Вісім позначок на плитоносці — за кожен раз, коли ледь не загинув: історія захисника Маріуполя, воїна «Азову» із позивним «Пачка»

Коли у 2019 році студент педагогічного університету, що здобував фах «хіміка-біолога», прийшов у рекрутинговий центр полку «Азов», він важив 115 кілограмів. Саме за свою вагу хлопець і дістав позивний — «Пачка». За два місяці інтенсивних тренувань майбутній воїн позбавився зайвих кілограмів і зміг виконувати такі вправи, які ніколи б не подумав, що зможе робити, повідомляє АрміяInform.

«В „Азов“ пішов за прикладом старших друзів, які вже проходили там службу. Вони розповіли, чим вирізняється полк, запевнили, що на мене чекають постійні тренування, відшліфовування набутих навичок, тож мене підтягнуть і фізично, і професійно. Чим мене ще привабив „Азов“, так це неймовірною вмотивованістю всіх його військових на захист Батьківщини», — розповів «Пачка».

24 лютого воїн зустрів на базі підрозділу під Маріуполем. Звідти із самого ранку «азовці» вирушили в місто на визначені позиції. Відтоді для «Пачки», який обіймав посаду кулеметника, час перетворився на суцільну, ніби розтягнуту, смугу: сон, отримання наказу, його відпрацювання, поповнення БК, і так — по колу.

«Якщо доводилось поїсти хоча б раз в день, було добре. Працювали рейдовими групами по місту, допомагали іншим підрозділам. Багато разів ставалось так, що загравав із долею. Щоразу ставив позначки на плитоносці, коли ледь не загинув: то перевернувся в авто, то тричі танк угатив у ріг будинку, в якому ми займали позицію, але не пробив…»

Усі небезпечні моменти «Пачка» сприймав із холодним розумом. Розумів, що від його роботи із прикриття побратимів залежать їхні шанси залишитись живими.

«Лише уявляв очі матерів, дружин, дітей, рідних тих хлопців, життя яких залежало від моєї професійності, одразу налаштовувався на роботу. Жодного страху, вагань чи сумнівів ніколи не було», — зазначає він.

А в середині березня «азовець» дістав осколкове поранення внаслідок влучання танка під час міських боїв у районі Маріупольського держуніверситету.

Зруйнований росіянами Маріуполь / фото з відкритих джерел «Зранку почались запеклі бої, ми розділились на кілька груп. Ворог обстрілював так щільно, що було чутно свист снарядів. Складалось відчуття, що піднімеш руку — і спіймаєш кулю, як муху. Мав зі своїм „другим“ номером перебігти вулицю, оглянулись — чисто. Але, як виявилось згодом, у 200−300 м за рогом чатував на наступ наших танкових військ ворожий танк. У нього була вигідна прихована позиція. Наші цей танк, скоріш за все, не побачили б. Якби не пролунав постріл… Вихід-прихід, „пух“, я впав, дивлюсь на ногу, на побратима, кажу, друже, відходь, інакше загинемо разом», — пригадує воїн.

Першу допомогу «Пачка» надав собі сам, коли зрозумів, що рятунку чекати не було від кого — навколо тривали жорсткі бої. Хлопець зізнається, що якоїсь миті в нього майнула думка щось собі вкоїти — був острах полону або ж ворожий танк міг просто намотати його на гусениці. Проте він швидко взяв себе в руки і вирішив розв’язувати проблеми з їхнім надходженням.

Згодом розривною хвилею «азовцю» вибило ліктьовий суглоб. Допомога підоспіла десь за дві години, коли вщухнув бій. «Пачка» побачив авто із синьою позначкою, зрозумів, що це наші, помахав рукою. Хлопець із ТРО під’їхав, спитав, чим допомогти.

На "Азовсталь" російські війська безперервно скидали авіабомби / фото: Лівий берег «Я попросив зняти „броню“. Разом поїхали до „Азовсталі“, хоча дороги не знали. На якійсь вулиці підхопили дядька-роботягу, який все життя пропрацював на заводі, який і показав шлях. „Азовсталь“ була переблокована, йшли бої. Евакуювати з міста мене та інших поранених, яких було дуже багато, не було можливості. Я зустрівся з хлопцями зі своєї групи, вони викликали евакуаційне авто. З „Азовсталі“ вибрались із титанічними зусиллями, і десь вже на 7-й годині я потрапив до госпіталю. Потім пам’ятаю маску на обличчя і — сон».

«Пачці» провели ампутацію. Наступного ранку росіяни обстріляли шпиталь, де, крім військових, отримували допомогу багато цивільних. Ворог влучив у генератор, повністю зникла електрика. Поранені, які перебували на хірургічних столах в той момент, стали 200-сотими…

«Мене евакуювали назад на завод, упродовж двох тижнів лежав у підвалах, ніч для мене зрівнялась із днем. Був у дуже важкому стані, втратив багато крові. Як одного із найважчих мене евакуювали. Я дуже вдячний всім медикам, особливо на „Азовсталі“, саме завдяки їхній роботі мені зберегли ту частину ноги, по яку була здійснена ампутація», — каже «Пачка».

Сьогодні «Пачка» пересувається лише у візку. Попереду — заміна ліктьового суглоба і тривала реабілітація. Потім — встановлення протеза. Хлопець каже, якщо лікарі згодом дадуть хоч найменший шанс, він буде тренуватиметься, аби повернутись до строю. Якщо почує від медиків категоричне «ні», то піде навчатись на психолога.

«Психологія подобалась ще під час навчання в університеті. Можливо, піду до школи викладати „Захист Вітчизни“. Адже таких незламних воїнів, як „азовці“, треба виховувати змалку. Сьогодні весь світ бачить, що зараз у полоні в росіян перебуває цвіт нації, люди великої шляхетної душі, українські лицарі. І весь світ має зробити все можливе, аби врятувати захисників Маріуполя», — розповідає він.

Попереду в "Пачки" — заміна ліктьового суглоба і тривала реабілітація

На запитання, чи жалкував він колись про обраний шлях, «Пачка» не вагаючись відповів «ні». «Коли мене дівчата вивозять у місто і я бачу щасливі родини, розумію, що я воював саме заради них. Заради того, аби діти з батьками могли спокійно гуляти у вільних і мирних українських містах».

А ще воїн дуже просить усіх, хто має можливість, ставати донорами крові, адже нині в цьому є надзвичайна потреба. Говорить, що в нього влили стільки крові, що він не розрахується за це упродовж всього життя…

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!