, насправді ефективно. Зокрема, і з застосуванням пончо. Але це рішення не дає тривалого результату — за пів години вони нагріваються, і окупантів все одно помітно. Тож коли ворога помічають — знищують разом з укриттям. Це безпечніше, аніж посилати групу людей на зачистку.
Танки з боку Сил оборони у Часів Ярі, на відміну від Покровського напрямку, мають змогу відпрацьовувати. Рівень кваліфікації їх водіїв — вкрай високий, як і рівень сміливості.
«Танки застосовуються не щодня, але й умови, в яких вони працюють, зовсім інші, ніж у 2022 році. Стріляти з нього страшно й небезпечно, але це завжди продумана робота — і щоб виконати задачу, і щоб не втратити техніку та екіпаж», — пояснює Олег Петрасюк.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!