У Святогірську відкрили алею пам’яті про загиблих захисників

На встановлених банерах у Святогірську зображені фото загиблих захисників України, родом з громади.

У Святогірську відкрили інсталяцію у пам'ять про загиблих захисників / Фото: Святогірська МВА

У Святогірську відкрили інсталяцію у пам’ять про загиблих героїв, які загинули на війни росії проти України впродовж 2022−2024 років. Про це повідомляє міська військова адміністрація.

На банерах зображені фото чотирьох військовослужбовців.

Фото: Святогірська МВА

34-річний Руслан Єфименко із села Маяки. Чоловік зростав у рідному селі, там одружився й народилися дві донечки.

До повномасштабної війни працював майстром лісу Білозерського лісництва у ДП «Слов'янський лісгосп». На війну чоловік пішов майже з перших днів російської навали. Руслан Єфименко служив у десантно-штурмових військах. Спершу був піхотинцем, а потім — водієм бронеавтомобіля «Козак».

8 лютого 2023 року, неподалік села Білогорівки на Луганщині, в машину, якою керував Руслан, влучив ворожий снаряд. І він отримав важке поранення. Його госпіталізували до міста Дніпро в лікарню імені І. І. Мечникова. Він до останнього боровся за життя. На жаль, 14 лютого 2023 року серце Руслана перестало битися. Поховали захисника на Алеї Героїв у Слов’янську.

Фото: Святогірська МВА

39-річний Сергій Бондаренко родом зі Слов’янська. Був єдиною дитиною в сім'ї. До війни чоловік працював, охоронцем, потім продавцем, співробітником металобази, і водієм, зокрема важкої спецтехніки.

Однією із найважливіших складових життя Сергія було батьківство. Сина Максима він обожнював до останньої хвилини свого життя.

У грудні 2021 року Сергій підписав контракт із НГУ, у лютому наступного року став на захист держави у складі БСП «Донбас» на посаді старшого техніка мінометної батареї. Життя Сергія та ще трьох його побратимів обірвалось під час виконання бойового завдання поблизу с. Брусівка Лиманського району 15 квітня 2023 року.

Фото: Святогірська МВА

50-річний Сергій Клімченко родом зі Слов’янська. Зростав у звичайній родині, був єдиним сином у батьків.

У 18 років був призваний до армії, служив на кордоні прикордонником. Повернувшись з армії пішов працювати на меблеву фабрику у Слов’янську збиральником меблів. Невдовзі одружився та переїхав до села Сидорове. Там працював у колгоспі спочатку на тракторі, потім на току прибирав зерно. Після розпаду колгоспу, влаштувався лісником до Маяківського лісництва. В шлюбі прожив 25 років, виростив двох дітей.

Воювати пішов з перших днів війни, перебував на перших смугах оборони міста Ізюм, згодом міста Святогірськ та прилеглих сіл.
Загинув неподалік від свого рідного села Сидорове, потрапив під мінометний обстріл.

Фото: Святогірська МВА

39-річний Григорій Деркач родом із села Нескучне. Закінчив школу в селі Богородичне. Після цього продовжив навчання у Слов’янському профтехучилище № 146.

Одружився та проживав у Харківській області селищі Близнюки. Працював на заводі у місті Лозова.
З першого дня війни пішов до тероборони. Бойовий шлях рядовий Григорій Деркач продовжив у військовій частині А7401 стрільцем стрілецького взводу.

Нагороджений медаллю «Ветеран війни».

6 січня 2024 р. під час виконання бойового завдання загинув у Запорізькій області Пологівського району в селі Новодарівка. Залишились дружина та дві доньки.

Фото: Святогірська МВА

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!

2024 © Інформаційне агентство «Вчасно» — новини Донбасу.
2024 © ГО "Медіа-Погляд".

Права на всі матеріали належать ГО "Медіа-Погляд" (якщо не вказано інше) та охороняються Законом України «Про авторське право і суміжні права». Усі текстові матеріали поширюються відповідно до ліцензії CC BY-NC-ND 4.0.

Сайт створено за підтримки DW Akademie

Розроблено iDev