Виставка триватиме на Михайлівській площі у столиці до 4 червня.
Потрощені міста Донеччини та Луганщини, які упродовж 10 років руйнує росія, мають набагато більше спільного з Європою, аніж з окупантами. Інформація про історичну спадщину Маріуполя, Дружківки, Нью-Йорка та Лисичанська багато століть лишалася недослідженою, а з приходом «совєтів» — свідомо замовчуваною, щоб російська пропаганда просочилася у фундамент європейської архітектури. Цей крок — один із багатьох проросійських тез, які насаджували мешканцям сходу «руській мир» вже з перших років відновленої незалежності України.
Організатори виставки «Європейська спадщина Донеччини та Луганщини» зауважують, що й досі навіть за межами України поширений міф, нібито розбудова одного із найбільших промислових регіонів належить радянському союзу. І боротися з цими тезами можна лише дослідженням історії сходу, яку продовжує заперечувати країна-агресорка.
«У багатьох містах Донеччини були серйозні осередки історичної спадщини з Німеччини, Франції чи суміші країн. У Донецьку ж достатньо британської архітектурної спадщини, яку, звісно ж, замовчували. Для мене ця інформація й архітектура також була відкриттям, коли я вперше її побачив», — пояснив режисер-документаліст Корній Грицюк, автор фільму «Євродонбас», на базі якого створили фотовиставку.
Корній Грицюк додає: зокрема, Лисичанськ був створений завдяки бельгійцям. Наприклад, Ернест Сольве — інженер і підприємець — наприкінці ХІХ століття побудував содовий завод на території міста. Згодом, завдяки заводу він став досить заможним — і ті гроші вкладав у світову науку. Пізніше ж у Лисичанську з’явилася й лікарня содового заводу, яка стала новітньою для всієї України.
«Це була фантастична споруда, місцевий Гоґвортс — передова лікарня свого часу, в якій були не лише просунуті операційні, а й розділення на блоки хворих. І в цій будівлі з’явився один з перших ліфтів в Україні.
Лікарня у Лисичанську. Архівне фото з відкритих джерел
Крім того, у Лисичанську була гімназія з експериментальним типом навчання, яка вважалася одним з найкращих закладів освіти України. Діти могли самі обрати предмети, які вивчатимуть, тут працювали видатні викладачі. Гімназія постійно отримувала освітні премії. Зараз ця гімназія зруйнована прямим прильотом ракети в неї. Єдиний позитив — що сучасні викладачі цієї гімназії об'єдналися, і є сподівання, що будівлю вдасться відновити. Не повністю, але бодай якісь бельгійські елементи можна буде використати у її відновленні після деокупації.
І, зрештою, в Лисичанську цілком можна було проводити екскурсії цілими бельгійськими кварталами. Сподіваюсь, що після деокупації там щось залишиться з цієї архітектури й ми зможемо побачити її на власні очі", — додає Корній Грицюк.
Режисер-документаліст також додає: уже зараз необхідно проводити такі виставки про європейську спадщину у містах Донеччини й Луганщини, аби бороти пропаганду рф. Оскільки наслідком забуття історії стає й те, що донеччани фактично нічого не знають про засновника міста — британського інженера Джона Юза.
«У Донецьку є навіть пам’ятник Джону Юзу. Дуже непримітний, невідомий. Я сам із Донецька, й хочу сказати, що його люди сприймали як анекдот», — наголошує Корній Грицюк.
Ілля Заболотний, керівник спеціальних програм ГО «Музей сучасного мистецтва» і співзасновник «Ukrainian Emergency Art Fund», додає: на його думку, культура на сьогодні є надважливою складовою національної безпеки України, оскільки вже зараз відбувається війна не лише за території, а за історичні сенси. І архітектура є невід'ємною частиною цієї боротьби, оскільки відповідає на чимало питань щодо того, що відбувалося у нашій країні в певний період.
«Нам треба працювати над культурною дипломатією в Україні й поза нею. І це треба прийняти за свою роль. Тільки так ми станемо на кілька кроків ближчі до перемоги», — зауважує Ілля Заболотний.
Умови виживання, в яких відкрилася виставка на Михайлівській площі, додають їй сенсу, додає Ольга Сало, заступниця гендиректора з розвитку та культурно-просвітницької роботи Національного музею Революції Гідності.
«Я сподіваюсь, що ці міста, про які ми розповіли на стендах, після деокупації будуть не лише відновлені, а й збережуть свою історію. Звісно, їх доведеться відбудовувати ледь не з нуля. Але нам треба під час цього не втратити їхню спадщину та ідентичність», — каже Ольга Сало.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!