ВІДЕО. «Поруч почув свист і думав, що все — вб’є»: як герої відомого у світі фільму «Віддалений гавкіт собак» вибиралися з Маріуполя

8-річний Гліб, 12-річний Ярік, 15-річний Олег та їх рідні дорослі всі вісім років жили фактично на лінії фронту поблизу Маріуполя. Коли росія почала повномасштабне вторгнення, родина до останнього не могла усвідомити той жах, що відбувається. Про це йдеться у відео благодійного фонду «Голоси дітей».

Олександра Миколаївна «Ми всі ці вісім років були, можна сказати, на війні, тому що були зовсім поруч із військовими. Військові у нас жили. І коли все 24 лютого почалося, не могли повірити, що це буде по-іншому. Думали, що буде як зазвичай: трохи постріляють, і все», — розповідає бабуся хлопців Олександра Миколаївна.

24 лютого о 2:18 російські окупанти почали обстрілювати село, в якому мешкала родина: «Обстрілювали нашу вулицю, і через два будинки в ряд лягали «Гради». До 5-ої ранку обстріли не зупинялися. Це був такий страх, таке пекло. Була ніч, а на вулиці — ніби день», — пригадує жінка.

У заблокованому рашистами Маріуполі родина пробула два місяціУ перший день війни родина ухвалила рішення їхати рятуватися від бомбардувань до Маріуполя. Але опинилися у ще гіршому становищі. Два місяці вони жили у підвалах, щомиті дослухаючись до звуків війни. Питна вода — у величезному дефіциті. Свіжий хліб — недосяжна мрія. У заблокованому рашистами місті вони пробули два місяці.

«Пили воду з системи опалення. Дякувати Богу, що ми її хоча б таку знайшли. Кип’ятили її і пронесло, жодних інфекцій не отримали. Потім і ця вода закінчилася», — пригадує Олександра Миколаївна.

Коли вичерпалися запаси їжі, 15-річний Олег з тіткою пішли в інший район міста — їх мало не вбило ворожим снарядом.

Олег «Я йду, дивлюся на парк і чую свист, ніби поруч зараз впаде. І бабах! Потім пилу багато було. Ми впали на підлогу з тіткою Альоною. Вже підіймаємося, і знову такий самий свист, і знов поруч, але нижче нас. Я злякався, думав все — вб’є», — розповідає хлопець. На щастя, снаряд впав низько, а Олег та Альона знаходилися на вишині. 

На очах у дітей російські окупанти впритул розстрілювали житлові будинки. Знищували місто та його жителів. Родина бачила те, що тепер важко забути.  «Ми тоді ніби законсервувалися. Ось як почуття всі зникли, — ділиться Олександра Миколаївна. — Тільки якась страшна байдужість і єдине — аби лише не покалічило. Якщо вб’є, не так страшно. Хоча б не покалічило».

«Люди лежать на дорозі мертві. Як це може бути? Я не розумію просто. Смерть це», — розмірковує юний Олег.

Хлопець додає, що все пережите та побачене спонукає його ще більше допомагати тим, хто опинився у складній ситуації. Їм пощастило евакуюватися і нині родина зупинилася у місці, де безпечно і тихо. Тишею вони насолоджуються. Уважно її слухають. І вперше за тривалий час можуть вдосталь спокійно поспати.

Нагадаємо, що фільм «Віддалений гавкіт собак» переміг у понад 35 міжнародних фестивалях, це спільний проєкт Данії, Швеції і Фінляндії. Робота над ним тривала з 2015 по 2017 роки.

Події у стрічці розгортаються на сході України поблизу лінії фронту. У центрі сюжету — один рік із життя 10-річного хлопчика Олега, який живе зі своєю бабусею у Гнутовому на Донеччині. Після початку воєнних дій на Донбасі вони залишаються в селі і спостерігають за тим, як виїжджають інші. Через цю історію у фільмі показано, як на дитину впливає життя у зоні воєнного конфлікту.