Ілюстративне фото з відкритих джерел
Через постійні погрози Тетяна разом із маленькою дитиною була вимушена виїхати з ОРДО, та жінка продовжує добиватися звільнення чоловіка, повідомляє Медійна ініціатива за права людини.
Тетяна Лач залишала рідний дім у Макіївці двічі. Першого разу — коли додому прийшла війна. Її кафедру української мови Донецького університету бойовики оголосили «розсадником фашизму». На її проукраїнських колег розпочалися гоніння. Її родині стало небезпечно залишатися в окупації. І вони виїхали в Дніпро.
Але в Макіївці залишався будинок і дві вівчарки. Доводилося їздити додому час від часу. Під час однієї з таких поїздок у вересні 2017 року її чоловіка Олександра Короля захопили бойовики.
ЧИТАЙТЕ: «Звинувачують у шпигунстві», — бойовики у Донецьку схопили вагітну жінку
«Мені зателефонували з невідомого номера і представилися, що телефонують з ІТТ (ізолятор тимчасового тримання — ред.). Сказали, аби я наступного дня принесла чоловіку речі. Я стала хвилюватися, що було зроблено з моїм чоловіком і чому речі, в яких він був, зіпсовані. Речі мого чоловіка були розірвані і залиті кров'ю», — розповідає Тетяна.
Таким був «адміністративний арешт» для її чоловіка Олександра на 30 діб.
«Коли мого чоловіка не відпустили після „адміністративного арешту“, то я поїхала в „УБОЗ“ „МВС“ „ДНР“. До мене вийшли двоє оперативників, що напередодні посадили чоловіка до машини біля ІТТ. Вони розмовляли зі мною дуже грубо, використовуючи нецензурну лексику, обзивали мого чоловіка, звинувачували нашу родину і чоловіка у проукраїнських поглядах, дорікали тим, що ми не ходили на псевдореферендум, — пригадує Тетяна. — На мене підвищували голос, довели мене до нервового зриву. Ці люди говорили, щоб я називала їх „палачами“, що вони таких людей, як мій чоловік, особисто розстрілювали у 2014−2015 роках. Казали, щоб я їм дякувала за те, що вони не розстріляли мого чоловіка або не заховали його далеко у підвал так, щоб його ніхто ніколи не знайшов».
Стало зрозуміло, що звільняти Олександра бойовики не збираються. Тому жінка залишилася на тій території з 9-місячною донькою і мамою, довгих три роки всіляко добиваючись звільнення і намагаючись підтримати чоловіка, аби не думав, що його залишили напризволяще. Життя Тетяни перетворилося на пекло:
«Невідомі вимагали у мене кошти, приходили додому, вибивали двері, пошкодили паркан, труїли мою собаку, німецьку вівчарку. Залякували нашу родину, мене, мою маленьку дитину і маму-пенсіонерку. Доводили до нервового зриву нас. Дитина кричала, боялася, забивалася у кутку і плакала, говорила: „Мама, сейчас зайдет полиция к нам, вывезет нас в лес и съест“. Мені через „третіх“ осіб передавали „вітання“, говорили, що вони звернуть мені шию, що я десь 15 разів вдарюся скронею об сходинку, що у мене заберуть дитину і віддадуть її у дитячий будинок через те, що я займалася визволенням свого чоловіка».
ЧИТАЙТЕ: «Я не доживу до наступного суду»: у Донецьку бойовики тримають у полоні лікарку
І однієї ночі жінці все ж таки довелося покинути все, схопити дитину і тікати вдруге, бо мали прийти вже по неї. Добу в автівці перевізника, через блокпости і територію РФ, вони діставалися вільної української території, і лише тут змогли видихнути з полегшенням.
Зараз Тетяна продовжує боротьбу за звільнення чоловіка вже з підконтрольної України території. Її трирічна донька росте без тата, але постійно запитує, де він і коли приїде до них. Тетяна з мамою живуть у старенькій зйомній квартирі, яку вона називає «прабабушкін варіант».
«Звільнення чоловіка, побут, розв'язання матеріальних проблем, я маю сама ростити дитину. Я залишилася без годувальника в родині. Крім того, я мала найняти і оплатити послуги двох адвокатів для чоловіка, купувати продукти і речі для передач для Саші, — розповідає про своє нинішнє життя Тетяна Лач. — Ми стали безхатьками, зі зламаною психікою, нервовою системою, пошкодженим здоров'ям. При цьому ми не потрібні власній державі і ніякої підтримки від неї не отримуємо…».
Олександр Король внесений у так звані списки на обмін українською стороною, проте його ім’я досі не підтверджують представники ОРДЛО. Тетяна разом з дружинами і мамами інших заручників продовжують боротьбу за своїх рідних.