Ворога треба гнати до останнього «русского парня»: як зенітники на Сході нищать російську авіацію

Командир зенітного-ракетного підрозділу однієї з десантно-штурмових бригад ДШВ Валерій зі своїх двадцяти семи років у війську понад сім. У травні 2015 року він уклав контракт, втім, каже офіцер, десантником мріяв стати з дитинства. Того ж року хлопець вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил, після закінчення якого за розподілом потрапив до окремої аеромобільної бригади.

Його розповідь про роботу зенітників на Сході публікує Угруповання Об'єднаних сил.

Два роки молодий офіцер командував взводом, згодом кілька місяців був заступником командира батареї, а 22 лютого цього року прийняв командування батареєю.

«Якщо до цього й були виїзди, то була не війна в повному розумінні цього слова, — ділиться комбат. — Адже такої інтенсивності бойових дій, вогню артилерії не було. Доводилося вчитися на ходу змінювати тактику дій, миттєво ухвалювати рішення щодо якнайкращого виконання бойових завдань та водночас збереження бойової техніки, а головне— життя та здоров’я особового складу».

Військовослужбовці цієї зенітної ракетної батареї за час бойових дій збили чимало літальних апаратів ворога. Зокрема, вертоліт Ка-52, літаки Су-34, Су-30, Су-24, Су-25 тощо.

Особливо багато «приземлили» рашистів хлопці з цього підрозділу в березні. Ворог вдерся на нашу землю й у наш повітряний простір зокрема, повіривши своїм начальникам і пропагандистам, що українці не готові до війни, але це було далеко не так. Були й залишаються, як то кажуть, в асортименті, і зенітні ракетні комплекси Повітряних Сил, і ППО Сухопутних військ, які до того ж суттєво доповнилися західними зразками озброєння.

«Після численних втрат вони, звісно, зробили певні висновки, — визнає зенітник, — і тепер, аби уникнути ураження від зенітних ракетних військ, літають на гранично малих висотах, з огинанням рельєфу місцевості. Але ми навчилися їх збивати й за таких маневрів — обираємо інші позиції, змінюємо тактику дій тощо».

Свій бойовий рахунок підрозділ відкрив у березні на Харківщині. Відділення батареї були придані іншим підрозділам, і вже наступного дня після від’їзду командир одного з них доповів про ураження повітряної цілі. Невдовзі — така ж сама доповідь від командира іншого відділення.

«Ми аналізували, як вони літають і на яких висотах, де ми їх можемо підловити, щоб з одного пострілу влучити в ціль», — продовжує розповідь комбат.

Як свідчить Валерій, війна внесла чимало коректив, зокрема — й у настанови та плануючі документи.

«Наприклад, працювати так, як вимагає Бойовий статут ППО Сухопутних військ, на цій війні ми не можемо, адже це не дає можливості своєчасно виявляти повітряні судна противника та завдавати йому вогневого ураження,— говорить офіцер. — Нерідко доводиться висуватися в сіру зону — кілометрах у 10-15 від позицій ворога. Ситуації бувають різні. Але головне – не можна діяти шаблонно. Потрібно постійно розвиватися та самовдосконалюватися».

При цьому, на глибоке переконання офіцера, ці розвиток і самовдосконалення — це не лише про командира, адже стосується кожного військовослужбовця.

«Командир взводу чи батареї не може повсякчас перебувати на певній позиції з кожним військовослужбовцем і надавати йому поради — сержанти та солдати самі ухвалюють рішення, як їм зробити краще в тому чи іншому випадку, — каже Валерій. — І ті знання, що ми дали їм, вони успішно застосовують у бойових умовах, постійно вигадують щось нове».

Західним зенітним ракетним озброєнням комбат, як, власне, і його підлеглі, задоволений. Ефективні, більш досконалі за радянські зразки.

«Щодо Starstreak, то він наводиться на повітряну ціль лазерним променем, — пояснює зенітник. — На літаках є апаратура, що показує льотчику, коли літальний апарат опромінюється РЛС засобу ППО, а в Starstreak цього немає — він не опромінює ціль, тож пілот його не бачить. Тобто оператор просто наводить ракету на ціль, виконує пуск і чекає, коли вона вразить ціль. На дальності до 7 кілометрів він дуже дієвий».

З останніх перемог підрозділу — знищений рашистський «грач». Як розповідає комбат, на нього вийшов засобами зв’язку командир одного з підрозділів бригади й попросив допомоги: надто вже дошкуляли ворожі штурмовики. Разом із командирами взводу й відділення Валерій виїхав на місце на рекогносцировку, після якої залишив там розрахунок.

«Я сказав: хлопці, сидите тут три дні — чергуєте, спостерігаєте, аналізуєте, збиваєте й приїжджаєте назад, — каже комбат. — І на третій день вони збили Су-25».

Трапляються на війні й кумедні історії, розповідає Валерій. Одного разу вийшло так, що один із його сержантів ішов без особистої зброї, і раптом на нього виходить російський солдат, навантажений сухпайками. Він:

– Парни, вы – русские?

– Да, русские, — каже сержант, дістаючи гранату й висмикуючи чеку. — Слава Україні!

Так він майже без зброї взяв у полон озброєного росіянина. Той розповів ще більш кумедну історію. Виявилося, полонений родом із підмосков’я, де він сидів у барі, випивав, познайомився з дівчиною, яка запропонувала йому роботу. Як то кажуть, прокинувся він уже в Україні.

Доводилося хлопцям брати в полон і льотчика — збитого пілота Су-35. Спостерігали падіння літака і на висоті 1500-2000 метрів побачили відділення від нього катапульти. Чотири кілометри бігли до місця приземлення льотчика, спочатку знайшли катапульту, а за кілька годин — і самого збитого стерв’ятника. Видав його колір комбінезону, який значно вирізнявся на фоні весняного лісу. Як і більшість тих, хто потрапляє в полон, він повторював одну й ту ж мантру: нікого не бомбив, здійснив лише 4 чи 5 вильотів із супроводу бомбардувальників, сам він проти війни, миру-мир й усе таке.

Та зенітники за ці вже майже пів року великої війни не раз переконалися: віри ворогу немає. Його просто треба бити — знищувати та гнати з нашої землі. До останнього «русского парня» гнати й знищувати. Що вони успішно й роблять.

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!