Вони вже змінюють Донбас: молоді, амбітні, креативні

Із появою активного прошарку місцевої молоді на Донеччині та Луганщині активізувалось культурне та просвітницьке життя. Талановиті молоді люди задіяні в усіх без винятку суспільних сферах — відстоюють права жителів на чисте повітря, контролюють місцеву владу, переймаються проблемами жителів постраждалих районів, розвивають неформальну освіту, створюють молодіжні простори і прославляють Україну своїми здобутками.

Молодий донеччанин виступить на 75-тій Генеральній Асамблеї ООН

«Треба називати речі своїми іменами: у нас іде війна з Росією», — молодіжний делегат від України до ООН Артур Агеєв

Нещодавно право представляти молодь України на міжнародній арені в якості молодіжного делегата в ООН у 2020−2021 рр. отримав переселенець з Горлівки Артур Агеєв.

Через бойові дії вже шість років Артур проживає у Слов’янську. Тут він веде активну громадську діяльність і зізнається, що не розуміє, як сучасна молодь може бути аполітичною:

Молодіжний делегат від України до ООН Артур Агеєв«Для мене активна позиція громадянина є невід’ємною частиною будь-якої людини. Коли мені говорять: „я не цікавлюсь політикою“, в мене виникає питання — як можна не цікавитись тим, що тебе безпосередньо стосується?».

До програми молодіжного делегатства Артур Агеєв подався вдруге. Це програма ООН, в якій беруть участь більше 30 країн світу. Протягом року молоді представники держав зможуть брати участь у заходах різних форматів і представляти свою державу.

Маючи за плечима дві вищих освіти та великий досвід громадської діяльності не тільки в Донецькій області, а й в Украіні і за кордоном, хлопець вирішив, що цьогоріч зможе гідно представити українську молодь перед міжнародним співтовариством. Його та ще одного делегата Дмитра Томенка з Полтавщини обрали з-поміж 225 учасників відбору.

Наразі Артур разом з другим делегатом працюють над спільною промовою, яку проголосять під час ювілейної 75-ї Генасамблеї ООН. На двох в українських представників буде всього три хвилини, аби вмістити найбільш важливі питання від імені всієї української молоді.

«Над самою промовою я ще розмірковую, але це безперечно будуть питання, що стосуються Донбасу і Криму, — каже Артур. — Я буду називати речі своїми іменами: що у нас війна з Росією, що Росія анексувала Крим. Те, що відбувається на Донбасі, з точки зору офіційної термінології, це є міжнародний конфлікт. Але всі ми розуміємо що це війна, в якій винна Росія».

Також український делегат прагне звернутись до своїх однолітків на тимчасово окупованій частині регіону.

«Я сам з Горлівки, і знаю, що є люди звідти які мене читають, — впевнений Артур Агеєв. — Тому також хочу звернутися з промовою і до них, адже представляю інтереси всієї молоді України. Нам потрібно відкривати діалогові майданчики, розвиватись у трансформації конфлікту. Коли пав Берлінський мур, однією з рушійних сил було громадянське суспільство, яке прагнуло об’єднатись. Тому нам треба продовжувати роботу в об’єднанні жителів Донецької та Луганської областей і Криму. Це може стати гарним прикладом в подальшому для інших країн».

У Слов’янську Артур працює проєктним менеджером з питань політичної парсипації та міжнародного розвитку окремого підрозділу німецької неурядової організації. Разом з однодумцями юнак реалізує проєкти у напрямках екоактивізму, політичної участі та міжнародного обміну.

«Зараз ми проводимо масштабну оцінку водопостачання міста Слов’янська, бо це одна з найболючіших проблем, — розповідає юнак. — Також ми запускаємо чат-бот боротьби з наркотиками. Через нього активні громадяни зможуть скидати інформацію про відомі їм подібні факти. Все це буде модеруватись виконавчою владою та поліцією. У напрямку розвитку міжнародного обміну ми працюємо над залученням іноземних волонтерів.

Наше бачення — потрібно створити різноманітні міжнародні можливості волонтерства, де люди б змогли приїжджати з європейських країн до Донецької та Луганської областей і навпаки і отримували можливість ділитися професійним та особистим досвідом та розвивати спільний погляд на європейське майбутнє України. У жовтні до нас мають приїхати гості зі Словакії".

Майбутнє східного регіону та всієї країни Артур бачить у розвитку європейських цінностей та зв’язків:

«Тенденція така, що промислових підприємств стає все менше. Тому країні треба знайти такий унікальний продукт, який буде тільки у нас і який ми зможемо пропонувати нашим міжнародним партнерам. В Україні багато крутих ІТ-спеціалістів.

Давайте зробимо Донеччину областю стартапів. Чому б ні? Та спочатку треба спитати людей. Це їх регіон, і вони мають вирішувати — яке майбутнє вони бачать. Я його бачу в напрямку євроатлантичної інтеграції, співпраці з європейськими партнерами".

Перша на Донбасі молодіжна платформа

Молодіжна платформа «ВІЛЬна ХАта» або скорочено «Вільха» вже шість років об'єднує молодь Краматорська, яка хоче змінювати рідне місто на краще.

Голова молодіжної платформи «ВІЛЬна ХАта» Микола Дорохов«Сама ідея „Вільхи“ з'явилася ще в 14-му році і так вже остаточно сформувалася під час волонтерського табору „Будуємо Україну Разом“, який проходив у нас в Краматорську того року. Його проводила Львівська освітня фундація, приїхали наші друзі зі Львова і спільно з місцевою молоддю прийшли до ідеї, що треба щось далі змінювати. Не тільки будинки відбудовувати, але й суспільство», — розповідає голова молодіжної платформи «ВІЛЬна ХАта» Микола Дорохов.

Команда платформи втілює як різноманітні культурні, так і соціальні проєкти. Серед них — етнофестиваль «Гаївки», перший у прифронтовому місті рейв, вечори поезії, дні музики, благодійні заходи, навчальні курси, бізнес-тренінги, ініціатива «Добрий сусід» і багато іншого.

Операційна менеджерка «ВІЛЬної ХАти» Катерина Качура«Молодь уже змінює Краматорськ. І я думаю, всі ці помічають. Бо будь-які процеси, які відбуваються у місті, навіть адміністративні — формування нових органів як, наприклад, молодіжна рада — це все відбувається з ініціативи молодих людей. Більшість соціальних підприємництв створюються саме молодими людьми. Уже видно, які місто розвивається і молодь, напевно, докладає до цього найбільше зусиль», — вважає операційна менеджерка «ВІЛЬної ХАти» Катерина Качура.

Краматорська молодь своєю роботою задає тренди на Донеччині, адже після відкриття «Вільхи» подібні платформи з'явилися в Слов'янську, Дружківці, Бахмуті. Протягом декількох років на Донеччині загалом вдалося розбудувати 10 незалежних молодіжних центрів. Пізніше програму з відкриття таких осередків запустила Донецька обласна державна адміністрація.

Із індустріалізму в туристичну мекку: чи реально це для Донбасу?

Стереотипи, що Донбас — край степу і вугільних шахт руйнує активіст із Сєвєродонецька, правозахисник Левон Азізян. Він народився у Вірменії, весь час жив у Києві, але з початком бойових дій на Сході зрозумів, що його місце на Донбасі.

правозахисник Левон Азізян«У 2014-му році почав часто навідуватись на Схід. Через деякий час у відрядженнях я зрозумів, що без Києва мені складно, а без Луганщини я просто не можу. Тому залишив свою роботу у столиці та переїхав у Сєвєродонецьк», — зізнається Левон.

Активіст займається правозахисною та зоозахисною діяльністю, організовує на Луганщині екологічні івенти, реалізує проєкти в освітній сфері та опікується збереженням історико-культурної спадщини луганського краю. На думку Левона, несправедливо, що Луганщину сприймають лише як індустріальний район. Насправді ж регіон має свої унікальні пам’ятники історії, архітектури, природи та культури, якими можна пишатись і відкривати їх усьому світові. І це той потенціал, який наразі майже не використовується.

«Туризм — найбільш недооцінена і перспективна галузь для Луганщини. Не секрет, що промисловість занепадає. Більшість підприємств залишились на тимчасово окупованій території. Ті, які лишилися на підконтрольній частині — майже не працюють. Сільське господарство сильно постраждало через ізоляцію основної залізничної лінії під час бойових дій. Тому саме час шукати нові напрямки для розвитку регіону», — Левон Азізян.

В Луганській області можна було б розвивати одразу декілька туристичних напрямів, вважає активіст. Зокрема, бойові дії на території регіону сприяють розвитку так званого мілітарі-туризму, який зараз є досить популярним у світі.

«Війна — це звичайно погано. Та окрім негативних наслідків, вона має і певні моменти, які можна використовувати на власну користь. Як аварія у Чорнобилі стала каталізатором інтересу з боку туристів до чорнобильської трагедії, так само Донбас зараз притягує людей, яким цікаво на власні очі подивитись, що тут відбувається».

Покинуті промислові об’єкти могли б стати магнітами для поціновувачів урбаністики. А давно непрацюючі підприємства отримали нове життя і стали цікавими для широкого загалу.

«Шахти рано чи пізно припинять роботу, — міркує Левон Азізян. — Тисячі людей залишаться без заробітку, а ці місця стануть депресивними. Так, копальня — це режимний об’єкт, і організувати відвідування туристичних груп туди дуже складно, але це не означає, що це неможливо. Я був у вугільній шахті і в мене були неймовірні враження. Наприклад, у Лисичанську в шахті ім. Мельникова під землею є канатна дорога і залізниця. Ліфт опускає тебе на глибину 700 метрів. Це унікальна інфраструктура. Для людей, які ніколи не були у шахті — це може бути дивовижним досвідом».

Багато архітектурних цікавинок на Луганщини лиши після себе колоністи. Один з прикладів — бельгійська спадщина Лисичанська. Наразі близько 35 об’єктів, які були збудовані бельгійцями у 1880−1910 роках, збереглися до сьогодні.

«Ці будиночки розташовані дуже компактно, на одній вулиці, — каже Левон. — Там відчуваєш себе, наче в Європі. В мене мрія, щоб ця вуличка стала пішохідною, як Дерибасівська в Одесі, де люди б могли прогулюватись, купувати собі сувеніри. Це дуже цікаві місця, які відрізняються від загальної спадщини, яка залишилась від індустріалізованих міст Донбасу».

Бельгійська спадщина Лисичанська/фото ФБ Ніколай Ломко

Будівля лікарні колишнього содового заводу, м.Лисичанськ/фото: ФБ Ніколай Ломако

Багато чого, на жаль, не збереглося. Колись Лисичанськ мав найдовшу повітряну канатну дорогу в Європі і другу за довжиною у світі. До сьогоднішнього дня з 16 канатних доріг не лишилося жодної. Також вважається, що саме Лисичанськ є колискою Донбасу і саме тут заснована перша вугільна шахта в регіоні.

«В одному лише Лисичанську є п’ять музеїв, один з яких — унікальний музей гірничої справи. На підконтрольній території подібних музеїв вже просто не існує. Це колишня штейгерська школа, де навчали шахтарів. Погодьтеся, для людей, які гадки не мають, що таке гірництво — це досить цікаво. Крім того, це допомагає зберігати пам’ять про важливу і нелегку справу».

Фото: ФБ Ніколай Ломако

Лисичанські повітряно-канатні дороги. Фото 1931 р./ ФБ Ніколай Ломако

Багато об’єктів Луганщини мають чималий туристичний потенціал і цілком могли би стати візитівкою нового постіндустріального Донбасу. Але без уваги з боку влади розвинути його належним чином неможливо. Зусиль місцевих ентузіастів, у тому числі і Левона, замало. Аби на Луганщину приїздили мешканці з інших регіонів України та з-за кордону, потрібно змінити підхід до стратегії розвитку, зробити регіон цікавим і, головне, комфортним.

«Має бути комплексний підхід щодо того, як сюди запрошувати туристів, щоб у них була змога побачити не один об’єкт, а цілу низку. Усі ці ідеї можна розвивати і створювати нові туристичні маршрути. Але для цього має бути і підготовлена інфраструктура для туристів, а з цим поки є великі проблеми», — констатує Левон.

Кар'єр по розробці вугільного пласта Матроського купола, м. Лисичанськ / Фото: ФБ Ніколай Ломако

Миколаївська церква, Троїцький район, село Тарасівка. Автор: Олександр Павленко

Учительский інститут (головний учбовий корпус), нині, корпус Луганського національного університету ім Т.Шевченк, Старобільськ