Рідні військовополонених благають вивезти бійців, що вижили під час теракту, хоча б у третю країну — інакше є причини очікувати, що росія зробить усе, аби довести почате в бараці в Оленівці до кінця.
У Києві мітингують рідні полонених азовців, яких рашисти підірвали в Оленівці
Для родин військовополонених захисників Маріуполя цей тиждень — черговий, коли вони стоять біля Офісу Президента й намагаються достукатися бодай до когось із «високих крісел». Як пояснюють журналістам «Вчасно» жінки полонених, домогтися хоча б якогось спілкування з високопосадовцями неможливо — навіть Уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець намагається уникати не лише «Спільноту родин Оленівки», а й теми поранених в Оленівці бійців. Президент також не проводить прийом громадян — хоча відомо, що представники ОП зустрічалися з родинами інших полонених. Тому за що така неповага та ігнорування родин маріупольських захисників — не розуміють.
Одна з мітингувальниць, Інна, уже кілька днів стоїть під стінами Офісу Президента за свого чоловіка та сина. Обидва перебувають у полоні росії, відколи вийшли у «почесний полон» з «Азовсталі». І вже понад півтора року жінка нічого не знає про своїх чоловіків — ні де вони, ні в якому стані.
«Мій син і чоловік разом служили в «Азові», захищали Маріуполь. Син — із 2019 року, чоловік пішов у перший день повномасштабного вторгнення. Він встиг на останній поїзд, який ще їхав у Маріуполь. Сказав, що повинен бути поруч із сином, і поїхав — попри те, що він уже пенсіонер, хоч раніше й був військовим. Разом вони потрапили на «Азовсталь» і вийшли звідти у полон, який мав бути «почесним». Але він обійшовся моїм чоловікам дуже дорого і страшно: сина перевели у той злощасний барак в Оленівці, який підірвали окупанти. Він був тяжкопоранений, отримав пневмоторакс. І ще на «Азовсталі» він отримав два поранення, контузії… Мені він ніколи про це не розповідав. Казав, що все нормально. Але коли я спілкувалася з його звільненими побратимами, з’ясувалося, що всі поранення були тяжкі.
Зараз ми — я та дружина сина — не знаємо, де наші чоловіки. Після теракту в Оленівці востаннє, де я бачила сина — на відео, де він був у лікарні в Донецьку. Після — невідомо, де він і в якому стані. Та ж ситуація і з моїм чоловіком. І при цьому коли ми питаємо в «Червоного Хреста», що з нашими рідними — вони нічого не знають. Кажуть постійно, понад півтора року, що їх до українських військовополонених не допускає російська сторона. І самі в нас запитують, чи немає в нас якоїсь інформації. Тобто це повністю бездіяльна організація", — розповідає жінка журналістам «Вчасно».
Інна кілька днів поспіль мітингує, аби отримати бодай якусь відповідь, де її рідні й чому їх досі не можуть врятувати міжнародні гаранти
Щобільше — на сьогодні «Товариство Червоного хреста» взагалі відхрещується від полонених українців, які вийшли з «Азовсталі», хоча «ЧХ» й гарантувало їм повернення додому. Зараз на зустрічах у Координаційному штабі представники організації кажуть рідним, що з самого початку нічого не гарантували. Нібито єдина причина, чому вони взагалі були присутні на виході хлопців у «почесний полон» — це їхнє анкетування. Але й це завдання вони повністю провалили.
Дружини полонених додають: вони з самого початку сподівалися, що важкопоранених в Оленівці бійців забере до себе нейтральна третя країна, а за це зможе поручитися, наприклад, ООН чи «Червоний хрест». Проте зараз надії на це не лишилося — а смертельна загроза над тими хлопцями, які вижили в бараці, досі нависає.
Гондюл Анастасія, дружина двічі пораненого захисника Маріуполя Артема, пригадує: її чоловік служив в «Азові». Повномасштабну війну родина зустріла у Маріуполі. Перше поранення Артем отримав уже 6 квітня в боях за місто — в чоловіка «прилетів» уламок. На момент виходу з «Азовсталі» 16 травня він виходив з уламком у тазу. Друге поранення Артем отримав уже в бараці в Оленівці, в ніч з 28 на 29 липня.
«росія зазначила його у списку як важкопораненого. У серпні його показали на кадрах з донецької лікарні, де він звернувся особисто до мене й сказав, що він майже цілий і хоче, щоб я продовжила боротися за нього. Після цього мені більше невідомо ні в якому він стані, ні де його утримують. Але його, крім цього, російська сторона лише нещодавно офіційно підтвердила як полоненого — за це я боролася 15 місяців», — каже Анастасія.
Жінка додає: єдине, що їй відомо — що після лікарні Артема знову повезли в СІЗО Оленівки, де утримували в ДІЗО (дисциплінарному ізоляторі). Після того він перебував у Донецькому СІЗО (за словами звільнених із полону хлопців), а потім його вивезли кудись у тюрму в росію. Після цього будь-яка інформація про захисника — невідома.
Для того, щоб домогтися бодай якоїсь участі міжнародних організацій у поверненні захисників додому, Анастасія Гондюл з іншими представницями ГО «Спільнота родин Оленівки» навіть їздила у Женеву — на зустріч із цими представниками. Однак це не принесло жодного результату.
«У штаб-квартирі ООН ми зустрічалися з Секретаріатом на 130-й сесії засідання з прав людини, і в штаб-квартирі „Міжнародного комітету Червоного хреста“ я також була. Ми показали їм відео наслідків їх байдужості й імпотентності. Показували відео з теракту, фото й записи обгорілих тіл, обличчя загиблих (бо тієї ночі загинуло понад 50 захисників України), показували відео з донецьких лікарень — тих, хто вцілів, виборов своє життя у пеклі Оленівки. І в ООН, і в „Червоному хресті“ поплакали, поспівчували й сказали, що дуже нас підтримують. Але їх бездіяльність уже призвела до страти хлопців», — розповідає дружина полоненого маріупольця.
Гондюл Анастасія чекає з полону свого чоловіка — «азовця» Артема Гондюла
Нині рідні полонених просять запровадити на державному рівні дні скорботи та вшанування пам’яті захисників, страчених внаслідок теракту в колонії № 120 смт Оленівка. Петиція, яка буде дійсна ще місяць, набрала всього 15 тисяч голосів. Для того, аби її розглянули, за неї мають віддати голоси 25 тисяч українців.
Рідні полонених просять підтримати петицію своїм голосом — аби в Україні на офіційному рівні віддавали шану тим героям, які загинули через російський теракт, і тим, хто виборов життя у пеклі Оленівки.
Підтримати петицію можна за цим посиланням: https://petition.president.gov.ua/petition/198728.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!