Переселенки з Донбасу розповіли, чим відрізняється навчання за кордоном від української освіти
Як розповідають українки, спільне в навчальних закладах — те, що у школі відсутні формальності та зобов’язання дотримуватися одного стилю одягу. Тому нерідко в класах сидять дівчата та хлопці не тільки у штанах чи спідницях, а й у шортах, одязі з різноманітними принтами та прикрасами.
Олена Каюлька приїхала у Польщу з дитиною молодших навчальних класів. Відразу, щойно вона відвела свою доньку в пшедшколу (дитячий садок — ред.), директорка її попередила: дітям будуть викладати релігію.
«Зізнаючи чесно: я мріяла в Україні про релігію, щоб її викладали й розповідали про неї дітям. Але на Східній Україні це щось радше зі світу фантастики. Інші мами б мене б з'їли», — жартує Олена.
Найбільш цінні з того переліку — зошити для підготовки дитини до школи. В Польщі канцелярією, так само як і в Україні, дітей мають забезпечувати батьки. Тому в пшедшколі мамі дали перелік того, що необхідно придбати.
Ті зошити комплексно готують малюків до початкового класу: навчають арифметики, правопису, вчать важливим правилам. Зокрема, трапляються навіть зошити з «додатками» етики.
«Щодо харчування, то воду дітям треба носити з дому в пляшечках, харчування платне. В раціоні у них є й ковбаса, і шоколад. Малеча в дитсадку не спить, вимотується, тому забираю дитину о 15-й.
Окрім усього іншого, ніхто і слова батькам не скаже, що в дитини «страшний» кашель, насморк тощо. Хоч моя донька і хворіє тут, але в Польщі більш демократично ставляться до цього. Не так все суворо по санітарно-епідеміологічних вимогах", — розповідає Олена Каюлька.
Відмінність є і в дозвіллі дошкільнят. Наприклад, у Польщі дітей з пшедшколи водять по місту й на практиці навчають правил руху, як переходити дорогу, які є правила поведінки у громадських місцях тощо.
Тож мама запевняє: у Польщі малечу з самого дитинства навчають бути частиною соціуму. Немалу увагу приділяють і творчості — на кожному занятті з дітьми сидять дві виховательки. Нерідко до групи приєднується й директор закладу, який теж займається з дітьми.
Попри разючу різницю в освіті, Олена Каюлька запевняє: у Польщі й вона, і її дитина сумує за звичними українськими садками.
Лілія Кондратова вже кілька місяців разом із дітьми — п’ятикласником і восьмикласником — живе в Німеччині. Там уроки у дітлахів розпочинаються о пів на восьму ранку і це — один із небагатьох недоліків школи, на її думку. Повертаються школярі додому вже о 14-й.
«Подам цитовані враження дітей від школи: «вчителі не як вчителі, а як друзі», «на уроках можна їсти, пити і виходити у туалет без дозволу», а коли на вулиці хороша погода — навчання переноситься на вулиці, а не в класах. Навіть уроки математики дітям даються легше на вулиці, аніж за партами. На уроках мистецтва діти співають і вивчають сучасні хіти, вивчають скульптуру т живопис, а не теорію по книгах.
Програма набагато простіша, аніж у нас. Наприклад, у 5 класі починають вивчати радіус кола, хоча моя дитина проходила це ще в початковій школі. Англійська так само набагато простішого рівня, але мої діти вивчали її поглиблено — можливо, тому є різниця. Щовечора я слухаю, як вони вивчали нове. Вчора, наприклад, звідки походить валюта євро.
У школі немає ні шкільної форми, ні ділового стилю одягу. Можна вдягати хоч велосипедки, хоч спортивні штани, хоч фатинову спідницю. І з салатовим волоссям приходити також можна. Тільки на фізкультуру з пірсингом не можна — треба знімати. А на фізкультурі немає нормативів, зате є багато бігу, активностей і командних ігор", — розповідає Лілія Кондратова.
Різниться і й харчування в українській та німецькій школах. Зокрема, їсти можна за вибором — меню смачне і різноманітне. Можна не доїсти порцію, і ніхто не буде змушувати доїдати.
Підхід до вивчення мови теж унікалізований. Наприклад, у школі введений щоденний урок німецької для дітей з України. Мову викладає полька, яка розуміє українську. А Лілії діти розповідають, що вичтелька ще й дуже весела.
«Найцікавіше з мовою — те, що дітей з України розподілили в німецькі класи, по одній дитині в клас. І мовний бар'єр для них не є проблемою, хоча німецької не вчили. Спілкуються трохи англійською, трохи за допомогою онлайн-перекладача. Вчора говорила з ними по відеозв'язку — вже починають «закидати» мені фрази німецькою.
Питаю, чи хочуть додому — кажуть, що там їм подобається більше… Лиш хочуть, щоби тато і мама були поруч. А мама і тато зроблять все, аби в Україні було не гірше, ніж в Німеччині", — розповідає Лілія Кондратова.