У Донецьку бойовики утримують у заручниках жінку з важкими захворюваннями хребта/фото ФБ Наталья Стаценко
Бойовики затримали жінку 10 липня 2019 року, повідомляє Медійна ініціатива за права людини.
«Ще до затримання моя донька сім років страждала на болі в шиї, спині та ногах. Неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні. Але попри надану медичну допомогу стан здоров’я погіршився. У червні 2019 року Наталія мала чергове обстеження — діагноз виявився невтішним. Якщо коротко: загострення розповсюдженого остеохондрозу хребта з грижами міжхребцевих дисків, зі значним порушенням статико-динамічних функцій хребта. Тоді ж Наталії призначили операцію. Вирішили восени, а до того проводили медикаментозне лікування», — розповідає батько Наталії Стаценко, лікаря-дерматолога Макіївського шкірно-венерологічного диспансерна, Олександр.
Але операція так і не відбулася. 10 липня 2019 року представники незаконних збройних формувань затримали жінку.
ЧИТАЙТЕ: «Звинувачують у шпигунстві», — бойовики у Донецьку схопили вагітну жінку
«Того дня Наталя як завжди їхала на роботу — виходила з будинку о сьомій ранку, адже треба було доїхати з Донецька до Макіївки. Близько одинадцятої мені зателефонував головний лікар диспансеру і запитав: „Олександре Борисовичу, а де Наташа?“. Я відповів: „Як де, на роботу пішла“. А він мені знову: „Нема її на роботі“. Ми з дружиною одразу почали шукати».
Згодом рідні дізналися, що Стаценко затримали представники так званого «МДБ» «ДНР». До неї додому прийшли невідомі люди у цивільному з понятими, документи не показали, не представилися, провели обшук. Вилучили апаратуру, телефони. Разом з ними була і Стаценко, її заарештували. За два дні ці люди зателефонували та повідомили, що Наталія «підозрюється в проукраїнській діяльності». Після так званого адміністративного арешту, порушили «кримінальну справу» за статтею «шпигунство».
ЧИТАЙТЕ: В ОРДЛО бойовики утримують без доступу до медичної допомоги жінку з кровотечею
Перші три місяці Наталію Стаценко утримували на «Ізоляції» — у секретній тюрмі так званого міністерства держбезпеки, а потім перевели в СІЗО № 5 Донецька. Весь цей час рідні не бачили жінку. Зі слів колишніх заручників татові відомо, що до Наташі застосовували психологічний тиск, вона була весь час морально пригнічена, а болі у хребті щоденно посилювалися.
За півтора року після затримання розпочався так званий судовий процес. На одному з них був навіть «свідок» — представник НЗФ, який заявив, що інформацію про нього Стаценко передала «місцевим блогерам».
Чергове «засідання» має відбутися 30 серпня 2021 року.
«На попередньому судовому слуханні Наташа сказала адвокатам: «Я не доживу до наступного суду», — говорить її батько.
ЧИТАЙТЕ: Викрали і катували: в ОРДО три роки тримають у полоні хіміка-технолога Марину Юрчак
«Мені складно і важко уявити, що моя донька перебуває за ґратами, має серйозні проблеми зі здоров’ям, а я, її батько, не можу їй допомогти. Я два роки цілодобово шукаю шляхи звільнення Наташі, але безрезультатно. Дуже хвилююся за стан її здоров’я, бо я сам лікар і прекрасно розумію наслідки. Якщо вона до полону скаржилася на болі в спині, і могла звернутися до лікаря за допомогою, то перебуваючи в неволі, не отримує належної медичної і кваліфікованої допомоги. Два роки моя донька вимушено приймає нестероїдні протизапальні препарати, аби якось зняти біль. Але тривалий час такі ліки вживати не можна, тому що вони мають побічні впливи — призводять до виразки шлунку, цирозу печінки, гіпертонічної хвороби, хвороби щитоподібної залози. І Наталія вже має такі ускладнення. А ще з’явилися судоми в хребті та в кінцівках, головні болі, паралізувало ліву стопу», — говорить батько.
Аби прискорити звільнення дочки, Олександр Стаценко звертався у Донецьку до усіх, хто міг би допомогти. Але йому щоразу відповідали: «Ми такої не знаємо». «У січні 2021 року, з’явився Віктор Медведчук. Він хотів забрати чотирьох жінок, серед них була й моя донька. Але цього не відбулося через політичні мотиви», — згадує пан Олександр.
Звертався батько Наталії Стаценко з проханням звільнити доньку до першого президента України та голови української делегації у Мінську Леоніда Кравчука — йому особисто у руки передавали листа, але відповіді не було. А ще до уповноваженої ВР з прав людини Людмили Денісової, народного депутата Галини Третьякової, представників ОБСЄ. «Все безрезультатно», — констатує Олександр Стаценко.