Бойовий медик 1 окремого штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі» на позивний «Умка» пішов на війну добровольцем. До повномасштабного вторгненя працював барменом.
Скриншот із відео UkrainianWitness
Проєкт «Український свідок» опублікував інтерв'ю з бойовим медиком «Умка» — молодий хлопець із сильною бойовою позицією. На війні зміг приборкати свій страх, а до бойових дій ставиться як до роботи.
«Від смерті ніхто не застрахований, просто треба прийняти цей факт. Ти йдеш туди де ходить смерть, але якщо ти вмієш боротися зі страхом, то все буде добре», — каже бойовий медик.
Хлопець приборкує страх маленьким ведмедиком, який висить у нього на бронежилеті. Це подарунок близької людини.
«Коли мені дуже страшно я беру його в руки і все проходить», — додає «Умка».
Хлопець працював барменом, 23 лютого він закрив зміну і поїхав додому. З колегами у той вечір обговорював невідворотність війни.
«В 4 ранку я прокинувся від вибухів, — згадує „Умка“. — Свою колишню дівчину я відправив до рідних. Сам ходив по військкоматах де мені сказали: „У тебе немає військової служби, ми тобі зателефонуємо“. Я прийшов у ТрО, там казали про патрулювання. Це нудно. Тому я зібрався і поїхав в Дніпро, там у мене був друг, і 20 березня вже був там».
За словами бойового медика, людський ресурс окупантів більших, ніж наший. Цим вони втомлюють українських військових. Крім цього в окупантів багато вогневих засобів.
«У них інтенсивність на вищому рівні, бо багато „м'яса“. Вона завжди така була, я це пам’ятаю ще з Бахмута. У них є підрозділи шторм „Z“, які сформовані із ув’язнених. Вони їх продавлюють поки не підійдуть „контрактники“ або регулярна армія. Але ми поки, що справляємося. Саме не приємне, те що, ми можемо колись закінчитися. Наш підрозділ вважається добровольчим і охочих на війну стає все менше й менше. Але воювати, у будь-якому випадку, будуть всі», — каже медик.
Штурмова операція тривала зранку до ночі. Українських військових тоді майже взяли в оточення, але їм вдалося вийти.
«Зранку зібралися, перерахували БК і поїхали. Паніки не було, навпаки жартували. Страх проявився тоді коли ми сідали в «Спартани»: сім осіб з БК і рюкзаками, їхали як в банці, місця мало. Панувала гробова тиша. Єдина думка «доїдемо чи ні», — пригадує «Умка».
Після фрази «десант» військові швидко вигрузилися. Скооперувалися і почали поступово підходити до позицій окупантів.
«В ході штурму окупанти почали підходити, кричали нам „хохли здавайтеся“. Відстань між ними була 10 метрів. Коли вони почали йди на нас у мене автомат забився піском і заклинив. Відстрілювалися з одного автомату. Я повернувся назад в окоп, почистили зброю і вперед», — розповідає медик.
При штурмі була проблема з евакуацією поранених. Росіяни обстрілювали «Спартани». Вивезти військових було дуже важко.
«Деякі поранені лишалися з нами, вони потім повиходили „тяжкими“. Був випадок, коли „тяжкий 300“ став „200“. Він „дійшов“ прямо в окопі, бо не було можливості його вивезти. Кацапи стояли дуже близько, так, що вночі їм вдалося взяти нас у кільце, але ми вийшли», — додає «Умка»,
За час війни «Умка» побачив багато смертей, але щоб не сумувати він намагається жартувати. Каже, якщо все сприймати близько до серця, то метальне здоров’я швидко погіршиться.
«Перші „200“ з якими я спіткнувся — це Бахмут. Страшно, але реагувати на смерть так не варто. Краще відносити до цього з гумором, це простіше для усвідомлення. Звісно після війни треба буде кваліфікована допомога аби ввести військових у суспільство. Я по собі помічаю, що дуже часто можу зриватися на своїх близьких. Тому стараюся весь негатив закривати гумором», — розповів медик.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!